Андрій Гагін Втопилася ніч у росі
Втопилася ніч у росі -
Настали хвилини світанку,
а заспані очі, сумні
Втонули в ранкових серпанках.
Повітря думки оживить,
Тандемом із першим промінням.
Мов вічність, водночас, і мить -
Зникають стежки снів повільно.
Природа немов іще спить,
але уже тиші немає:
Або вітерець, шелестить,
То з кленом немов розмовляє.
За обрій в думках досягну,
Де сонце ледь-ледь виринає.
І сутність буття непросту
З промінням своїм поєднає.
24.07.2011
02.08.2011 17:51 Оля Стасюк => © |
 Та це не про вірш - просто вираз є такий щодо циклічності у природі. |
02.08.2011 17:14 © ... => Оля Стасюк |
:))) Про вічність у вірші не згадується. Вічність можлива тільки в заключній серії. І то мабуть ця вічність, може бути не для тих дійових осіб. :) Так що краще залишити це явище циклічним, бо так вирішила колись сама природа. :) |
02.08.2011 14:18 Оля Стасюк => © |
Щось на кшталт "поринала у вічність, яка тривала до наступного вечора". |
02.08.2011 00:47 © ... => Оля Стасюк |
Дякую! Приємно, що сподобалося! Ніч щовечора знову і знов виринала - Але це було вже в другій серії :))))) |
01.08.2011 20:49 Оля Стасюк => © |
А що, ніч назавжди втопилася? |
01.08.2011 20:48 Оля Стасюк => © |
Дуже сподобалося!!!!!!!!!!! Така краса! Захотілося побути на природі... |