24.07.2018 08:32
Без обмежень
14 views
Rating 5 | 1 users
 © Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-08

На дворі вже почало сутеніти. У вікні хати Глеків з`явилося світло. Раптом у кущах в садочку почулося якесь шарудіння, мурмотіння. Гілки розітнулися, і з`явилися дурнуваті пики чортів. Вони нишком прокралися до стіни хати, даючи по дорозі стусанів одне одному. Трохи вовтузячись біля віконця, вони пошепки сварилися.

- Чого ти штовхаєшся? - засичав Пузань.

Тупак відштовхнув від себе Пузаня і огризнувся:

- Це ти штовхаєшся, а я тільки відштовхуюсь!

Пузань стусонув приятеля в бік і прошепотів:

- Цить! Не вовтузься, бо через тебе, дурило тупориле, ми нічого не почуємо!

- У самого рило свиняче!.. А як не почуємо, то й що?

- Хома ж наказав визнати усе про тих зайдів – парубка і хлопчика. Як не дізнаємось, прощайся зі своїми рогами!

Тупак злякано присів і вхопився обома лапами за роги.

- Ні-ні… Я буду тихенько…

Чорти припали до вікна і затамували подих.

А в хаті бесіда точилася своєю чергою.

Степан задумливо чухав потилицю, раптом зраділо ляпнув себе по лобі.

- Слухайте, якщо у тій скрині лежить чарівна перлина, то нам потрібно її якось дістати. Тоді ми зможемо за допомогою перлини і Соломію розчаклувати, і Василинку врятувати!

Тиміш задумливо похитав головою.

- Але ж Левко каже, що Соломія кудись віднесла скриню… може, десь її переховала… Як ви її знайдете?

Тієї ж миті Левко вискочив на середину хати і, майже пританцьовуючи від нетерпіння, запропонував:

- А давайте ми усі разом підемо до Соломії і попросимо її віддати нам чарівну перлину?!

Меланка у роздумі підпирала обличчя долонею.

- Судячи з усього, Соломія і сама не знає, яка чарівна річ до неї потрапила... - вирішила вона.

- Та й не погодиться вона нічого віддавати… - додав Тиміш.

- А може ви нам допоможете, дядько Тиміш? - заблагав малий. - Я у вас і шаблю козацьку бачив… Разом ми Соломію примусимо!

Господар лише сумно хитнув головою, не погоджуючись.

- Ні, я вже своє відвоював. Тепер моє діло таке: не лізь у горох, то й не скажеш "ох"…

Його жінка аж у долоні сплеснула, з подивом дивлячись на чоловіка.

- Ти чого, старий?! Я тебе не впізнаю… що ти таке кажеш?! Треба ж хлопцям допомогти!

- Ви ж, дядько Тиміш, бувалий січовик! - додав Левко.

- Та яке там… - не погодився старий. - Я ще й бджолам ладу не дав… он у мене два вулики зовсім порожні стоять…

Він схилив голову від сорому, підвівся і пішов у другу кімнату, невиразно мурмочучи собі під ніс:

- Скоро вже зима… треба ж вулики готувати…

Меланка здивовано подивилася йому вслід і знизала плечима.

- Не знаю, що це на нього найшло?.. Наче й не мій Тиміш зовсім…

Степан з Левком перезирнулися. Парубок рішуче змахнув рукою і повернувся до дверей.

- Як би там не було, а я піду до Соломії та спробую з нею домовитись… В неї ж серце не кам`яне.

- І я з тобою! - підхопився хлопчик.

Він хотів вхопитися за Степана, але в цю мить Меланка взяла малого за руку.

- Постривай. Краще я піду, а ти, Левко, дома посидиш, за Тимішем доглядиш…

Левко висмикнувся з рук Меланки і благаючи склав долоні.

- Ні, не можу… Я ж обіцяв Василині, що обов`язково прийду до неї!

Почувши це, Пузань відхилився од освітленого вікна і стривожено прошепотів:

- Що його робити? Якщо вони знайдуть перлину першими, то ми усі пропали!

- То давай ми її самі вкрадемо! - запропонував Тупак.

- От ти дурень! Щоб вкрасти, треба ж знати, де вона схована!

- А ми послідкуємо за Соломією, може, нам пощастить… - підказав рудий.

Чорти навшпиньках почали відходити від хати. Раптом на них з темряви вискочило щеня і почало гавкотіти. З переляку чортяки дали драла, перестрибуючи через колоду і тин. Щеня подивилося їм услід, повернулося і презирливо "загребло" землю за чортами.

А у хаті Соломії Василинка сиділа на ліжку у своїй кімнаті і тримала в руках саморобну ляльку, звиту з соломи. Вона обмотувала її червоною стрічкою і тихенько співала:


Десь за дивним лісом

Дехто проживає.

Кожний ранок дещо

Він кудись ховає.

Якщо хтось і знайде

Якось випадково, 

Хай мені шматочок

Дасть обов`язково.

З другої кімнати почувся незадоволений голос Соломії:

- Що це ти там за дурниці якісь виспівуєш?

- Та це така смішна пісня, - відповіла дівчинка. - Я її сама придумала…

- Краще б за худобою дивилася і не гаяла час на усякі дурниці… Лягай вже спати! - сердито наказала Соломія.

Василинка поклала ляльку на подушку, дбайливо накрила її хустиною і піднесла пальчика до вуст, наче просячи ляльку мовчати.

- Тс-с-с… - повернувшись до дверей дівчинка голосно додала: - Зараз вже лягаю!

І вона швиденько пірнула під ковдру.

Біля розкритого вікна другої кімнати розташувався невеликий стіл, на якому лежала відкрита скриня з усякими коштовностями. Зверху на них лежала велика перлина. Вона трохи сяяла в напівтемряві. Біля столу сиділа Соломія і милувалася перлиною. З іншої кімнати долинув тихенький голосок Василини. Вона щось шепотіла своїй ляльці і тихенько сміялася.

- Що за неслухняне дівчисько… - сердито зсунула брови дівчина. - От я зараз!..

Соломія підвелась і вийшла до другої кімнати.

У цю саму мить у вікно просунулася потворна пика Пузаня. Він покрутив очима в усі боки і раптом помітив прямо перед собою чарівну перлину. Він протягнув лапу і схопив її. Але позад нього з`явилася пика Тупака, який і собі протягнув лапу.

- Дай… і мені дай… я теж хочу!

Чорти, як завжди, почали сперечатися. Тупак зачепив ліктем горщик з квітами – той впав на стіл і розбився, розсипавши квіти по столу. Пузань і Тупак гепнулися за вікном у темряву, підхопилися і дали драла.

Тієї ж миті до кімнати вбігла Соломія і сплеснула у долоні. З-за неї визирнула Василинка.

- Що тут сталося? - занепокоєно спитала вона.

- Хіба ж я знаю?! - сердито відповіла Соломія. - Мабуть, кицька якась у вікно хотіла застрибнути…

Вона підійшла до столу і тільки тоді помітила що зникла перлина. Дівчина подивилася на столі, заглянула під відчинену кришку скрині, потім під стіл.

- Куди ж це вона поділася?

- Хто, кицька? - поцікавилася Василинка.

Вона підійшла до Соломії, намагаючись їй допомогти але не знаючи, де шукати.

На темному небі деінде крізь розриви у важких хмарах проглядали поодинокі зірки. На вулиці нікого з селян не було видно, Лише Степан з Левком рішуче прямували до подвір`я Соломії. Раптом їм назустріч з-за тину вискочили чорти – Пузань і Тупак. Парубок з хлопчиком від несподіванки аж відсахнулися і швидко перехрестилися, разом вигукнувши:

Боронь, Боже, від нечистої!

Чорти й самі з переляку відскочили вбік та попадали один на одного. Тупак, злякано витріщивши баньки, притиснувся спиною до тину і мимоволі підійняв лапу, наче збираючись і собі перехреститися. Примітивши це, Пузань лупонув його по лапі. Зірвавшись з місця, чорти дали драла уздовж вулиці, а Левко підхопив з землі камінця і кинув їм навздогін.

Степан скривився з огидою.

- Тьху ти, яка гидота мерзотна, ще й до ночі!

- І чого це вони сюди занадилися? - занепокоївся Левко.

- Зараз нема часу у цьому розбиратися, треба з Соломією поспілкуватися...

Степан з хлопчиком ввійшли на подвір`я і побачили відкрите вікно, з якого на вулицю падало світло, і підійшли до нього.

- Вечір добрий, Соломіє! - трохи соромлячись промовив парубок. - Година тобі щаслива!

Дівчина трохи посунулась уперед, вдивляючись в темряву.

- А, це ти, парубче… - зітхнула вона, впізнавши Степана. - Чого це тобі не спиться, а по чужих подвір`ях вештається?

- Ми до тебе прийшли, щоб побалакати…

Соломія взялася у боки і глузливо посміхнулась.

- Хто це "ми"? І про що ти зі мною балакати зібрався?

Левко вийшов з-позад Степана і шморгнув носом, дивлячись на Соломію з-під лоба.

- Тут довго теревені розводити нема до чого, - трохи грубувато промовив він. – Віддавай нам перлину!

Соломія здивовано нахилилася уперед, вдивляючись в малого, потім гнівно зсунула брови. З-за неї визирнула здивована Василина.

- То виходить, що це ви в мене перлину поцупили?!

Парубок з хлопчиком здивовано перезирнулися.

- Як так – поцупили? - вигукнув Левко. - Коли?

Соломія гнівно стукнула долонею по підвіконню.

- Вони ще й придурюються! Наче це не ви тільки що з вікна падали? Он ще й горщика з квітами вщент розтрощили…

Василинка тихенько смикнула Соломію за руку.

- Та ні, Соломіє, вони не могли цього зробити!

Соломія рвучко повернулася до дівчинки.

- А ти звідкіля знаєш? - роздратовано вигукнула вона.

- Бо вони ж хочуть нам допомогти і тебе врятувати!

Соломія відштовхнула від себе Василину і розсміялася:

- Ха-ха! Що ти верзеш, дівчисько, дурниці мені розказуєш!

Левко аж підскакував перед вікном, намагаючись привернути до себе увагу Соломії.

- Вона ж правду каже, бо тебе шинкар Цабекало зачаклував! Він зі своїми чортами…

Степан схопив Левка за руку і рвучко повернув обличчям до себе і присів напроти малого.

- Слухай, Левко, це ж вони і вкрали чарівну перлину! - здогадався хлопець. - Ну, бісяки оті проклятущі… Ми ж їх з тобою щойно зустріли, коли вони звідсіля драла давали! Згадав?!

Левко швидко закивав головою, погоджуючись.

- Як же я сам не збагнув?! - здивувався малий. - Треба їх наздогнати, поки перлина не потрапила до шинкаря!

Не кажучи більше ані слова, друзі розвернулися і кинулися у нічну темряву.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Казка

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Чарівна перлина. Частина-09 / Казка | Анатолій Валевський». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Чарівна перлина. Частина-07 / Казка | Анатолій Валевський». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Анатолій Валевський.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Анатолій Валевський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 2 | Знайдено: 10
Автор: Анатолій Валевський
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Чарівна перлина (повість-казка);
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;