22.06.2018 23:52
для всіх
280
    
  12 | 12  
 © Ганна Коназюк

Давнє

Давнє

Вслухаюся у дощ, як в голос Бога,

Який тамує спрагу всіх думок.

Опісля сну, умилася дорога,

Мов по щоці сльоза, побіг струмок.

Струмок з дощу. З небес і у землицю…

Коріння пестить мовчазних рослин!

Проворні краплі падають в криницю.

Принишк старенький посірілий тин.

Таке все давнє, ненове і вічне…

Про те, як я закохана в дощі,

Тобі нашепче дерево сторічне,

Закутавшись в зеленому плащі.



Київ, 22.06.2018

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.07.2018 18:32  Люлька Ніна => © 

Я також люблю дощ, але коли він рівненький, спокійний і теплий. Вірш надзвичай на майстерно написаний.

 29.06.2018 15:38  Тетяна Чорновіл => © 

Дуже гарна відчутна замальовка. Я теж люблю дощ.

 23.06.2018 15:54  Панін Олександр Мико... => © 

У Дощі хто закоханий,
в Сльози Неба
і в Посмішку,
Провидіння Господнього
першим гідний між обраних,
Плин думок, спрага сумнівів,
десь, колись недомовлених,
У життєвому поспіху
десь, колись недолюблених,
Все дощами тамується,
спрага тане без залишку.

 23.06.2018 10:52  Лора Вчерашнюк => © 

Дуже гарно,лірично, чуттєво!!!! Дякую))

 23.06.2018 10:31  Тетяна Белімова => © 

Анічко, закохана у Твою лірику - таку ніжну і глибоку водночас))) Читаю і перечитую))) Особливо подобається Твоє літнє - про дядечка-Літо на велосипеді, а тепер ще про дощ, "як голос Бога"))

 23.06.2018 08:19  Олена Коленченко => © 

Люблю музику дощу!) Пречудово!