Прихід осені
Це крайній світ, чи буде ще якийсь?
Уб’ють, чи лиш засудять Хмурі Очі?
Чи може сил ввіллють, щоби ножем пройтись
По мізках тупості, по думках із під ночі.
Плоди незвідані у щохвилинній грі
Вражають совість і святу уяву,
Які в розруху увіпхалися самі,
Пустили настрій гидкий у свою роззяву.
Скарбничка потом облила свідому нудь,
Усе життя вбирала, щоб тепер звихнутись
Від спроб сердешних – зупинити суть
Людського щастя – у реаль прогнутись.
Ти біль дозволь іще поплавати, хоч в сні,
В молочній річеньці поплескати ступнями.
І біс в ребрі, коли всі скроні в сивині,
Нехай веде усі проблеми манівцями.
