Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.04.2018 06:19Оповідання
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

"Третє"

Оповідання
Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 28.04.2018 / 45824

Риба має зяберні дуги. Але навіщо вони їй потрібні?! Біологічній науці поки що невідомо. Антон Опанасович Марушко, молодий вчений, який працює в галузі також молодої науки біоніки, ставить лабораторний експеримент по отриманню кисню з води механічним способом, взявши в цій справі за аналог рибину, вірніше, дуги її зябер.

Технологія проведення цього експерименту дуже проста: наливається річкова вода в трилітрову скляну банку, опускається в неї карасик, кладеться корм. Потім ця банка герметично закатується металевою кришечкою і ставиться під електронний фото-мікроскоп задіяний із приладами через спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування. Воно веде обрахування кількості вільного кисню і кисню у структурних решітках всієї води у закатаній банці з рибиною з початку експерименту і в процесі його проведення.

Така ідея прийшла йому в голову ще в одинадцятому класі, коли спостерігав таке явище: пірнувши і відносно довго сидячи на дні річки з відкритими очима, різко бив по воді, відпускаючи середній палець від великого. Він бачив, як у місці удару пальцем по воді з’являлися бульбашки, що витіснялися водою на поверхню.

І тільки тепер, коли Антон, закінчивши вищий учбовий заклад на факультеті технічної біоніки за фахом інженер-біонік і був направлений в аспірантуру Національного університету «Києво-Могилянської академії» для навчання на факультеті інформатики, він отримав ключі від аспірантської лабораторії і має неабиякий шанс здійснити свої юначі мрії – теоретично і практично довести те, що кисень можна отримувати крім відомих науці методів, таких як хімічний, електролізний та фізичний, ще й механічним способом із води.

Антон чудово описав власний метод, посилаючись на науку біоніку, за аналог взявши дуги зябер рибини. Вона розбиває ними трикутну структурну решітку молекули води, в якій один атом кисню з’єднаний під тупим кутом у сто п’ять градусів із двома атомами водню. Один атом кисню, який знаходиться у куті, що має сто п’ять градусів від удару зяберних дуг миттєво відчахується, відокремившись від двох атомів водню і риба його вдихає.

Антон перед закінченням аспірантури зібрався ще раз поїхати на катері в риболовецьке селище, що розташувалося на березі Дніпра, неподалік від Києва. Він хотів сповістити про це своїй недавній знайомій – бригадиру риболовецької бригади Феодосії Іллівні Губовій, якій ще тоді, в день знайомства, уявно розповідав про своє відкриття.

Ось нарешті Антон приїхав і зійшов на берег. Стояли ще по-осінньому теплі дні. Сонце зігрівало причал. Там стояли щойно пришвартовані баркаси зі свіжою рибою. Рибаки зносили на берег сіті та волоки і розстеляли їх на піску і це причандалля здавалося йому павутиною. А рибаки були подібні до павуків і, ковзаючи на колінах сплітали гузирі розірваних сіток та волоків. З ними була одна жінка. Вона, з блокнотом та ручкою стояла обабіч людей, що повзали на колінах і, звертаючись до них кожен раз, щось записувала. Антон, пройшовши мимо неї тепло привітався. Щоб дочекатися коли в неї з’явиться вільна хвилина і вона підійде до нього, сів як і тоді, в перший день знайомства на кіль перевернутого човна навпроти неї і став ретельно пригадувати їхнє знайомство. А воно почалося саме так: коли Антон закінчив Національний університет «Києво-Могилянської академії» і був направлений в аспірантуру цього ж університета для навчання на факультеті інформатики він вирішив їхати у своє село на катері по Дніпру до риболовецького селища, а від нього через сосновий ліс пішком.

Коли Антон зійшов на причал він звернув увагу на рибаків серед яких була жінка. Вона йому чомусь запала в око і він вирішив присісти на кіль перевернутого човна та полюбуватися нею.

Вона була середнього росту. Плаття кольору річкової води сиділо на ній в обтяжку і підкреслювало тополиний стан її фігури: вузькі плечі та тонка талія пасували її фігурі. Каштанові коси спереду прикрашали її тугі перси. Обличчя – здається, ніби ікона, намальована художником Рубльовим. У заводях голубих очей неначе потонула голубизна блакитного неба. Над очами чорні брови, наче тятиви, стрілами вій посилають йому блакить, яка чаруючи цілить прямо в серце Антона, а він, неначе вона його приворожила, сидить і любується цією красою. Жінка звернула увагу на цього хлопця, який уже пів години сидить і не ворухнеться, як стовпець. І чомусь весь час тільки дивиться на неї. Її заінтригували його настирливі погляди і вона стала частіше повертати свою голову в його сторону, і цим зацікавила своїх рибаків.

Їй так надокучили погляди його гіпнотичних дій, що вона не витримала і пішла до нього з’ясувати, не звертаючи увагу на дошкульні жарти своїх рибаків.

Вітерець лагідно куйовдив каштанове волосся жінки, Антон, ніби позаздривши йому, став ревно оглядати її засмаглі бронзові ланіти та голубі очі, які час від часу зустрічалися з його поглядом. Коли вона залишила рибаків і наблизилась до нього, Антон встав з кіля перевернутого човна і, жартуючи, запитав:«А вам потрібні ще рибаки?».

Вона від такої приємної несподіванки зупинилася. Перед нею стояв середнього росту юнак, на голову вищій за неї, з фігурою атлета і теж з каштановим волоссям та блакитними очима. Вони дивилися одне одному в очі, і їм здавалося, що вже почали приємно тонути у плесі такої небесної голубизни.

Не відводячи очей, рибачка посміхнулась і відповіла: «Потрібні, але треба пройти термін випробування. Коли зможете прийти на співбесіду?» – відповіла вона серйозно і урочисто вручила візитку. Антон теж дав їй свою візитку. Вони, розглянувши візитки зійшли на набережну, де на жінку чекав «мерседес» чорного кольору.

– Ви що, Антон Опанасович, бажаєте змінити професію чи здобути додаткову?! – посміхаючись, запитала Феодосія Іллівна.

– Так, хочу: і те, і друге, … і «третє», – також усміхнувшись, жартуючи, відповів Антон.

Слово «третє» в Антона вискочило по інерції і підсвідомо, бо він в цю хвилину думав про своє почуття, яке рішуче і привело його до неї.

– А що ж то за «третє»?! – розширивши очі, зацікавлено запитала жінка.

Але почути тоді відповідь Антона Опанасовича так і не вдалося завдяки своїм працівникам.

– Феодосія Іллівна, ми на вас чекаємо! – долинув голос із кабіни «мерседеса». Антон поцілував її засмаглі тоненькі пальчики. Феодосія побажала йому творчих успіхів, а, захистивши дисертацію, стати гарним вченим.

– Чекаю на тебе, Антон! Приїзди, і ми приймемо тебе як почесного рибака, – жартуючи, додала Феодосія.

Він, провівши її своїм трепетним зором до машини, помахав їй услід і послав наздогін повітряний цілунок. А Феодосія, їдучи, весь час думала: «А що ж це воно таке» – «третє»?

Так почалося і закінчилося його перше знайомство. А тепер він сидів на тому ж самому місці і з нетерпінням чекав коли Феодосія вибере час і підійде до нього. Їх погляди все частіше стали супроводжуватися то ніжними усмішками, то мімічними жестами. Нарешті вона залишила рибаків і підійшла до нього, сказавши: «У нас обідня перерва», – сказала і вони пішли по набережній.

– Чого приїхав? – розповідай ніжно дивлячись в його очі запитала Феодосія. І потім жартуючи додала: «Вирішувати третє питання».

– Так! Ти вгадала, – весело відповів Антон. – Але мабуть ще не прийшов той вирішальний час, – додав він і глянув на щойно під’їхавши чорний «Джип» і став слухати телефонну розмову Феодосії – вона комусь відповідала на дзвінок.

– Добре сідаю і їду, – сумним голосом відповіла вона, дивлячись в очі теж розчарованого Антона.

– Пробач, Антоне, знову начальство керує. Я вже сьогодні не повернуся. Телефонуй. До зустрічі, – сказала вона і сіла в машину. І знову їй, як і при першому знайомстві, не вдалося дізнатися, що означає закодоване слово – «третє».

В аспірантурі, де Антон вивчав біологічну, теоретичну і технічну біоніки, було осіб по вісім на кожнім факультеті. Це були молоді науковці – різні за фахом, з різних областей України. Люди серйозні, і якщо хтось мав смутну уяву про викладене професорами, то Антон з переосмисленням вкладав у чарунки своєї пам’яті всю інформацію, як у комп’ютер. Це давало йому можливість образно уявляти значимість кожної науки в інших науках, зокрема: у біології, хімії, фізиці, кібернетиці та в біоніці. Цей навчальний рік в аспірантурі був дуже напруженим. Крім придбання знань, їжі та сну, в якому інколи доводилося спілкуватися з Феодосією, для нього все інше не існувало. Єдине, що могло його відволікти від нестримного процесу пізнання – це вечірні дзвінки від Феодосії. Вони йому давали наснаги для творчого пошуку в його науковім відкритті, з яким він познайомив професора своєї кафедри Івана Артемовича Прудивусенко.

Професор дозволив йому проводити лабораторні дослідження під його керівництвом і призначив дату зустрічі в лабораторії.

Антон прийшов у лабораторію раніше Івана Артемовича.

Стояла чудова погода. Цей день вони мали присвятити підготовці до експериментів: перевірити та налагодити вимірювальні прилади, встановити дослідні стенди та розмістити на них комп’ютерні регістратори, вимірювальні прилади, атомне решето – для відокремлення атомів кисню від атомів водню, вакуумні насоси для забирання атомів кисню та водню, які проходять через атомне решето, проміжні ємкості для кисню та водню, нагнітаючі насоси, металеві балони з манометрами для нагнітаючого кисню та водню, транспортні комунікації для забору та відправки кисню та водню із проміжних ємкостей до металевих балонів. А ще – об’єкти дослідження. Це рибина в герметичній скляній банці та діжка з водою, в якій вмонтовано безшумний пароплавний гвинт, а зверху діжки герметично вмонтоване атомне решето через яке по спеціалізованій комп’ютерній програмі та завдяки всім приладам, які задіяні в експерименті буде відбиратися кисень та водень і направлятися в металеві балони. Перший об’єкт призначений для теоретичного доказу. Другий – для практичного.

Наступного дня, до приходу Івана Артемовича, Антон перевірив налагоджену вчора технологію дослідження та отримання кисню з води механічним способом та наявність електроструму в лабораторії. Увімкнув прилади та устаткування і став чекати професора. Раптом відчинилися двері, і зайшов з веселою посмішкою професор Прудивусенко.

– Все в нас готове. Можна, з вашої згоди, Іван Артемович, вже починати, – відрапортував Антон.

Іван Артемович, перед тим, як відповісти йому, спочатку, спостережливо, оглянув дослідні об’єкти і, зрозумівши, яку велику справу зробив Антон, голосно сказав: «Вмикаємо»!

Ввімкнувши комп’ютерне устаткування Антон та Іван Артемович стали спостерігати і аналізувати дані по першому дослідному об’єкту – це з водою та рибиною герметично закрита банка підключена через розроблені Антоном спеціальні прилади до спеціального комп’ютерного устаткування з виводом всіх запрограмованих даних на табло комп’ютера.

Ці дані стали з’являтися на табло комп’ютера. Це: атомна вага кисню, яка дорівнювала тридцяти двом атомним одиницям із щільністю одна ціла і сорок три відсотки кілограмів на метр помножених на десять в мінус двадцять сьомій степені. Радіус атома кисню шістнадцять цілих і шість десятих сантиметрів помножених на десять в мінус восьмій степені. Відповідно по таким же параметрам як для кисню з’являлися дані на табло комп’ютеру і по водню. Структурна решітка води у скляній банці з рибою по своїй формі залишалася незмінною. У молекулі води один атом кисню був з’єднаний трикутником під тупим кутом в сто п’ять градусів із двома атомами водню. На табло комп’ютера з’явилися дані як по кількості вільного кисню у воді так і по кількості кисню у молекулах води. Риба продовжувала вдихати вільний кисень і його кількість на табло комп’ютера почала зменшуватися. Коли вільного кисню у воді з рибиною не стало то на табло комп’ютера стали зменшуватися дані по кількості кисню у молекулах води. Це свідчило про те, що риба своїми зяберними дугами розчахувала тупий кут молекули води і, таким чином, звільнюючи один атом кисню від двох атомів водню його вдихала.

Прилади по другому дослідному об’єкту стали показувати як проходить технологічний процес отримання кисню механічним способом. Підсумовувалась кількість атомів вільного кисню та кисню у молекулах води в діжці з водою. Ця діжка теж підключена через спеціальні прилади до спеціального комп’ютерного устаткування розробленого теж Антоном. І коли прилади підсумували кількість вільного кисню та кисню у молекулах води включився пароплавний гвинт вмонтований у діжку з водою. Він став розбивати молекули води на кисень і водень. На табло комп’ютера відповідно з’являлися дані по кількість атомів кисню та водню, пройдених через атомне решето у проміжну ємкість та з неї у металеві балони. Манометри показували як по ходу технологічного процесу підіймається тиск у металевих балонах. Кількість розчахнутого у воді кисню відповідала тій кількості кисню який пройшов через атомне решето в металеві балони. Цей факт є практичним доказом отримання кисню із води механічним способом.

– Вітаю тебе, Антон! – сказав професор. – Незабаром закінчується термін навчання в аспірантурі. Можеш тепер вже починати писати дисертацію, – додав він.

Час навчання в аспірантурі сплив, як бурхливий потік. Антон працював над дисертацією дуже ретельно, обґрунтовував кожне слово, вкладаючи у нього теоретичну думку та освітлюючи його практичними офіційними фактами та числами. І в цьому йому дуже допомагали вечірні дзвінки Феодосії Іллівни. Вона щодня думала про нього, однак телефонувати часом не наважувалась, боялася, що заважатиме. Та сьогодні вирішила все ж таки подзвонити.

– Привіт, Антон! Як ти там? – запитала Феодосія, і розмова затяглася на сорок хвилин.

– Вирішую «третє» питання, – жартома відповів Антон.

– А коли захист дисертації? – з нетерпінням запитала жінка.

– Завтра, о дев’ятій ранку. Приїзди... Я тебе зустріну, – чекаючи на відповідь, запросив він.

– Гаразд. Зустрічай о восьмій на автовокзалі! – радо відповіла Феодосія.

Антон прокинувся о сьомій. Швиденько привів себе до ладу, зайшов на базар і, придбавши квіти, помчав на автовокзал. Автобус тільки-но приїхав. З нього вийшла з букетом квітів Феодосія і попрямувала назустріч Антону, який біг до неї. Вони обнялися і вперше, несподівано для обох, поцілувалися. Потім швидко пішли на зупинку, і тролейбус повіз їх до Національного університету Києво-Могилянської академії.

У конференц-залі ішла реєстрація вчених – хіміків, фізиків, біологів, біоніків, кібернетиків. Вони приїхали з різних навчальних закладів та установ. Зареєструвавшись, сідали, де кому заманеться. Антон із Феодосією сіли в останньому ряду, скраю і дивилися на вчених та гостей, які прибували. Вчена президія розташовувалася за столом, на якому стояли квіти, пляшки з мінералкою, склянки та лежав малесенький дзвоничок.

Як тільки закінчилася реєстрація і пролунав дзвоник, головуючий встав і, дочекавшись тиші, оголосив порядок денний та регламент.

– А тепер слово надається молодому перспективному вченому-біоніку Антону Опанасовичу, – оголосив він.

Під бурхливі оплески на сцену піднявся Антон і, підійшовши до підготовлених ще вчора стендів, на яких було ще вчора розміщено нехитре устаткування та всім відомі прилади, почав розповідати та оперувати цифрами, які спливали на табло комп’ютера. Він був сконцентрований на дослідженнях, проведених в лабораторії, і, не бачачи в залі нікого, крім Феодосії, говорив, не зупиняючись ні на хвилину. Закінчивши, додав:– Тепер, шановні колеги, нашим наступним невідкладним завданням є потреба якомога швидше усунути явище кавітації (гвинт обкутується подушкою вільного кисню і від цього швидкість корабля зменшується) та збудувати побільше таких плавучих установок на «хвості» кожного корабля, щоб майже безкоштовно добувати кисень та водень. Дякую за увагу, – так закінчив він захист дисертації.

Феодосія побігла його привітати квітами, і вони під бурхливі оплески радо поверталися на свої місця. Головуючий надавав слово всім бажаючим. Виступили одинадцять вчених різних галузей науки. Всі, як один, говорили про важливість і своєчасність такого наукового відкриття.

Після закінчення, ще трішки поспілкувавшись в кулуарах, Антон і Феодосія полишили цей кворум і, приїхавши в рибацьке селище пішли в ЗАГС.

Після шлюбної церемонії Феодосія повела чоловіка у свій будинок, розташований не далеко від ЗАГСА і познайомила його із своїми батьками.

Переночувавши, Антон, Феодосія та її родителі через знайому просіку пішли до рідного села Антона і згуляли там усім селом та з батьками подружжя неочікуване весілля.

Так Антон знайшов своє «третє». А для Феодосії розкрилася така довгоочікувана загадка: що ж воно таке «третє».

26.08.2013

28.04.2018 Проза / Оповідання
Сільський вчитель (Оповідання) / Оповідання | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 21.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 13 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 18)
21.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 17)
21.05.2018 © Світлана Нестерівська / Мініатюра
Щастя?!
20.05.2018 © Анатолій Валевський / Гумореска
Небувальщини
20.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 16)
Оповідання
28.04.2018
Майстер (Оповідання)
28.04.2018
"Третє" (Оповідання)
20.04.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Дарчина зграя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 28  Коментарів:
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк +18
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +31
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +25
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +21
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
21.05.2018 © Світлана Нестерівська
12.04.2011 © Закохана
13.06.2012 © Пантелеймон Куліш
18.05.2018 © Наталія Старченко
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди