04.11.2018 11:14
Без обмежень
55 views
Rating 5 | 7 users
 © Надія

Вона не приїде...

Холодно. Вітер тихенько гойдає засніжені гілки горобини з червоними кетягами плодів... Скоро, зовсім скоро сюди прилетять синички, дрозди-деряби, тікаючи від холоду і голоду з північних регіонів. Для них тут вдосталь їжі. Отже холод переживуть.

Пролунав дзвоник на перерву. В коридорі одразу стало гамірно. Було відчуття, що діти сиділи не в кабінетах, а в коридорі, мовчки очікуючи довгожданного дзвоника.

Олена Іванівна підійшла до свого восьмого класу, перевірила, чи всі прийшли до школи. Очима знайшла серед дітей Дениса. Вже кілька днів цей хлопчина був причиною її тривоги. Це був гарний собою підліток, високий, фізично добре розвинений. Серед дітей виділявся неабиякими розумовими здібностями. Він міг би навчатися на «відмінно», якби доклав трохи зусиль.

Та перегортаючи сторінки класного журналу, помітила, що у хлопця з’явились задовільні оцінки з багатьох предметів. Напевне щось негаразд з цим учнем. Але що? Кілька разів намагалася поговорити з ним відверто віч-на-віч, але все було марно. Денис замкнувся в собі:

— У мене все добре, — тільки й почула у відповідь.

— Але ж у тебе з навчанням кепські справи. Щось трапилося?

— Ні. У мене просто нічого не виходить, вчитися краще я не можу.

Треба було шукати інший шлях. Звертатися до батьків не хотілося. Намагалася самотужки вирішити цю проблему.

Підішла до своїх дівчаток, які стояли біля вікна, розглядаючи якийсь модний журнал.

— Перепрошую. Хочу дещо у вас запитати. Хто знає, що відбувається з Денисом?

— Ой, Олено Іванівно! Він вдома залишився сам з батьком-інвалідом, а мама його кудись поїхала. Тільки не кажіть йому, що це ми Вам сказали. Бо він тримає це в секреті від усіх і нам від нього перепаде.

— І давно вона поїхала?

— Ми не знаємо, але приблизно два тижні тому.

Он воно що! Біда у тебе, Дениско! Що могло трапитись? Чому жінка так спішно покинула свою домівку і зникла невідомо куди? Тим більше, що закінчувалася друга навчальна чверть, наближався Новий рік. Тільки зараз вона згадала, що на батьківські збори в другій чверті приходила не мама хлопця, а його тітка, батькова рідна сестра. І щоденник перевіряла не мама, як завжди, а батько. Вона губилася в своїх здогадках та придумати нічого не могла.

Добре знала батьків Дениса ще задовго до того, як стала класним керівником їхнього сина. Його мама обіймала керівну посаду. Була надзвичайно привабливою, чарівною і культурною жінкою. Попри все, перший шлюб виявився невдалим і вона змушена була піти від чоловіка. Було це в далекій Білорусі. Вона приїхала сюди. Маючи вищу освіту, одразу знайшла собі роботу. Вийшла вдруге заміж. Незабаром у подружжя народився син, якого назвали Денисом.

І ось тепер Олена Іванівна мучилась здогадками, що ж могло трапитись в цій благополучній сім’ї? Зрозуміло, що йти до батька і з’ясовувати обставини недоречно і нетактовно. Звернутися до батькової сестри? Та, мабуть, у неї немає такого права. Вирішила ще раз поговорити з Денисом.

Після уроків дочекалася його в коридорі і запросила до себе в навчальний кабінет. В приміщенні вже було прибрано і їм ніхто не заважатиме поговорити наодинці. Вона посадила його біля себе.

— Денисе, давай поговоримо відверто. Я хочу тобі допомогти, але не знаю як це зробити. Відчуваю, що у тебе біда. Скажи мені, що в тебе трапилось?

— Нічого не трапилось. Зі мною все гаразд.

— Ну, добре. Так у нас з тобою розмови не вийде. Може в тебе хтось захворів? Може виникли якісь проблеми і я змогла б щось зробити для тебе?

А ні звуку. Не знаючи, що робити далі, вона взяла його руку в свої долоні, подивилася на його обличчя і в цю мить побачила, що з його очей ллються рясні сльози. Він дивився кудись в одну точку, а сам гірко плакав.

— Ти плачеш?

Вона й сама ладна була заплакати та стрималася.

— Заспокойся. Все буде добре. Розкажи мені все і тобі стане легше.

І він підтвердив те, що сказали дівчатка. Мама поїхала до себе на батьківщину в Білорусь до своєї доньки, яка була старша від нього на два роки. Про це він з батьком дізнався вже від своєї тітки.

Для Олени Іванівни ця звістка стала несподіванкою. Про те, що у його мами була донька, вона й гадки не мала. Адже минуло майже п’ятнадцять років! Треба було швидко зорієнтуватися в тому, що відповісти зараз хлопцеві.

— А чому ти так переживаєш? Вона приїде! Мама поїхала до твоєї сестри!

— Ні, вона не приїде. Її вже більше тижня немає вдома. Вона нічого нам не сказала і поїхала. Знала про це тільки моя тітка. Мама кинула нас з татом… Вона не приїде…

Олена Іванівна розуміла, як йому зараз боляче.

— Знаєш що. Я так думаю, що мама приїде додому не сама, а з твоєю сестрою. Для того, щоб забрати її з собою, потрібен час. Треба оформити необхідні для цього папери. Хіба ти не хочеш, щоб вона жила разом з вами? Я переконана, що мама зробить для тебе несподіваний новорічний сюрприз. Побачиш, у вас все буде добре. А хто готує вам їжу?

— Тато. Він все вміє: і готувати страви, і прати, і прасувати… А я йому допомагаю.

— Знаєш, я думаю, що тобі теж треба приготувати сюрприз для мами і сестри. Треба зробити так, щоб ти закінчив чверть з відмінними і добрими оцінками. Як ти думаєш, це можливо? Я тобі буду допомагати.

Він вдячно подивився на свою наставницю. Його рука ідосі лежала в її долонях.

— Ну, от і добре. А тепер іди додому і ні про що не турбуйся. Можливо вдома лежить звістка від твоєї мами.

За три дні до Нового року хлопця було не впізнати. В його табелі були тільки відмінні і добрі оцінки. А в третій чверті вже навчалася в десятому класі його сестра, з якою тепер часто можна було бачити Дениса.


Післямова.

Сестра Дениса закінчила школу. Жити з матір’ю вона не захотіла і поїхала назад до Білорусі. Мати завела собі коханця і пішла від свого чоловіка. Денис на той час закінчував десятий клас. А чоловік згорів живцем у своєму власному будинку. Причиною пожежі був недопалок цигарки… чи, може, полум’я, яке палало в його зболеній душі…

Нещодавно Олена Іванівна зустріла Дениса. Це вже був не той хлопчик, якого вона заспокоювала. Це був молодий чоловік, у якого була сім’я і двійко дітей.

Денис підійшов до наставниці, взяв її руку в свої долоні і притиснувши до грудей, сказав: — Дякую Вам!

2016 рік

Картинка з інтернету

Смт Шевченкове 2016 рік



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Бувальщина, Для дорослих, Для вчителів, Про батьків

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Зі слів українського солдата-добровольця / Вірш | Надія». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Невидимая натянулась нить / Стихотворение | Надія 18». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Надія.


Мій рейтинг: 13

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.11.2018 10:08  © ... => Тетяна Ільніцька 

Ви праві, пані Тетяно. Не раз доводилося стикатися з такими горе-вчителями. І про відповідальність Ви теж вірно пишете. Тому не кожний зможе працювати в школі. Особливо зараз.
Дякую за розмову. Успіхів Вам та удачі, щастя і миру! А Вашим дітям гарних, добросовісних учителів!  

 07.11.2018 09:37  Тетяна Ільніцька => © 

Дуже дякую! Навзаєм))) Я ніколи в школі не працювала. Університет - то зовсім інша справа. У школі надзвичайно велика відповідальність. І я щиро радію, що є такі вчителі, яких Ви описали. На жаль, рідко такі трапляються... У професії шкільного вчителя випадкових людей не може бути. Не повинно бути. Але бачимо дуже багато таких... 

 06.11.2018 14:02  Ольга Білицька => © 

Дякую і Вам, пані Надія! І взаємно бажаю успіху і натхненні в роботі і творчості! 

 06.11.2018 10:03  © ... => Тетяна Ільніцька 

Часто саме такі люди з небайдужим серцем відіграють у житті дітей важливу роль. Причому, діти запам`ятовують це на все життя. Навіть найменші дрібниці, про які вчителі забули. І прикладів таких дуже багато. Є в мене така проза. Поставлю.
***Дякую, пані Тетяно за мудрі коментарі. Відчувається, що Ви — педагог з великим, чуйним серцем. Хай все буде добре і у нас, і у наших дітей.  

 06.11.2018 09:06  Тетяна Ільніцька => © 

Шкода таких дітей... Що тут скажеш? Добре, що в Дениса все склалося в житті як слід, а скільки поламаних доль через дитячі травми та недбалість і егоїзм батьків... 

 05.11.2018 19:34  © ... => Лора Вчерашнюк 

Це жахливо, коли маленька людина залишається сам на сам зі своєю бідою. Саме вчителю терміново треба надати допомогу, Інакше може бути біда... Пишу про таке, тому що знаю про нещасні випадки.

***Дякую, Лоро! Будемо уважними до дітей. Хай і у нас з Вами все буде добре 

 05.11.2018 17:21  Лора Вчерашнюк => © 

Чудове оповідання! Дійсно - це щастя - в скрутну хвилину зустріти людину з відкритим серцем до чужої біди. Особливо, коли ти - дитина))) Дякую, за важливу тему, що підняли! 

 04.11.2018 17:24  © ... => Борис Костинський 

Дякую, Борю! Учительська професія особлива. Серед учителів не повинно бути людей з темною душею. Якщо діти це відчують, все, можна з роботою прощатися назавжди. Що стосується Денисової мами, то я теж такої думки. Хоч не  згодна з тобою, що син часто стає таким, як його мати.  Не завжди. 

 04.11.2018 17:10  Борис Костинський => © 

Дуже життєво! Таких вчителів, як ти, Надя, вкрай мало - знаю про що кажу, бо мої батьки були вчителями і я варився у тому середовищі щоденно і багато років.

Стосовно героїв твого оповідання. Мати Дениса - тотально темна людина. Уся її поведінка та вчинки про те говорять. На неї чекає страшний кінець! А от Денис вийшов кращим за мати. Хоча, як правило, син є копією своєї матері. Так воно чомусь ведеться, що старші сини у сім`ї завжди схожі на матерів, а старші доньки - на батьків. 

 04.11.2018 16:03  © ... => Ольга Білицька 

Вчитель повинен бути чистою, світлою людиною, готовою в будь-який час прийти на допомогу своїм учням. Іншим вчителя собі не уявляю.
***Дякую, Ольго, за відгук! Хай все у Вас буде добре! 

 04.11.2018 16:00  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую, Олександре Миколайовичу! Ви праві. Хотілось би, щоб таких гарних людей було якомога більше. ***Успіхів, удачі Вам і гарних людей поруч!  

 04.11.2018 14:30  Панін Олександр Мико... => © 

Тяжко, але сердечно,
є промені світлого вогню,
коли поруч гарні люди. 

 04.11.2018 12:34  Ольга Білицька => © 

Душевна історія. Якби ж то всі вчителі були схожими на Олену Іванівну! 

Публікації автора Надія

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо