Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.06.2011 13:18Повість
Про місто  Про життя  Про гумор  Про Україну  Про сучасність  
Історія сміттєвого бачка
20000
© Тетяна Чорновіл

Історія сміттєвого бачка

Віртуальна реальність

Частина 2

Тетяна Чорновіл
Опубліковано 27.06.2011 / 5231

КОРИСНА ХВОРОБА БАБИ САНІ 

 

Баба Саня живе в тому ж під`їзді, що й Ігорьок Іванович. Бомжиха другої категорії, але біля бачків не з`являлється майже ніколи, вважаючи за краще просити милостиню, а точніше – старцювати. Якщо ви сядете на дизель-поїзд Черкаси – Умань, то десь приблизно на відрізку шляху від станції Цвітково до станції Гусакове історій, схожих на баби Саніну, наслухаєтесь досхочу. . 

Жила колись наша баба Саня в селі, мала ( і зараз має) двох дочок. Одна вийшла за сільського, обзавелася хазяйством і швидко стала на ноги, а меншеньку бабі Сані завжди було шкода. Заміж вона пішла у місто, і хоч чоловік мав невеликих півбудиночка, але жили вони бідно та ще й не мирилися. Приїжджаючи до них у гості, баба Саня вгадувала душею ті сварки, хоч дочка й намагалася покривати недобру чоловікову вдачу. 

Тому, коли молодята запропонували продати сільську хату й переїхати до них у місто жити, спочатку протестувала, та, подумавши гарненько, погодилася. Може чоловік, коли купить на бабині гроші машину, подобрішає трошки до її дочки. А далі події розгорталися, як у тих дизельних балачках. Спочатку все було і справді добре. Бабу Саню спровадили на ціле літо на дачу за місто. Баба там хазяйнувала, полола городину, а дочка з чоловіком приїжджали до неї на вихідні на відпочинок.  

Та в недобрий час звідкись узялася хвороба. Голова в баби Сані стала хитатися, як маятник, де б вона не ходила, що дуже виводило з себе її зятя. Працювати на дачі стара більше не могла і повинна була сидіти в молодих на дущі у їх невеличкому помешканні. Про те, за що куплено машину, якось ніхто не згадував, але все частіше бідна баба почувала себе винною в тому, що доччине сімейне життя складалося нещасливо. Про повернення в село не могло бути й мови, бо старша дочка неоднозначно дала зрозуміти: кому віддала хату, з тими й живи. І це мабуть було правильно. 

Зібравши якось свої скромні пожитки, баба Саня пішла з оселі, де вона завжди була непотрібною. Декілька днів пересиділа на вокзалі, хитаючи головою в картатій хустці. Пенсію перед цим віддала дочці, тому , щоб якось прожити, прийшлося просити милостиню в добрих людей. Ті ж добрі люди й нараяли її зняти квартиру в одного дідугана. Старий жив сам, був немічним і потребував чієїсь допомоги. Хоч баба Саня й сама нездорова, але, не маючи вибору, пристала на таку незвичайну пропозицію. 

Так у Ігорьковому під`їзді з`явилася баба-маятник. Майже всю пенсію віддавала дідові за квартиру, та ще й повинна була ходити йому за покупками. Для свого прожиття залишалось старцювання. Баба Саня спочатку соромилася своєї хвороби, але поступово визнала корисною, тому що з хитаючою головою більше кидали милостині, ніж іншим старцям.  

Якось її в місті побачила з простягнутою рукою дочка. Плакала. Але назад не попросила. Та хай там собі живуть, аби у них було все добре. Тільки боїться баба, щоб той дідуган, у котрого вона знімає кімнатку, не помер раніше за неї. Бо куди вона тоді прихилить свою розхитану голову. А дід також звик до баби Сані. Може б і грошей за квартиру не брав, але збирав онукові на майбутнє навчання. Зараз онук ще малий та дід вирішив заздалегідь підготувати сюрприз до майбутнього випускного. 

 

ПО ЛЕВЕРДУ 

 

Як тільки сніг зійде з землі, цілий квітень можна ходити до лісу по леверду. Усі знають, що то за трава і з чим її їдять. Але не всі знають, як її збирати. 

ПО-ПЕРШЕ, якщо самі не знаєте, де вона росте, то розпитувати про це треба людей не зацікавлених. Арнольд же пішов на базар і розпитував про місце проростання леверди у бабів, які продавали цю смакоту. Баби не були зацікавлені в розкритті дохідних місць і намололи Арнольдові казна-чого. 

ПО-ДРУГЕ, коли збираєтесь на завтра по леверду, то зарані запасіться грішми на дорогу (на автобус чи дизель), бо леверда росте далеченько від міста. Арнольд про це , правда, піклувався, назбирав за день до того багатенько пляшок, макулатури, так що, рахуючи й дрібні копійки, з головою вистачало на автобус до царства леверди і назад. 

ПО-ТРЕТЄ, треба взяти якоїсь провізії, бо в лісі на свіжому повітрі, дуже хочеться їсти. Про це Арнольд якраз не подумав. Та й на їжу у нього вже не вистачило б сил збирати. Мало того, він майже нічого не їв і того дня, коли збирав на дорогуваті квитки. Бо не було чого. Мабуть, думав від`їстися, коли здасть дохідні пучечки якійсь перекупці. 

ПО-ЧЕТВЕРТЕ, треба їхати до лісу з компанією, найкраще удвох чи втрьох, щоб не заблудитися. Арнольда по ту кляту леверду спочатку підговорив Надьчин співмешканець Льонька. Він шукав собі компанію до лісу, і заманював усіх, змальовуючи значні доходи збирача леверди. І Арнольд клюнув. Та так клюнув, що навіть, коли Льонька раптово заслаб з перепою, вирішив їхати без нього. 

Як-небудь розпитавши в незнайомої баби на базарі дорогу, Арнольд не став розголошувати про поїздку до лісу, вирішивши, що сам нарве більше, а значить і виручить більше грошей. Ще тільки сіріло, коли любитель травки зійшов з автобуса далеко від населених пунктів і заглибився в ще холодний від зими ліс.  

Мабуть та баба набрехала, розповідаючи про дорогу. А може то Арнольд щось наплутав, бо в нього зовсім не було досвіду пошуків лісових орієнтирів. Нещасний бомж заблукав. Він никав по весняному лісу та штрикав ломакою у пріле листя. Хоч би левердинка де попалася. Під кінець дня Арнольд добряче зголоднів, бо не їв, як ви вже знаєте, другий день. Він не пам`ятав, як упав у голодний обморок, не знав, як і коли оклигав, згадує тільки, що довго ще петляв, як зляканий заєць, у пошуках не леверди вже, а дороги. Нарешті чудом вибрів з лісу далеко від того місця, де зійшов із автобуса вранці. Довго йшов по дорозі в бік міста і, коли на його щастя показався запізнілий автобус, насилу впросився за меншу ціну, бо половина грошей на зворотню дорогу десь загубилася з дірявої кишені білого плаща. 

Коли бідолага добився з автостанції до свого рідного мікрорайону, то був щасливий, хоч і дуже замучений. Ні, гордий Арнольд не просив милостиню. Просто він сів біля сходів "свого" гастронома, не маючи змоги йти далі. На улюблене хоббі не вистачало ні "шарму" ні бажання. Він простягнув натомлені ноги, поклавши біля них порожню картату сумку . Якийсь немолодий чоловік підійшов раптом і поклав на сумку четвертинку хліба. Хтось кинув гроші, хтось яблуко. В Арнольда не було сили ні дякувати ні дивуватися. Трохи оговтавшись, перерахував копійки на сумці. Вистачало на півлітра молока. Поки на лавці у дворі дитсадка жадібно доїдав несподівано розкішну вечерю, надворі вже геть стемніло. Горе-комерсант помаленьку встав і потягнувся, крадучись, до підвалу ночувати. Та навіть заплющивши очі у своєму тимчасово рідному кублі, Арнольд усе ходив і ходив лісом, розгрібаючи ломакою пріле листя. Ходив і ходив… 

Багаторічний інстинкт раннього підйому розбудив чуть світ. Нили ноги, розколювалась, як після страшного перепою, голова., але треба було вставати. Зустрівши біля сміттєвих бачків Льоньку, Арнольд вихопив у нього з-під самого носа дві прекрасні зелені пляшки від пива "Оболонь" і на запитання " Ну як леверда?" процідив крізь зуби: 

– Не був я там. Передумав... То не моє хоббі.  

 

ХАНАСІК, ДРУГ ДЯДІ ФЕДОРА 

Безтолковішого за Ханасіка рідко де зустрінеш. Немолодий же вже, десь років за сорок, а всяк його може облопошити. А був колись, кажуть, найкращим спеціалістом електронщиком на своєму заводі. Квартиру ще в совєтські часи отримав, меблями обставив. Тільки оженитися лишилося. І оженився. Жінка така щебетушка попалася, правда з дитиною. Ну то й що. Ханасік зробив честь по честі – усиновив хлопчика. А тоді вже пізніше щебетушка до нього стала зуби вищіряти. За всяку дрібну провину вичитувала чоловіка, як неслухняного хлопчика. Ханасік розгубився від такої ворожнечі, і тих дрібних провин ставало з кожним днем більше. Раніше в Ханасіка було багато друзів серед співробітників, любили вони заходити до товариша на “склянку чаю”. Жінка ж незлюбила ті посиденьки, скандалила з чаювальниками, а трохи згодом і геть нікого крім своїх знайомих у квартиру не пускала. Дійшло до того, що коли Ханасік випивав десь на стороні, то вдома ховався від своєї благовірної під ліжко. 

А тут ще до всього і завод, де Ханасік обіймав на той час непогану посаду, зупинився. Прийшлося перейти на підробітки, що позначилося зразу на сімейному бюджеті. Ладу в родині ця подія не могла додати. Глава сім‘ї став нецікавий для своєї дружини, і вона надумала його позбутися. Спочатку завела хахаля на стороні. Та згодом подала на розлучення і відсудила собі Ханасікову квартиру і випхала на вулицю. 

Усі тоді говорили, що Ханасік – лопух. Адже не наполіг навіть, щоб йому колишня щебетушка сплатила щось за житло, чи віддала бодай щось із меблів. Так і подарував їй усе. Добре, що хоч знайомих у Ханасіка півміста. То в одного ночував, то в другого...А думаєте не набридло це колишнім друзям? І вам би набридло. Перейшов Ханасік у підвали. А ще хвалився колись, що має брата космонавта. Брехав, звичайно. Хіба міг космонавт залишити родича в біді? Нема в цього нездари ніякої рідні. Крім Дяді Федора, звичайно. 

Дядя Федор насправді ніякий Ханасіку не “дядя”. По віку скоріше годиться йому в сини, бо має не більше двадцяти. Прізвисько ж своє отримав за статечний не по роках вигляд та серйозну вдачу. Незважаючи на молодість Дядя Федор також уже розведений, але в цього – зовсім інша історія. На відміну від Ханаска, в якого колись були батьки, Федюня ріс сиротою в інтернаті. Закінчив якесь училище, мріяв учитися далі заочно, але здибався з якоюсь дівчиною, втріскався в неї по вуха і пішов у прийми в “благополучну” сім‘ю. Працював, заробляв чимало грошей. Біда прийшла несподівано. Народилася у них дитинка інвалід. Не знаємо напевне, але хвороба якась невиліковна. 

Може й справді в тій біді винні були Федюнині гени. Та на нашу думку, неправі були нові родичі, коли показали йому на двері. Зараз Дядя Федор працює в дитсадку нічним сторожем, там же і проживає у якійсь напівпідвальній каптьорці. Отримує грошей мало, але тримається цієї роботи заради “житла”. Половина заробленого йде на аліменти, а ще Дядя Федор допомагає своїй сім‘ї додатково. А на власне існування залишаються різні підробітки, збір макулатури та пляшок. 

Ханасік і познайомився з своїм новим товаришем на одному з підробітків. Розвантажували на одній з баз мішки з цементом. Натомилися тоді добряче і Дядя Федор запросив Ханасіка переночувати в його каптьорці. Тепер Ханасік ночує там майже щоночі. Правда, пробирається нишком. Дядя Федор боїться, щоб у дитсадку не узнали про “квартиранта”. Незважаючи на вік став для Ханасіка ніби наставником . Без нього Ханасік би давно пропав. 

НЕБЕЗПЕЧНИЙ ШЛЯХ ( ЕКСПЕРИМЕНТИ ДЯДІ ФЕДОРА З ХАНАСІКОМ ) 

Хто не знаютє, що таке РЕСТОРАН, КАФЕ, БАР. І всім відомо про іншопланетне походження цих установ – ні одного бомжа туди й близько не підпустять. Але якщо таку вищезгадану звеселяючу установу в розмовах по-панібратськи називають – БАРЧУК, то і бомж туди може бути вхожий. Коли має реальні гроші, віртуальні тугрики тут не проходять. 

Правда, прийшовши сюди, бомжам, алкашами чи жителям інших, близьких по виміру планет треба бути дуже і дуже обережними. Якщо такий прибулець, від слабкості тіла й духу хильне лишнього й задрімає за столиком, то “працюючі” тут вертуни обберуть його до нитки. Одного разу артист Арнольд піймав у своїй кишені руку однієї молоденької особи, котра думала, що “клієнт” міцно спить від утоми. А ще веде до барчука (чи від барчука) небезпечний шлях – безлюдна алея між школою та дитсадком, яка з’єднувє два розвеселі заклади. Дядю Федора не раз попереджали, щоб не ходив там, коли стемніє. Але так вийшло, що конче треба було йти. Результат – як завжди : чимсь важким по голові ззаду, залишки грошей з карманів – пропали. Тоді Дядя Федор і поклявся помститися. 

У день своєї наступної зарплати він, звичайно ж, запросив свого непрацюючого, а значить завжди бідуючого друга Ханасіка в барчук. Веселилися не зовсім допізна, бо грошенят все-таки було малувато. А коли вийшли з барчука, розробили геніальний план. Треба було неодмінно впіймати того, хто бив підпилу клієнтуру по голові і відбирав гроші. Для перестраховки Дядя Федор віддав усе, що залишилось від зарплати, на збереження Ханасіку. А ще дав йому невелику залізяку, обмотану поліетиленовим кульком і деякі вказівки щодо Ханасікової поведінки на сповненому небезпеки шляху між барчуками. Обговоривши всі дрібні деталі, Дядя Федор безстрашно ступив у темноту алеї. Ханасік повинен був іти кроків за десяток позаду і, в випадку появи біля Дяді Федора підозрілого незнайомця, підбігти і лупнути залізякою по голові його самого. Так мав бути наказаний злодій-розбишака. 

Ханасік і справді деякий час бовванів в темноті позаду. Дядю Федора в той вечір ніхто по голові так і не не вдарив. Натомість не стало десь Ханасіка. Другого дня, товариш розповів Дяді Федору, що вдарили по голові якраз його, і показував великий синяк на лобі. Гроші як завжди пропали. Тепер уже з іншої кишені. Горю Дяді Федора не було меж. Але він ще й утішав сумного Ханасіка. 

Набагато пізніше випливло, що Ханасіка насправді ніхто не бив. То він сам утік з грошима Дяді Федора, свято виконуючи закон п.А планети Бом-Жа (див. додаток 3), про те, що кожен бомж виживає сам.. А синяк на лобі набив, упавши з розгону на асфальт. Дядя Федор довго не говорив з Ханасіком, але потім пересердився і в знак примирення повів його в барчук. 

 

 

 

СМУГАСТИЙ РАЙ 

 

Ігорьку Івановичу знову приснилася тітка. В пухку весняну землю на городі тітка садила цибулю-тиканку. Вона брала з торбини невеличкі руді цибулинки з зеленими росточками та одну за одною обережно садила. Ігорьок, було, зауважив, що треба посадити ще й гарбузи, але тітка мовила, що земля ще не прогрілася. Торбина була наче й невелика, але тітка садила й садила, не розгинаючись, хоч тією цибулькою було затикано вже півгорода.  

Раптом тітка оглянулась на Ігорька і хотіла щось сказати. Та прокинувся Ігорьок… Знову прокинувся. Схожі сни останнім часом снилися йому часто: чорна та масна весняна земля, тітка порається на якомусь ніби чужому городі та сіє в ріллю насіння. Насіння в снах бувало різне – кавуни, петрушка, навіть, чорнобривці, а тітка сипала його в пухку землю завжди низько зігнувшись, не дивлячись на Ігорька, і загортала ямки ногою. Та тільки вона потирала занімілий поперек, і хотіла щось сказати , він завжди прокидався, сердячись на себе, що знову не дізнався про щось важливе. 

Напившись з-під крана теплої води, що відгонила застояною іржею та хлоркою, Ігорьок спересердя плюнув і знову подибав до ліжка. Заснути вже не вдавалося. Надворі сіріло, з відкритого балкона віяло прохолодою. Літній світанок так манив своєю свіжістю, що Ігорьку спало на думку, раз він так рано прокинувся, зробити суперранній наліт на сміттєві "точки". Отже, взявши дві великі картаті сумки та хокейну клюшку на всяк випадок, він вийшов на полювання. 

Обхід сміттєвих бачків такої ранньої пори має свої плюси. В одному з дворів крім десятка пляшок з-під пива Ігорьку попався випадково зовсім трішки цвілий шмат голландського сиру десь на півкіла, а то й більше. На наступному смітнику Ігорька Івановича також чекав сюрприз у вигляді цілого бачка кавунів. Спочатку кучерявий бомж не повіривши своїм очам, та потім зрозумів, що торгаші кавунами відсортували свій товар. Ігорьок перебрав увесь бачок, напакував того добра дві картаті сумки і насилу попер їх по алеї. 

Назустріч сунули Надежда з Льонькою, котрі зразу ж зацікавилися знахідкою. Десь взялися пізніше Дядя Федор з Ханасіком. Вирішено було занести кавуни на ближній 

пустир і там з`їсти гуртом. Хіба ви не знаєте про товсту Катерину? Це та, що зробила свій бізнес на алкашах та бомжах, готуючи та збуваючи їм напій з народною назвою “ бормотуха”. Стара відьма Катерина, чи, як її ласкаво прозвали клієнти, Катруся, в кредит не давала, тому компанії прийшлося скинутися. За гроші ж Катруся відпускала в будь-який час, так що добутний Льонька скоро вже стояв перед компанією на пустирі з літровою пляшкою з-під "Живчика" та з половинкою хліба, вициганеною у тієї ж таки Катрусі. Ігорьок пожалкував, що біля бачків забувся свій шмат сиру. 

Якщо літньої пори ви купите кавуна, а він виявиться перестиглим чи трішки в`ялим, що хоче почати гнити, не викидайте . Сопробуйте залити його горілкою (можна навіть Катрусиною бормотухою) та з`їсти ложкою з хлібом. Ложки принесла Надежда. Але хліба вона чомусь не захотіла, на дієті чи що. Тому її так і розібрало, хоч не було й від чого. Вірний Льонька не захотів її залишати спати на пустирі і потягнув "на хату". Побрів додому й Ігорьок, гикаючи від незвичного сніданку. Дядя Федор і Ханасік у дитсадок на пару йти серед дня боялися, тому вирішили продовжити обхід смітників. Сонце вже зовсім прокинулося і сильно парило, знову затіваючи дощ. Кавуновий рай закінчився. 

 

 

 

СОН ІГОРЬКА ІВАНОВИЧА ТА ЯЩИК КОРЖИКІВ "КРОКЕТ" 

 

Вода була чиста й тепла. Вона ласкаво облягала Ігорькове тіло, а він все плив і плив, здіймаючи легкі шелесткі хвилі. Поряд пливла тітка Марина. Ігорьок здивувався, бо пам`ятав, що тітка зовсім не вміла плавати, але та зразу ж відповіла його думкам, що пливти тут недалеко. Пливли вони через річку. Ігорьок виліз на піщаний берег, а тітка раптово десь пропала. Далі сон не запам`ятався, але залишив по собі гнітюче враження, та ще мелодію , що лунала у сні і не покинула Льоньку після пробудження. То була улюблена тітчина пісня " Осенние листья", котру вона завжди мугикала при житті. 

Ігорьок не був забобонним, але злякався, думаючи, чи не кликала часом тітка його до себе. Тому, побачивши бабу Саню, що просила милостиню прямо посеред людного тротуару, вирішив розпитати її, що до чого. Баба Саня була надзвичайно богомільна, бо за своє чимале життя узнала, здавалося б, всі премудрості. Тому, коли Ігорьок розповів про всі попередні сни, а особливо про останній, вона зразу ж дала Ігорьку слушну пораду – треба зробити поминальний обід, тоді тітка перестане снитися. Ігорьок, пам`ятається, тільки хмикнув, бо де такому, як він знайти гроші на бенкет, і пішов від розхитаної баби до сміттєвих бачків. 

Побачивши на смітнику картонний ящик з-під печива, він спочатку хотів розламати його на макулатуру, та раптом виявилося, що ящик ...повний. Повний квадратних запашних коржиків. Зверху красувалась наклейка, з якої було видно, що коржики називаються "Крокет". Ігорьок швидко, як тільки міг, схопив ящик, у якому було щонайменше кілограм п‘ять, перемахнув тинок дитячого садка і зачаївся під кущем. Було зрозуміло, що коржики винесли з магазину замість ящика з сміттям, яке прибиральниця виносила щоранку з магазину. Скоро Ігорьок і побачив ту прибиральницю, що прибігла до бачків, нишпорячи навкруги. Та було вже пізно. Ігорьок ще деякий час полежав під кущем, вдихаючи запах картону та коржиків, тоді обережно підвівся і рвонув додому. 

По дорозі він напружено думав. Думав над словами баби Сані. Думав про те, що коржиками сама тітка, мабуть, подала йому знак з того світу про бажання поминального обіду. Думав, що ніколи ще не робив він тітці обіду після похорону – ні дев`ять днів, ні сорок, а про рік нічого вже й говорити. Вираховував, скільки часу минуло з дня тітчиної смерті, і виявилося, що 26 серпня буде вже п`ять років. Прийшовши додому з коржиками, Ігорьок Іванович уже точно знав, що поминальний обід – п`ять років по тітці Марині він обов`язково справить. 

 

 

ПЛАНУВАННЯ ОБІДУ 

 

Майже цілий день чекав Ігорьок бабу Саню біля під`їзду, і, коли вона нарешті з`явилася, сильно хитаючи головою, причепився до неї з розпитуванням про поминальний обід. З бабиної багатослівної розповіді Ігорьок зробив висновок, що через те маятникове хитання її колись вичерпні знання та досвід добряче переплутались у старій голові. Та звернутися більше не було до кого, тому прийшлося запам`ятати наступну інформацію: 

 

1. На поминальний обід повинен бути капусняк із м`ясом. 

2. Треба поставити свічку та коливо (цукор з хлібом) в кутку під 

образами й читати церковну книгу, тоді в дім прийде "душа". 

3. На обід крім усіх бажаних повинен бути запрошений хтось "нужденний", 

точніше, дуже бідний чи каліка, якого треба нагодувати й обдарувати, 

годуючи й обдаровуючи через нього тітчину душу.  

 

До обіду залишилося декілька днів, тому Ігорьок вирішив усе спланувати як слід. Капусняк варити не було з чого, та й не було особливого уміння. Замість нього вирішено було зварити смачну голубину юшку, в приготуванні якої Ігорьок був неперевершеним спецом. Образ Богородиці залишився в Ігорька від тітки. Церковну книгу та свічку надіявся випросити у сусідки знизу, богомільної Ніни Антонівни, яка була колись тітці Марині товаришкою. Ніна Антонівна вміла й читати по церковному, тому Ігорьок думав, що вона не відмовить йому в послузі. Вирішено було зробити не обід, а вечерю, щоб усі, хто буде на тій вечері, зразу ж залишилися на нічне читання. 

І неправда, що Ігорьок влаштував "бомжацьку оргію", як мололи злі язики пізніше. Тих бомжів він запросив якнайменше. Навпаки, в першу чергу був запрошений сусід зліва, Степан Артемович, начальник якогось будівельного управління, котрого Ігорьок дуже поважав і гордився, що той завжди здоровкався з ним, а інколи й заходив, пригощаючи цигарками та пивом. Степан Артемович пообіцяв прийти з дружиною. Обіцяла, хоч і знехотя, й Ніна Антонівна почитати вночі. 

Хіба ж у Ігорька було за що влаштовувати багатолюдні пригощання? Надежду він 

запросив у надії на те, що поможе готувати картоплю та салат, а Льонька ту картоплю та салат мав десь добути,бо він "знав місця" на прибраних уже ( або й неприбраних ще) міських городах на полігоні. Дядю Федора запросив у обмін на пляшку олії, цукор та чай, що той обіцяв принести для обіду. Баба Саня сама напросилася, знаючи про дату поминків. Арнольд нахвалявся, що, використавши своє блискуче хоббі, принесе кіло оселедців з рибного магазину, на що Ігорьок, звичайно, клюнув моментально. А з Вінідєшки вийшов прекрасний "нужденний", бо бідні зараз усі, але цей ще й каліка. Хоч ніде правди діти, Ігорькові не хотілося його запрошувати. Петровича Ігорьок взагалі не знав, але познайомився через Надьку, бо ні з того ні з сього йому прийшла в голову думка ( як виявилося, дурна ), заграти на поминальній вечері "Осенние листья", щоб тітчина душа послухала. 

Петрович тієї пісні ніколи не чув, але сяк-так підібравши "лади" за наспівуванням Ігорька, обіцяв до двадцять шостого розучити. Сам Ігорьок за цей час мусив ганяти по смітниках, як очманілий, щоб назбирати макулатури та пляшок хоч-би на дві літри Катрусиної бормотухи. 

___________
ДОДАТОК 2. Міжпланетна дошка оголошень.
Нерухомість
Зніму куток на будь-якій віртуальній планеті з вигідно розміщеним виміром. Своєчасну оплату, добропорядну поведінку згідно з правилами віртуальності та повагу законів місцевого виміру ГАРАНТУЮ.
Роботу пропоную
Найму іншопланетних працівників для виконання важких та відповідальних робіт. Оплата тугриками в минулому віртуальному часі.
Обережно! Пройдисвіти!
Поміж вимірами ошивається група осіб невідомої планетної приналежності, що, прибувши в ваш простір, намагається втертися до вас в довіру, і потім оббирає до нитки як віртуально, так і реально.
Увага! Увага!
Жителям планети Ал-Ка-Ша, що розбрелися по всіх віртуальних просторах, прохання вернутись у свій вимір.
До відома замовників
Розміщення інформації на дошці оголошень коштує реальних грошей. З віртуальними тугриками прохання НЕ ТУРБУВАТИ.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.06.2011 Поезії / Вірш
Вареники з дощем
28.06.2011 Проза / Повість
Історії сміттєвого бачка (Віртуальна реальність)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
ПРОЗА
08.05.2010
Думки старого годинника
26.06.2011
Історії сміттєвого бачка (Віртуальна реальність)
27.06.2011
Історія сміттєвого бачка (Віртуальна реальність)
13.08.2011
Грушка
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 331  Коментарів: 4
Тематика: Повість, історія сміттєвого бачка, віртуальна реальність, Україна, життя, гумор
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.06.2011 15:51  © ... для Сон Блакитного Сонця 

Пенсії вистачає на комунальні тільки. В мене ж не депутатська пенсія. Чоловік саме на біржу пішов, так вийшло. Дівчата живуть у Києві, платять по 3000грн за квартиру, куди там ще допомагати. У жонатого сина жінка з 2-місячною дитиною на руках, а старший з нами крутиться, але на все його грошей не вистачає! Та то я так просто для інформації! Не в грошах щастя! :)))) Тільки що підрахувала, що в жмені на вареники вистачає! Може дощ закінчиться, піду в магазин скуплюся!

 27.06.2011 15:45  Сон Блакитного Сонця 

прочитаю..так, а діти чому не допоможуть?Ні я розумію, що це тимчасово, і діти допомагають..Але ви пенсію отримуєте, плюс чоловік і не вистачає?

 27.06.2011 15:38  © ... для Сон Блакитного Сонця 

Я час би найшла! У мене грошей не хватає! Прочитаєте після вареників! :)))

 27.06.2011 15:35  Сон Блакитного Сонця 

ви не істе вареників, бо немає часу за написанням таких обширних творів..якщо я почну читати, то теж без вареників залишусь

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +50
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди