Тарас Іванів
Чого, серденько, ти так рвешся з лона грат,
Чом не вспокоїшся у міжребернім схроні.
Програна партія – в ній зуби скалить мат,
Тій сивині, що лезом тне нам скроні.
Здавайся! – ріже покіт життя зле,
Здавайся! – кряче простір чорноперий.
Лиш Слово кільчене за рученьку візьме
І відведе від злої пропасті афери.
Рахує літепна, освячена пора
Повільні кроки до пристойної особи.
Сідайте, діду – чи насмішка, чи мара? –
Лунає весело… Це не мені!!!... Якщо би!!!
28.01.2012 16:24 Сашко Новік => Софія Скопіє |
 =)))) бомба 100вітсотків |
26.01.2012 18:57 Оля Стасюк |
 Справді пристрасно. |
26.01.2012 18:31 Тетяна Белімова |
 Завжди пристрасний порив, оголений психологічний надлом! Справжній поет має гіпертрофоване відчуття сучасності і своєї причетності до неї. |
26.01.2012 17:22 Софія Скопіє |
 Я зараз скажу страшенно розумну річ (сама від себе не чекала): Краще бути зеброю з сивиною, ніж пофарбованим Зібровим:) |
26.01.2012 16:59 Каранда Галина => © |
 )))) знаю гарний російський вірш на цю тему, так Ви ж не любите!))) та суть така ж : ось який я бравий !!!----- Сідайте, діду!))) |
26.01.2012 13:01 Тетяна Чорновіл => © |
 А я ще не стала! :))) Нічого! Це, кажуть, модно!!! |
26.01.2012 12:52 © ... => Тетяна Чорновіл |
Після 10 вересня позаминулого року я став як зебра)))))))))) |
26.01.2012 12:50 Тетяна Чорновіл => © |
:)))))))))))))))))))))) Раділи б, що місце в транспорті звільняють!!!! |