Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.07.2011 21:45Оповідання
 
12000
© Оля Стасюк

Загублена

"Мені дуже важлива Ваша думка. Адже це - перша моя спроба пера у жанрі оповідань. Кожен хоч трошки може бути таким, як Поліна. Не змушуйте долю робити вимушені кроки."
Оля
Оля Стасюк
Опубліковано 22.07.2011 / 5556

Поліна була звичайною дівчинкою. Хоча… Певне, звичайних підлітків у 12-річному віці не буває. Тоді, коли більшість дітей переставали розуміти батьків, батьки не розуміли її. Поліна не фарбувала волосся у всі кольори райдуги одночасно, не пропадала на дискотеках, не проводила весь свій час з друзями, не робила пірсінгу, не носила дивної одежі, яка називається сучасною модою… Але не тільки це в ній було дивним. Вона була просто… гордою. Гордою і зверхньою настільки, що навіть бабуся іноді казала: ” Звідки у тебе стільки пихи? Індики на городі дмуться, та й ті швидко відходять, а ти…” Звісно, Поліну це дуже ображало. Вона голосно грюкала дверима, йшла в сад і сиділа там дуже довго, не дивлячись ні на кого і не розмовляючи ні з ким. Може, бо вважала себе кращою, може, вважала себе найбільш ображеною, приниженою – і не справедливо, може… « Може » - та й все. Хто б міг зазирнути у її маленьку горду душу? Певне, якби й міг, то не посмів. Поліна завжди трималася осторонь, бо вважала себе кращою. Справді, вона краще за більшість вчилася, була вправною у спорті. А ще була красунею: чорне хвилясте волосся, довгі чорні вії, темні глибокі очі, смугла шкіра… Однак ні на тата, ні на маму, ні на кого з родичів вона не була схожою. Таке буває. І характеру ні в кого не було такого: зверхнього,гордого… Пиха Поліни інколи була захована дуже глибоко; вона ніколи не хвалилася, але інших вважала за ніщо. Навіть погляду іншого дівчина не мала. Чомусь дуже часто пиха і краса ідуть зовсім поруч: це лише в казках найкрасивіші дівчата були добрими, роботящими… А от Поліна… Хоча, досить про неї. Думаю, загальну характеристику її ви зрозуміли. Скажу лише, що вона ніколи не плакала, тільки у глибокому дитинстві, як і всі діти. Чи то боялась показати себе слабкою, чи то боялась… Взагалі, вона була небоязкою і важко було сказати, чого Поліна боялася. Рідна мати знала її стільки ж, як і прості знайомі, наскільки дивно б це не було. Взагалі, у погляді, у словах, у справах Поліна виказувала себе якимось холодом. І тому трималася завжди окремо. Здавалося, ніщо вже не могло змінити її… Але – не так сталося, як гадалося. 

Одного теплого літнього дня Поліна знову посварилася з мамою. Вона грюкнула дверима так, що кіт Нектар зіскочив з вікна, ображено нявкнув і заховався в смородині. Чесно кажучи, у нього були деякі риси характеру Поліни. 

Так от, грюкнувши дверима, Поліна пішла у сад, сіла біля улюбленого трояндового куща(троянда теж скидалася на неї; Поліна не сприймала інших квітів, а ця справді була схожа на дівчину – красива,але холодна і колюча) і сердито сказала: 

- Хіба є щось, що може задовольнити маму? Чи я пихата? Просто я – краща за інших і вона це знає. Ну і що, що я не дружу з однокласниками? Ця мелюзга додає просто головного болю… Дружба з ними тільки забруднить мою гідність. 

Нарешті, коли пройшли перші етапи гніву і Поліна трохи заспокоїлась, вона вирішили піти в ліс. 

Ліс зустрів її ніжним шепотом. Приємно пахла м’ята і хвоя, радісно співали птахи. Ліс любив усіх: красивих і негарних, добрих і злих, багатих і бідних. І пихатих теж. Тому поліні відраз стало легше. Вона спокійно йшла між високими стрункими берізками, кремезними дубами і почорнілими від часу старими соснами. Ніжно торкалася ніг шовкова трава, схилялися квіти. 

Поліна йшла далі і далі, думаючи: «Хіба слід плямитися, бруднитися стосунками з іншими? Світ і без цього чудовий. А ці – лише настрій псують. І кому?! Мені?! Та вони не сміють і підходити!» 

Повільно Поліна заходила у незнайомі місця. Нарешті вийшла на галявину. Думаючи про своє, дівчина пішла вправо і трохи відхилилася від звичайного шляху. Потім більше. Насувався темний, хоча і теплий, вечір. Поліна не дивилася навколо, а тільки обурено згадувала, як їй хотіли дати другорядну роль на шкільному святі, а найкращу – її однокласниці Аллі. «Хто вона така?» – думала дівчинка, все більше заходячи у незнайомі місця. Вона не помічала, що темніє, бо обурено згадувала сварку з вчителькою. «Чи ж вона краща за мене? Та ні ж! Набагато гірша! І слова не вивчить, і краси немає ніякої. Чи Галина Петрівна не бачила це? Голос хрипкий, а в мене – ніжний медовий. Тільки зіпсує все. Ну й не буду грати свою роль. Без мене їхня вистава провалиться!» 

Раптом Поліна побачила яблуню. Озирнулася. На звичній для неї стежці яблунь не було. Вона роздивилася навколо і вперше помітила, що заблукала. Але просто повернула в інший бік і пішла далі. Не знаходячи рідних місць, Поліна почала хвилюватися. Тепер вона бігла, дряпаючи руки об шипшинові зарості. Через деякий час дівчинка вибігла на галявину. Але це було зовсім інше місце – не те, де вона часто ходила. Тоді Поліна зрозуміла, що повністю заблукала. 

Тим часом темніло. Насувалися хмари і почав накрапати дощ. Поліна притулилася спиною до старої сосни і задумалася. Вперше в житті вона не знала, що робити. І вперше заплакала. Тихо, стримано, як плачуть лише горді люди. І вперше вона зрозуміла, що інші знаходяться у кращому становищі, що зараз немає користі ні від того, що вона гарніша за інших, ні від того, що розумніша, ні від того, що всі – набагато гірші, як Поліна вважала. 

Дівчинка присіла на траву і вперше почала думати, що вона – не краща за інших. Вона розмірковувала довго, не помітивши, що настав вечір. Поліна знову заплакала. Здавалось, холодне, крижане серце дівчинки поволі тануло. Але вона розуміла, що знайти шлях все-таки треба, тому піднялась і пішла, сама не знаючи куди. Спочатку Поліна йшла, потім почала бігти. Але знайомих місць не знаходила, тільки все глибше заходила в якісь хащі, плетиво шипшини і ліщини. Зі злості вона почала рвати і топтати плющ, який плівся під ногами і заважав іти. Поліна захлиналася плачем – їй здавалося, що вона вже ніколи не вийде з цього лісу. Нарешті дівчинка побачила світло. З останніх сил вона вибігла на галявину, але… Цих місць вона раніше ніколи не бачила також. Поліна безсило опустилася на траву. Не було сил навіть плакати. 

Тим часом хмари закрили усе небо. Поліна не помітила, як заснула. Прокинулася приблизно через годину через дощ, що почався. Довго не могла зрозуміти, де вона. А потім заплакала знову. Вирішила погукати на допомогу. Кричала довго, доки вистачило сил. Потім сіла біля старого дуба, обхопила коліна руками і довго думала. Встала, пройшлася по галявині. І раптом між дерев побачила… вовка. Поліна, незважаючи на темінь, що насувалася з усіх боків, ясно бачила його могутні сірі лапи, скудойвжену шерсть з чорним вилиском, жовті гострі зуби, великі кошлаті вуха і яскраві очі, які весь час примружувалися, мружилися і бігали з боку в бік. Вовк повільно пішов на дівчинку. Поліна злякано притулилася до дерева. Хотіла закричати, але з горла вилетів тільки тихий хрип – стражденний, виплаканий і безсилий. Тим часом вовк підступав ближче. Дівчина чула його дихання – шкірою рук, шкірою обличчя, очима, усім своїм єством. Вовк вишкірив жовті зуби і клацнув пащею. Поліна чула цей звук крізь стукіт власного серця, з- останніх сил вона притулилася, припала до шорсткої кори і заплющила очі. 

І раптом – постріл. Спочатку – голосний, потім все тихіше і глухіше повторюваний, відбитий холодною восковою хвоєю і шорсткими клаптями кори біля старих ран,і, навпаки, прозорою, світлою, дитячою, терпкою краплею живиці. Поліна чула його мов крізь сон і не відразу зрозуміла – чи це справжній рятівний звук, чи це просто терпкий відзвук знервованої, радше, перенервованої уяви. Боязко відкрила очі, боячись побачити жовті гострі зуби, що тягнуться до горла. 

Вовк лежав на землі так, як застала його, така рятівна для Поліни, смерть, - відкинувши лапи від кошлатого черева, з розпачем у звірячих очах і, все ще відкритою, пащею. Поліна боязко озирнулася і помітила дядька Степана, лісника, з рушницею, із якої ще курився темними клубками дим. Він почув крики племінниці і вчасно прибув на допомогу. 

***
 

Часто Поліна картає себе за минуле. Адже страждання загубленої і можливої жертви жорстокого звіра було, напевне, вимушеним кроком долі. Справді, як ще можна було розтопити цей гордий айсберг? Адже і до цієї пригоди Поліна була загубленою. У вирі почуттів – добрих і лагідних з боку оточуючих і холодних, жорстоких і гордих з свого боку. Вона загубилася між двома світами, які ворогували між собою з перших проявів її характеру у дитинстві. При чом другий, холодніший і темніший світ створила Поліна сама. І творила далі, доки доля таким ж жорстоким і холодним способом зупинила крижаніння маленького серця загубленої дівчинки. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
21.07.2011 Поезії / Вірш
Потяг
24.07.2011 Проза / Оповідання
Пропозиція
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
Оповідання
22.07.2011
Загублена
28.07.2011
ТЕЛЕФОНЫ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.33 (МАКС. 5) Голосів: 3 (1+2+0+0+0)
Переглядів: 271  Коментарів: 6
Тематика: Оповідання, загублена, твір
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 23.07.2011 20:50  © ... для Тарас Іванів 

Ще й не такі бувають!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Перевірено на собі.

 23.07.2011 18:32  Тарас Іванів для © ... 

До вовка, на його територію, прийшов харч..,і що - має їсти одні яблука? І за що кулю отримав?))))
Повчальна історія. Аж ніяк не думав, що в 12 такі перипетії в голові...

 23.07.2011 14:09  © ... для Тетяна Чорновіл 

Пані Тетяно, вовк був старий, прожив цікаве життя у заповіднику, був двічі одружений, мав близько півсотні дітей... От вирішив поласувати перед смертю. Не вдалося, щоправда...

 23.07.2011 14:06  © ... для анджейовська- 

Дякую! Тепер я не боюся писати.

 23.07.2011 09:03  Тетяна Чорновіл для © ... 

Вовка жалко...

 22.07.2011 23:20  анджейовська- 

Ох,гарно написано.Пані Олю,ви дуже чудово розкрили зміст.Ви молодець!

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
24.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
06.01.2012 © Т. Белімова
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди