"Світоглядні перлини української національної ідеї". Сторінки з книги Івана Белебехи
Частини сьома і восьма "Світоглядні перлини української національної ідеї". Сторінки з книги Івана Белебехи
Ця книга була перевидана у Києві, на початку 2020 року, Народним художником України, незалежним істориком, філософом і поетом Сядристим Миколою Сергійовичем. Видання можна придбати в Музеї мікромініатюри, де зберігаються роботи Майстра, за адресою вул. Лаврська, 21 (Національний історико-культурний заповідник Києво-Печерська Лавра).
***
Частина СьомаУ сучасній Україні (1991 - 2011) відсутня єдність між владою і народом. Провина за цей стан лежить на владі. Влада і нарід - це антиподи. Суспільство і влада не мають спільної мети. У кожного з них - своя мета. Влада має мету самозбагатитись (мовляв, ми не вічні начальники, треба використати ситуацію); нарід хоче справедливості, жити зі своєї праці. На цій основі відбувається постійне протистояння. Суперечки носять антагоністичний характер. Українське населення, тобто нарід, ніяким чином не задіяний в управлінні державою, економікою, іншими процесами. Окрім голосування на виборах населення не має доступу до життєтворчих державних та регіональних процесів.
Андре Глюксманн, французький філософ і письменник, запропонував нове поняття - "революція більшості для більшості" ("День", №80, 13.05.2010 р.) Таке поняття як найбільше підходить до сучасної ситуації в Україні. Нагадаємо, що у нас уже були такі революції. Першою "революцією більшості для більшості" була Вітчизняна визвольна війна 1648 -1654 рр. Друга "революція більшості для більшості" - Помаранчева революція восени 2004 р. У ХVІІ ст. була кривава революція, а в ХХ ст. - уже безкровна. Обидві революції завершилися успішно і відкривали надзвичайно великі перспективи для України, української нації. Утім, ці революції не принесли бажаних результатів.
2010 року владу захопили так звані "регіонали". І тут же, миттєво, потреба в "революції більшості для більшості" зросла, як ніколи раніше. Вона стала нагальною і невідкладною, інакше українській нації загрожувало зникнення з лиця землі. Ця нація була і в попередні роки сучасної Незалежності в неволі, але тоді критичної загрози не виникало, все ще жевріла надія на позитивний розвиток подій. З приходом до влади "регіоналів" над українською нацією нависла категорична загроза смерті. Розв`язка повинна відбутися в одному з двох варіантів: або українська нація звільниться з неволі на своїй землі, або піде у небуття. Потрібна Третя Вітчизняна визвольна революція, щоб стати господарем у себе вдома. Цю революцію маємо здійснити наполегливою і швидкоплинною еволюцією. Маємо історичний досвід. Його треба обов`язково використати.
Шановні українці! Дбайте у першу чергу про Україну. А ВЖЕ ПОТІМ - про свій шлунок! Маємо проникнутися відповідальністю за долю України, за долю українства. Як будемо жити для Украни, то станемо заможними і незалежними. Настав час захистити честь України, власну честь та гідність, що цінується вище життя. Ніхто, окрім нас, не порятує Україну від колоніального рабства. Рятуючи Україну, ми рятуємо себе від майбутніх голодоморів, репресій, від Соловків, Колими, від Гулагів, від втрати свободи, від російської нерелігійної церкви, великодержавної облуди, духовної та фізичної смерті.
Старше покоління нинішнього українства, включаючи інтелігенцію, притомилося, майже вичерпало себе. Над ним тяжіє вантаж минулих ідеологій та нестача духовної і фізичної сили. Молоде покоління українців має стати авангардом очищення країни від паразитів.
З якою ж правдою нинішня суверенна Україна йде у світ? Поки що з малою правдою. Соромиться наша влада сказати все, що з нами робили наші окупанти, і що вони продовжують робити уже тепер. Колоніальний дух ще не зовсім покинув наші душі. Ми, тобто наша влада, не сказали світові та й собі також:
1. Про людські втрати України за період 1654-1991 рр. з вини Росії.
2. Про матеріальні втрати України за цей же період і з тієї ж причини.
3. Про духовну руйнацію українства засобами російського великодержавного шовінізму та російського комунізму.
4. Про геноцид української нації не лише голодомором, а й насильницьким позбавленням значної частини українства матринської (української) мови.
5. Про руйнацію природи і навколишнього середовища.
6. Про загрози, які йдуть від Росії в період 1991-2011 рр.
7. ПРО ЗЛОЧИНИ ТАКОГО Ж ПОРЯДКУ інших окупантів.
УНІ має спонукати українське патріотичне суспільство визнати і заявити на весь світ, що Росія була до 1991 р. іноземним окупантом України. А нині робить усе можливе, щоб повернути Україну в колишній колоніальний стан.
Національна ідея вимагає постановки цих питань перед собою і перед світом. Якщо ми про це мовчимо, то світ вважає, що у нас немає ні до кого претензій з цих питань. Тобто ми свідчимо, чи несвідомо покриваємо, злочини, вчинені супроти нас іншими країнами. Де ж наша честь і гідність? Наша влада до цього часу не зрозуміла, що вона має захищати не власні, а народні інтереси.
Що маємо в Україні від 1991 року? Були пошуки "сліпих" широкої дороги. Набили гуль не лише собі, а й нащадкам. На рівному місці, без будь-яких кваліфікованих дискусій, раптом з Кримської області зробили автономну республіку Крим. Сепаратизм, як джин із пляшки, виник і палає до цього часу. Врешті-решт, державна влада побудована з "кримським гор-бом", за взірцем зрілих європейських суспільств, де існує поділ між трьома гілками влади: президентом, законодавчим органом і кабінетом міністрів. Сучасна українська держава створена методом компіляції. У Росії "позичили" один шмат, у Франції - другий, у США - третій... І нічого свого до цієї держави не додали.
Що ж отримала Україна у цей державницький період, маючи таку модель влади? Розруху, сваволю, безкарність злодіїв. Хіба така влада потрібна українству, як титульній нації, і всьому громадянству країни? Такий злочин не має права на існування в Україні!
Як бачимо, з кожним роком Україна "падає" все нижче і нижче. Хто покладе край цьому падінню? Це завдання покладається на українську націю, як господаря цієї землі. Вона має організуватися, обрати свого лідера і здійснити революцію більшості для більшості мирним шляхом.
Частина восьма. З розділу 3.2. Що являє собою українська нація?
Об'єктивність полягає у тому, що нація - творіння водночас як Боже, так і людське.
Тільки на перший погляд здається, що нема нічого простішого визначити сутність нації.
Насправді, питання не просто складне, але дуже складне. Нація, як і будь-яке суспільне явище, постійно перебуває у динаміці, у безперервному русі - під впливом зовнішніх і внутрішніх викликів. Вони додають деяких ознак або їх зменшують порівняно з попередніми етапами життя нації. Таку ситуацію маємо в Україні.
Станом на 1991 рік українська нація являла собою українців різних українських регіонів, різних світоглядних орієнтацій, різних релігійних конфесій, різних ментальностей, різних культурницьких гілок, різних етнічних гілок (слобожанці, полтавці, таврійці, сіверчани, гуцули, бойки, лемки, волиняни, кримчани, одещани,прибульці з інших держав), різних соціальних прошарків, різних ідеологій. В цілому українська нація складається з етнічних українців, які проживають на материнській території та в діаспорних поселеннях, а також етнічних неукраїнців, які сповідують українську державну ідеологію, зберігають і розвивають українську культуру, традиції, звичаї, мову, захищають Національну Україну, вважають її своєю батьківщиною.
Над цією етнічною масою до незалежності України висіли чужі вимоги щодо політичної, суспільної і навіть побутової поведінки. Так чи інакше частина людей підпадала під ці вимоги, частково виконувала, як примус, а частина людей виконувала окупаційні вимоги із задоволенням (мала привілеї). Ті, що служили окупантам (польським, російським...) так перейнялися чужими ідеями, що не вважали окупантів окупантами, а себе не вважали колаборантами, зрадниками, яничарами. Зазначимо, що левова частка українського суспільства, включаючи колаборантів, з великою надією ставилася до незалежної української держави, сподіваючись, що життя стане кращим, а винних ніхто не буде карати. Так думали люди, а як же поставилася держава до української народної маси від 1991 до теперішніх часів?
Мудра і патріотична влада мала б у першу чергу звернути увагу на суспільство, яке увійшло у нову державу зі старими ідеологічними орієнтирами. Така влада стала б виховувати народну масу, творити таку систему життя, щоб добробут українців був значно вищим від добробуту за часів СРСР. Тоді усі люди переконалися б перевагах нового способу життя, бачили б перспективу для себе і своїх нащадків. Насправді цього нічого не було, а була сваволя влади, грабунок за грабунком під назвою "прихватизація" тощо. Злидні й безправ'я призвели до того, що тепер за незалежну Україну віддали б свої голоси тільки половина суспільства.
Коли мова йде про зміст поняття "нація", то тут виникає безліч тлумачень як позитивного, так і негативного змісту. Це заважає досягти згоди між українськими патріотичними інтелектуалами. Вводяться всілякі абстрактні поняття, які не мають жодного стосунку до теми, зате відволікають дискусантів від мети дослідження. Одним із таких відволікаючих термінів є так звана "політична" нація в Україні.
Науковці сучасної України, головно, ті, які виховані на радянській (читай, комуністичній) ідеології, вдаються до завуальованої форми заперечення етнічної української нації. А якщо нації немає, то само собою зрозуміло, що ніякої національної ідеї етнічного формату не може бути. Вони застосовують термін "політична нація" як можливу формулу буття етнічного українства. Український недосвідчений читач може "клюнути" на цей термін, посилаючись на наукові авторитети. Ці псевдонауковці зраджують українську націю, затягуючи чесних людей у болото невизначеності.
Справді, у свті існують такі міжетнічні утворення, які зібрані в одній державі, і жодна з етнічних груп не має більшості в суспільстві. Оцей етнічний конгломерат і визнано "політичною нацією", бо іншого терміну ще не придумано. Мовляв, тут багато національностей, а відтак - це багатонаціональна країна, держава. Жоден із президентів України, жоден із лідерів політичних патріотичних сил не очолив протест проти фальсифікації етнічного співвідношення населення. Українців в Україні налічується біля 80%, а з урахуванням російськомовних українців, які зачислили себе до табору "русских", то буде більше 90%. І це є статистична ознака того, що Україна - мононаціональна держава. Якби в Україні було навіть 67% українців, то і в цьому випадку - моноетнічна країна. Політична нація можлива тільки за умови, що українців в українському суспільстві буде значно менше половини.
Політична нація - це неприродне утворення, яке в силу обставин змушене існувати у такій формі, бо іншої немає. Щоб не надавати переваги якійсь одній групі, рівній серед рівних, придумали термін "політична нація". Прикладом такої політичної нації є населення СЕНА та деяких інших держав. У цілому ж державний устрій 99% країн побудовано на національній основі. Гегемоном українського суспільства є українська нація.
Деякі "мудреці" хочуть втлумачити українцям, що у них є гарний варіант увійти у політичну націю. При цьому приховують, що там українська нація перебуватиме на правах попелюшки. Тема політичної нації стала особливо модною у середовищі українського антиукраїнства.І все ж, апологети політичної нації в Україні, особливо науковці, могли б спитати українську націю: чи хоче вона бути рівною у своїх державницьких проектах (маючи понад 40 мільйонів осіб), наприклад, з єврейською общиною, яка налічує в Україні 100 тисяч осіб? А є такі етнічні групи, які налічують не більше тисячі осіб. Цього вони не питали і ніколи не застосуть у відкритих формах дискусій - темнотність їхня сфера. Бо у каламутній сфері легко ловити очманілу рибку.
Утворилася злочинна група "вершителей судеб", яка вирішує, що на Землі немає місця українській нації та усього, що є її інфраструктурою. Цій групі і в голову не приходить реально подивитися правді в очі: йдеться не про сорок осіб, не чотириста тисяч, не чотири мільйони (хоча й із ними треба рахуватися), а близько 40 мільйонів осіб, що дорівнює чотирьом Угорщинам.
Під формулу політичної нації підлаштовуються усі без вийнятку противники етнічної нації, щоб не дати їй можливості очолити суспільство й державу. Політична нація - це зрівнялівка. Формально усі рівні, але практика показує, що серед усіх рівних "рівнішими" стають недруги України.
Коли ми розглядаємо зміст поняття "нація", то у нашому випадку існує тільки одна істина - українська нація - етнос, який тисячоліттями перебуває на даній території. І незважаючи на те, що по цій території сотні разів проходили зі сходу на захід та із заходу на схід різночасові етнічні групи (мирні й войовничі), українство зберегло свої національні ознаки, не втратило своєї окремішньої, самобутньої культури, нікому не загрожуючи, нікого не поневолюючи, не торгуючи людьми...
Наше провідне сучасне українство не розуміє, не хоче розуміти, що основною державотворчою силою в Україні є українська нація, українська національна ідеологія, і аж ніяк не ліберально-демократична ідеологія. Не розуміє і не хоче розуміти, що визнання української нації як правлячої сили є не політична, а науково-прикладна проблема. Оскільки українство такої мети не ставило на початку незалежницького періоду, то ворожі сили промовчали й зраділи з української бездарності.
Феномен української нації полягає у нестандартному потіканні її життя протягом тисячоліть. Світова практика останнього тисячоліття полягає в тому, що нації формувалися, як правило, волею або монархів (вождів), або провідною елітою. Україна не підходить під цю "мірку", бо ні вождів, ані впливової еліти не мала. На цій підставі робиться висновок, що в Україні не було цих двох націотворчих сил, то й нації як такої не існує. Таке стандартне мислення призводить до нелогічних і спотворених висновків. За цією волюнтаристською схемою українська нація втрачає право на своє окремішнє існування, право бути титульною нацією і мати державну владу.
Англійський дослідник Ендрю Вілсон видав навіть книгу під назвою "Україна: несподівана нація" (переклад з англійською - Київ, 2004 р.). Чому несподівана нація? Людство так звиклося з думкою про Україну як частку Росії, що її усамостійнення стало для більшості країн явною несподіванкою. Ця несподіванка проявилася у недолугій владі.
В Україні існує така державно-політична система, що голова сільради - сильніший від усіх громадян цієї території, тобто територіальної громади; районний начальник сильніший від територіальної громади району; обласний начальник сильніший від територіальної громади області; президент України сильніший від усього населення країни. Усі ці начальники - особи особливої категорії, вони недоторкані, не несуть відповідальності за будь-які вчинки.
Українська нація живе з Божої та власної волі, і житиме довго, бо існує гарантія у вигляді рішучого прагнення захистити себе. В Україні можлива тільки етнічна нація - як науково обгрунтована система. Вона має мислити національно, говорити національно, діяти національно, державотворити національно. Це означає жити у відповідності з УНІ, яка є продуктом і власністю української етнічної нації, і аж ніяк якоїсь там химери під назвою "політична нація". Центральною має постати така система життя, яка забезпечить українській нації вільне існування за власними законами, без "старших братів". Українська нація прагне мати саме таку систему.
