Світанок
Спадає втома росою на трави,
Сльозою холодною падає в землю.
Скільки ж у ній зібралось скорботи?
Куди ж моя земле ховаєш цей біль?
Щоразу збиваючи краплі ногою
Дивуюся я,
Скільки ж треба любові,
Отої, живої, направду святої,
Що б з гіркоти людської душі
Відкривши долоні плескотом тиші
Життям напувати джерела сльозою?
Світає.
Ховається в тінях змордована ніч.
Ще трохи й підЕ марою,
Ярами
Віддавши росі ваші втому й страхи.
Не зневажайте цю пору за темінь,
Це мої і ваші скорботи і біль
Забрали у неї світло надії,
Поодинокі, розфарбовані сни.
Холодно.
Свіжо і чисто.
Світає.
Дрогобич, 2011
