Ціль. Сенс. Життя

Кожен з нас, будь-хто у цьому світі створений для чогось і для когось. Адже зізнайтесь – ніхто не живе просто так, аби жити. Всі шукають справу життя, власний талант, здібності і йдуть до успіху, знайшовши. І… хто з нас не бажав бути коханим? Згодна, різні люди трапляються, але все ж… Ми всі в цьому плані досить однакові. Коли ми не знаходимо справу, яка найбільше у світі подобається, ми не розуміємо цілі життя, а коли не знаходимо людину, з якою хочеться жити все життя – ми не розуміємо сенсу свого існування.
Мені було досить важко постійно братись до справ, займатись чимось новим і – кидати все, розуміючи, що «мене» у цьому немає. Здавалось, що всі навколо повиростали і пізнали свої таланти без мене, якого б не були віку. А я? Варто було лише заспокоїти себе тим, що «Можливо, мій талант в тому, що я не можу поки що робити. А коли виросту – збагну одразу».
І що ж, я виросла.
У мене хороша сім’я. Я звикла до нового одягу, до книжок, які я можу хоч щодня купувати. А що буде тоді, коли я випурхну в інший, нелегкий світ? Маючи лише музу з нерозкритими крилами і мрію - стати письменником.
Письменником одразу не станеш, це я зрозуміла досить давно. І книгу одразу не напишеш – треба багато зусиль і праці. І саме тому успіху відразу не досягнеш… Це не дуже хороший вибір, на думку інших. Але хто ж питає інших, коли душа кричить, що це і є ціллю життя?
Чи можна зараз бути настільки впевненим?
Я ж була впевнена, що вибрала бути лікарем, і не змінювала думку 7 років. Але що там… Я тоді ще оце «не виросла».
А зараз, певно, вже так.
Можливо, скажуть «не треба поспішати». Що ж, я не буду. Мені досить зробити це однією мрією – написати книгу. І йти до неї непомітними для інших кроками. Може, кроки стануть чимось більшим, а мрія перетвориться у щось нове… Але я не лише мрію. Я пишу – скільки дозволяє муза, скільки дає фантазія і уява, ідеї, досвід…
А кохати і бути коханою ще навчусь. Для цього час сам знатиме, коли і як.
Здається, саме тому тепер я не задумуюсь над «справою життя» і «ціллю існування». Можливо, я помиляюсь, але вони вже в мене є.

у мене якось "дорослішання" етапами відбувається. живеш так собі спокійно, а раптом - клац щось в голові, і думаєш: "о, подорослішав...". до останнього часу так кожні 3-4 роки бувало. але останні два роки подібного не відчував - може дорослішати перестав? може, якось байдуже до цього стало. Живу собі і все: робота, трохи творчості, сім`я. одне погано - хати не маю - на вокзалі живу :) але то не саме страшне - ще встигну нову собі якось створити, бо світи - створюю, а що тоді мені хата? створю ще колись ;)

Я теж думаю, це для обраних, і тому зараз тільки мрію.
Дякую за підтримку!

Що ж, якщо дуже-дуже чогось хочеш, то обов`язково досягнеш цього. Добре, коли в людини є чітка мета і бачення себе в майбутньому, хай воно і змінюється.

Мені здається, ти станеш письменницею)) У твоєму віці я не мріяла про це зовсім. І пізніше теж. Мені здавалося, що це для обраних))

Успіху, Сашо! Щасти!