Час править бал, змиває палімпсест,
Ознак стираються спомини від народу.
Кується десь уже великий, чорний хрест…
А може вже упав ярмом страшного сходу?
Країну змелюють прокльонів жорнова
Камінних рук, з болота Моксель, у кавалки.
Сказилась, впала – ниций раб ця голова,
Отерпла й здовблена зажурою гойдалки.
Мабуть цій люті дніти ще і дніти,
Мабуть ці лапи хижорилого орла
Ще глибше влізуть, нам же в болі скніти
Між кров’янистого потоку з говерла.
Боронь нас Господи… Чом випалив нам долю
Утіхи полум`я й морозу батога?
В землі щедротах завжди нюхаємо дулю!
Що ж дала доле ти?.. Та дала, що змогла!
