Розповідь Шер-Хана

Звісно, я ж злий тигр. Я монстр, я чудовисько, яке ледь не знищило маленьку тендітну істоту.
Знаєте в чому подібність між реальними історіями і казками? І ті, і ті пишуться переможцями, а тому – з їхньої точки зору.
І звісно Мауглі, коли розповідав свою страхітливу історію якомусь англійцеві в Індії, що потім виявився Кіплінгом, зовсім не знав, що я міг його вбити тисячу і більше разів. Що я пожалів його і відпустив при першій зустрічі – хоча був страшенно голодним(ви знаєте, як це – не їсти два тижні?!). А коли хотів забрати Мауглі і відтягнути до людей, бо малий поліз прямо до вовків, вовчиця сполошилася – як, хочеш з’їсти його? Сто раз пояснював – не вірила. Звісно, Мауглі знав ЇЇ версію. І довіряв ЇЙ.
А потім? Хіба в нас, тигрів, немає такої ж зграї із судом, як у вовків?..
Ну звісно, скажете ви, вовки живуть разом, а тигри – поодинці. Так, ми полюємо на самоті і загалом обходимося добре один без одного, але коли твій вид завдяки людям на межі вимирання, важливі справи змушують збиратися разом. Члени зграї натомість мене вигнали – бо я слабкий, я відпустив дитинча, дитя тієї істоти, яка задля забавки винищила і нашу дичину, і нас самих, і наші джунглі. Ще й сказали, що очікували такої малодушності – я ж «кульгавий», ні на що не здатний. Звісно я пішов за малим. Я хотів просто забрати його у вовків і лишити десь коло села, хай вже вони думають, що я його роздер, хай приймуть мене до зграї, як «шанованого вбивцю», але – ПРИЙМУТЬ! Не дали мені нічого зробити. То вовки, то Багіра, то малеча... Його виховали з думкою, що я його ворог. А потім він таки вбив мене. Здер шкуру і переможно поклав на їхньому камені на судилищі зграї, - і що? Кому від цього стало краще?..
Тепер, коли я лиш казкова тінь, я бачуся з багатьма героями. Вони змирилися із неправильністю сприйняття їх у людському світі, - це лише в мене не виходить пробачити казкарям. Нещодавно приємно поговорив із мачухою Попелюшки. Знаю її історію. Вона ж просто хотіла здаватися сильною. Її кинув чоловік, а дочки не хотіли нічого робити – вдалися в татка. Бідна набралася купи боргів, поки їх виростила, навіть будинок втратила(довелося вийти заміж - принаймні щоб мати житло), та й дочок хотіла заміж видати, бо коштів ні на що вже не вистачало. Думаєте, вона не дала б їм закохатися і вийти заміж за коханням? Та ж вони любили тільки себе і гроші.
Звісно, будинок був великий, а доньки нічого не робили – вона мусила просити допомоги в Попелюшки. Але сама соромилася працювати на очах у всіх – тому виконувала роботу таємно. Шила, пряла, поралася на городі, варила їсти – дивно, що ніхто й не помічав. А ви серйозно думали, що одна тендітна дівчина може утримувати величезний маєток?..
Так, вона кинула Попелюшку перед балом з надією, що та не заважатиме її донькам влаштуватися в житті. Але вже дорогою пожалкувала – попросила свою сестру, фею, допомогти бідній дівчині. Вона б з радістю віддала їй сукню, але доньки своїх нізащо не позичили б, а в неї самої було лише одне вечірнє плаття…
І – що після всього цього? Попелюшка «великодушно» прощає мачуху, не давши і слова їй мовити вкінці? Бідолаха теж померла. Ходить тут, на полях тіней, я їй інколи розказую про Індію. Вона завжди мріяла подорожувати.
А ще люблю поговорити з Капітаном Крюком. Там взагалі біда – всю історію записало оте дівчисько, Венді. Крюк був справжнім піратом, а Пітер Пен - його сином. Звісно, вони гралися інколи в протистояння – що ще робити в казковій країні? Пітер пожартував з Венді, розігравши баталії, але та вікторіанська дівчинка не мала ні жалю, ні фантазії. Крюк одразу це помітив і хотів застерегти Пена, але той вже по вуха закохався у «юну англійську леді». Венді ж все рівно його кинула і подорослішала, - а ще й забула половину історії і дофантазувала своє, «з мораллю». Тепер Пен кудись зник, а Крюк із своїм домашнім Крокодилом часом навідується на кораблі. Руку він втратив, коли розбився попередній корабель – викинуло на гострі рифи. А ви що думали? Крокодил за нього може життя віддати, не те що скалічити чи весь час хотіти вбити.
Отак-то, дітки. Ходять тут всякі – дракони, які просто ніяк не могли собі знайти компанію, відьми, які хотіли вберегти принців від пустих мультяшних принцесок, які отруїли б їм життя… І я між ними – великий індійський волохатий монстр, який обожнює зірки і ніколи не вбивав жодне людське створіння. Антагоністи для цілої планети.
Просто наступного разу, коли читатимете історію – реальну або казкову, - згадайте мої слова. Щоб пізнати правду, часом треба знати не деталі подій, а хто і як їх вам розповів.
Люблю вас, мої маленькі читачі.
Ваш Шер-Хан

Дев`яносто з лишнім відсотків вимерлого індіанського населення - чи не дорога ціна за український борщик?.. Ми живемо зараз в своєму раю... А от хто ми, українці, і звідки пішли - це вже інше питання.

якби Колумб тоді не заблудився, з чого б ми борщ варили?:)))))))))
Батий на наших землях свій рай хотів зробити, турецький султан свій, гітлер свій,
хто його зна, в чиєму раю ми й живемо... чи ми така собі резервація?....

Та взагалі поняття абсолютного добра для історії дуже сумнівне. Щодо індіанців - хороший приклад. Нещодавно відмітила його у книзі Джареда Даймонда "Зброя, мікроби і харч"... Сподіваюся якось написати рецензію і на цю книгу, бо там дуже багато є про "переможців цивілізації" і причини цієї перемоги.

Пане Каллістрате, відчуваю, що Ви також читали цю повість Андрєєва. Хочу Вам сказати, що в українській літературі приблизно цього ж часового періоду (к. ХІХ - п. ХХ) тема Юди теж зазнала перепрочитань і переосмислень. Драматична поема Лесі Українки "На полі крові" - Юда розкриває причини власної зради. Віктор Домонтович написав новелу "Апостоли", у якій розщепив свідомість Юди.
Мені здається, постмодерністам уже нічого робити в цій темі. Повна препарація Юди відбулася в добу модернізму.

Ми завжди згадуємо Гітлера, бо він зручний тим, що програв і став символом перемоги добра над злом... Але можна згадати абсолютно успішний геноцид корінного населення в Північній Америці з боку європейських колоністів, які згодом написали славну історію величного американського народу. Їм трошки соромно, вони знімають фільми типу "легенди г`ю гласса", де дещо показують, але це ж нічого не міняє. З логіки історії взагалі випливає, що не таким вже й поганим був той геноцид. Зараз кожен має інтернет і мобілку... Одним словом ось хороший приклад того, що історію пишуть переможці, а не якесь абсолютне добро, яке завжди перемагає... принаймні поки так...

я с вами абсолютно согласен
неизвестно как будет написано в учебниках о событиях, которые мы переживаем
доказано, что не было подвига 28 панфиловцев, не было матросова
были подвиги, был героизм но другой - более жестокий

супер комент. ти права. абсолютно.

Ми так би і вчили, якби він переміг. Історію пишуть переможці.

Ага. Вони з Сталіном просто змагалися, чиєму народу жити буде краще й веселіше...

вот и лидер немецких нацистов тоже жертва обстоятельств, как и Шер-Хан

Так саме це Оля й сказала.. .

скорее субъективная...

Тобто добро/зло - штука завідомо однозначна?

Гитлер просто хотел счастья и достатка для своей страны и нации. Он всего лишь творил для них добро. Его не так поняли остальные...
Противные коммунисты и англо-саксы мешали ему добиться своих патриотичных целей.

.... чи від історика.... Якщо говорити про реальні події. Дякую)

Згодна. Якщо задатися питанням: на чиєму боці ми, добра чи зла, - то всі очевидно кажуть про добро, але у всіх добро "своє". Для впевненості і моральності в казках деяке "своє добро" визначають злом і не копаються в ньому. Важко сказати, наскільки це позитивно чи негативно для дітей. А от коли так думають дорослі - це вже якісь дитячі пережитки, нерозуміння чи ще щось.

Дякую, і Вас теж))) почитаю))

Олю, таке переосмислення сюжету, яке здійснила ти, було дуже популярним у добу модернізму. Естетизація і виправдання зла, а ще пояснення світових сюжетів з кута бачення негідного персонажа. Така собі позиція "адвоката диявола"...

Тут, напевно, хрестоматійний приклад - "Иуда Искариот" Л.Андрєєва. Письменника привабила тема зради, розкрита з кута бачення зрадника. Чому Юда зрадив Христа і зійшовся з його ворогами? Лише через гроші? Чи виконував свою місію? Прочитай, як матимеш час. Це невеличке оповідання. 

Виявляється, і роль Брута, який встромляє ніж у спину, може бути виправданою))) Мистецтво прагне не лише зобразити, а й "розіграти" різні ролі.

Казка побудована навколо перемоги Добра над Злом. Такі закони жанру)))))))))))))

Зі святом тебе, Олю))))) 

Толкові думки... я б навіть сказав, що людина так влаштована, що не хоче чути голос тих, хто ситуативно опинився серед негідників... затикає собі вуха ватою... значно приємніше чути голос обвинувачення ніж адвоката...
Художні твори цим зловживають, бо повинні чітко викреслювати межу між добром і злом. Але для реального життя така однобокість сприйняття неприпустима дурість, що частенько вилазить боком.

Третє речення з кінця - геніальне в своїй очевидності. Все залежить від казкаря...