Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.07.2011 11:30Лист
Про кохання  
22000
© Автор Невідомий

Тобі

Колись ми, здається, дійсно, важили щось одне для одного. І це мало сенс.

Черговий вечір... Порожній і холодний... Недопита тиша та безглузде сум’яття... 

«Знаєш, мені холодно...  

Я пишу ці рядки, хоча навряд чи ти їх прочитаєш... А я все одно чомусь пишу їх... 

Мені так якось незвично губитися здогадкою серед ілюзій та непочутих усмішок, недоказаних поглядів... 

Пошепки по віях я домалюю свої сни... Шкода, що вони залишаться снами... 

Мені не вистачає світанків. Я не кажу «наших»... Вони не належали нам, мабуть... Але мені не вистачає... 

Пробач мені мій сумний настрій, але я обіцяла відчаю, що буду відверта... Принаймні, з собою.» 

Я вкотре перевела стомлений погляд на телефон і втупила очі в підлогу. 

На екрані з’явилися слайди з його фото... 

– У нього, дійсно, красиві очі... – задумливо сказала я до тиші. 

«Думки, промовлені в тиші, у задумливості, звернені ні до кого, змушують здригнутися. Від звуку власного голосу...» 

Струм пробіг тілом, і напруження зійшло з мене хвилею кудись у підлогу. Приємна втома розлилася по тілу, очі задоволено заплющилися, а на вустах застигла посмішка, така ж стала і звична як «стан спокою, коли дії усих сил на тіло врівноважені». 

Отож, на чому я там спинилася у своїй оповіді? 

Монотонна вібрація телефону... 

А млявий апатичний вечір витіснює почуття з кімнати, виставляє їх за двері, викидає їх з восьмого поверху... І вони розбиваються в унісон з краплями дощу об асфальт, розбиваються... І скалки крають серце, здавалося б, але ж ні. Не цього разу. Я вже звикла до відмірених порцій болю. У мене вже імунітет. 

А на столі вібрує телефон... Вперто ковзає по дерев’яній поверхні... 

Опсь! І він, мов миша, у пастці холодної руки-кота. Натиснути «Прийняти виклик»? Чи «Ігнорувати»? 

Ти... Той, кого я шукала півжиття... Той, кого я збирала по крихтах... Той, чий профіль я малювала на піску. Той, запах чиїх сновидінь завжди нагадуватиме мені про те, що я не самотня у цьому безмежному світі. Ти той, хто став центром моєї галактики... Кумедно, адже я, її власниця, перетворилася на звичайного супутника, подолавши до тебе відстань у нереальні світові роки. 

Знаєш чи ні... Ні, мабуть, не знаєш, як я сумлінно бережу твої погляди... Я пам’ятаю твій голос... Він завжди між ударів мого серця. Я ладна вимкнути свій пульс, аби серце билося твоїм голосом... Твої усмішки... Я пам’ятаю їх на дотик, кожною клітиною шкіри. 

І, звісно, ти не знаєш, як я бережу твої листи, повідомлення... Я пам’ятаю кожну розмову з тобою... Кожне слово, звернене до мене, кожний погляд, кожний випадковий дотик твоїх рук до мене. 

І не знаєш, як тяжко пережити ті ін’єкції болю і совісті. Усе це тільки випадково. 

Одного дня ти просто зникнеш серед перехожих на вокзалі. 

А я досі пізнаватиму тебе за тінню твоїх кроків. 

Ти будеш щасливий із нею. Іншою. Ми зовсім різні. Вона любитиме троянди і яскраві помади, різкі парфуми, можливо, шоколад та іграшки. Мабуть, вона не палитиме і спатиме до десятої години. А ти посміхатимешся у відповідь на її милі слабкості, щоразу спостерігаючи за її зачудованістю. Ти кохатимеш її. 

І тільки одного разу, у нічну грозу накривши її ковдрою, коли сам не зможеш заснути, ти згадаєш мене. А може, не мене. Може просто згадаєш. І тобі захочеться з кимось поговорити. 

Мабуть, цього разу тобі теж захотілося щирості. 

Тому ти і телефонуєш мені? Але мав би вже знати, що я ніколи не скажу тобі правди... Ти ніколи не почуєш від мене цього. Обіцяю. Ми ж домовилися, кожен із собою, про те, що ми друзі. 

Вибач, я і так багато тобі не договорюю. Цього вечора я не зможу брехати, що все нормально і я, як зазвичай, щаслива. Пробач, цього разу мені особливо хочеться просто зізнатися тобі у всьому і розплакатися. А так не можна. Ми домовилися. Кожен зі своєю совістю. Тому, мабуть, буде краще для кожного з нас, якщо я просто не братиму слухавку... Так буде правдивіше. До останньої краплі. 

Пробач... 

Я надто слабка. Пальці натиснули «Відповісти»... Ковток повітря, аби затамувати сльози та посмішка: 

– Алло. 

– Мені здалося, чи в тебе щось негаразд? 

Я завжди дивувалася твої проникливості... Ти зумів почути мою несправжню посмішку... 

– У тебе все гаразд? 

Ти збитий з пантелику зустрічним питанням. 

– Так... Але... 

– Послухай... Зараз пізня година… 

– Коли тебе це спиняло перед тим, щоб не спати і пити каву? 

– Зараз не про це... Вибач, я, дійсно, виснажена... І тому піду спати. 

– А, добре... 

Перш ніж я встигну сказати найголовніше, я натисну кнопку «Відбій». 

Так от... Тобі захочеться з кимось поговорити. І ти подзвониш. Як зараз. 

Я не мінятиму номер. Обіцяю. Я дочекаюся твого дзвінка з майбутнього. 

Найголовніше, я не сказала тобі, тому пишу повідомлення... 

«Надобраніч». 

Ти... Той, кого я шукала так довго... Не мій. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.07.2011 Проза / Оповідання
Маленька історія трьох сигарет без слів
25.07.2011 Проза / Оповідання
П`єро та Мальвіна
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Лист Про кохання
26.07.2011
Стереодень
25.07.2011
Тобі
18.07.2011 © Ярослава
Лист п`ятий
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (2+2+0+0+0)
Переглядів: 726  Коментарів: 6
Тематика: Лист тобі, думки, почуття, життя, сни
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.03.2012 14:20  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую.
Ну, то вже пробачте мою недолугість.) "Я не волшебник, я только учусь."))
З цим твором була пов"язана цікава історія...) Мені довелося читати його при тій людині, якій це присвячено... Чи варто казати, що серце ледь не стало?) 

 02.03.2012 14:18  © ... для Микола Чат 

Я розумію, я не перша й не остання... Але рішучість нічого не змінила. Думаю, найголовніше треба лишати між рядків. Слова уже не варті віри... 

 27.11.2011 01:21  Тетяна Белімова 

Дуже гарно й відверто написали про почуття. Так натхненно й щиро. Таке кохання буває у дуже-дуже юних. Вітаю! У Вас багато гарних художніх знахідок. Ось, до прикладу: "Мені так якось незвично губитися здогадкою серед ілюзій та непочутих усмішок, недоказаних поглядів...

Пошепки по віях я домалюю свої сни... Шкода, що вони залишаться снами...Мені не вистачає світанків. Я не кажу «наших»... Вони не належали нам, мабуть... Але мені не вистачає... ". Дуже вдалий прийом - поєднати семантично різні означники й означувані слова, поєднати те, що зазвичай не поєднують, що звучить у різних контекстах.
Але, якщо дозволите, скажу, що фраза "Струм пробіг тілом, і напруження зійшло з мене хвилею кудись у підлогу" трохи недолуга, потребує корекції. Вона калькована з російської і, на мій погляд, трохи псує загальне враження від твору.
 27.11.2011 00:32  Микола Чат для © ... 

Чарівна... недосказаність.

Убивча нерішучисть...

 27.11.2011 00:01  © ... для Єва Психея 

Дякую.
Усе вони відчувають, тільки говорити так не вміють. Часто вони самі не знають, як зветься те, що вони відчувають)...
А за що Ви мені дякуюєте?

 03.11.2011 23:52  Єва Психея 

Дуже!!! Гарно!!!Чому ж чоловіки не уміють відчувати такого болю? Дякую...

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди