Найгірша книга

#найгірша_книга

От такий цікавий флешмоб я надибав на теренах Усемережжя! Суть – згадати найгіршу книгу, яку ви будь-коли читали, і коротко розповісти, чому ж вона така погана.

У моєму випадку це "Смерть царя. Карнавал у масках" авторства Юрка Чуба та Ярослава Славка. Книга настільки жахлива, що навіть не знаю, як це пояснити. От вам довільно взятий уривок зі збереженням усієї орфографії:

"І справді, через декілька хвилин, Устим побачив з вікон Дому офіцерів, що хлопці відступили. А в Дім офіцерів приносили мертвих і поранених. Медики не справлялись з перев`язуванням ран. А собаки, розбивши сотні, погнались за ними на Майдан, а пси ішли за ними добиваючи поранених саперськими лопатами і пістолетами. А священики відспівували в останній шлях загиблих і Устим дивився в очі, в яких горіла ще іскра, а душа була вже з янголами".

Коротше кажучи, двоє авторів примудрилися так бездарно написати про важливі для історії України події – Революцію Гідності та війну на Донбасі, – що аж верне. Серед "чудових" і зовсім не відрадагованих речень тексту ви знайдете "В Устима видалася вільна хвилинка, яку він використав на подорожі Європою", а також сотні інших узірців польоту авторської уяви.

Якщо вас усе це не переконало, то ось вам іще один "шедевральний", як на мене, абзац:

"Та Устим втрапив і в таку історію, коли проводив зачистку одного з будинків в Пісках. Зайшовши на другий поверх, випадково він натрапив на жука. Для жука, це також була несподіванка. Вони подивились один одному в вічі та й розбіглись. Ще на той час Устиму було важко вбити людину, навіть ворога".

Моя вам порада: ніколи, за жодних обставин не читайте цю книгу!

А тепер хотілося б прочитати і вас, друзі.

Ой, російське фентезі – це точно окрема тема. Там діється ТАКЕ...

Багато поганого фентазі, виданого російською на початку 2000-х - це і є узагальнена "погана книга" для мене особисто. Коли почав тільки цікавитися цією темою, то читав багато. І на 3-5 книжці зрозумів, що тема вичерпана: схема сюжету одна й та сама, події - одні й ті самі, персонажі - ті самі (того ще не знав, але читати то було нудно). Як проковтнув чергову 20-ту, схожу на попередню книжку, то вже знав, що читати подібне більше не буду.

З тих часів фентазі не цікавлюся - поганий післясмак і досі не минув. А тим самим Толкієном, і іншими метрами жанру фентазі, не захоплююсь - намагався читати, але "не йде" - працює стереотип сприйняття фентезі, набутий ще з тих часів.

Виключення - Тері Пратчер. Хоча і кажуть що він писав фентазі, та для мене це більше "фантасмогорична філософія", так я собі уявляю його стиль.

Зазвичай погані книжки продукують "клани" - видавничі та письменницькі. З метою заробити побільше грошей. Купуєш таку книжку - і дивуєшся: НАВІЩО ТАКЕ ВИДАВАТИ??? Читач усе "з`їсть"?..
Ще більша проблема: нікого не цікавить пошук нових імен - у будь-якому віці, а не лише молоді... Стереотип побутує залізний: ТА ЙОМУ ЩЕ Й ГОНОРАР ПЛАТИТИ? Нехай тягне торбу грошей до видавництва - і видається собі на здоров`я! А ми потім подивимось... Але ж талановитим творам потрібна іще допомога У ВИГЛЯДІ РЕКЛАМИ, на яку точно вже грошей не вистачить! А вкладатися в таку-сяку рекламу видавці не хочуть... От коло і замкнулося: видають або СВОЇХ, або тих, у кого є достатньо коштів... Або - зрідка - тих, кому "всім миром назбирали". АЛЕ ТАКЕ ВКРАЙ НЕТИПОВЕ ЯВИЩЕ В УКРАЇНІ. Закордонні українці взагалі дивляться на "прохачів", як на диваків-"динозаврів". ТА ВИ ЩО, ВИРІШУЙТЕ СВОЇ ПРОБЛЕМИ САМОСТІЙНО! Але книжкова галузь в Україні корумпована, як і багато чого іншого.

Зараз такий час, Богдане, що книжку може видати КОЖЕН, хто надибав собі спонсора, або має грошики сам. Я особисто знаю в моєму рідному Острі автора, котрий за власні гроші видає вже чи не десяту книжку. Написано все те так жахливо безграмотно, що кожна письменна людина,  гортаючи сторінки "нєтлєнки" цього добродія, від душі регоче. 

погана книга - це брехлива книга... та, що викривляє уявлення читача про дійсність. Причому вона може бути написана бездоганною мовою, захопливо навіть. в такому разі вона ще гірша, бо шкоди приносить більше.

оскільки сьогодні день конституції, то можу сказати, що ця книжечка теж не з найкращих... прочитає людина, наприклад, 49-ту , 129 - ту статтю, та й повірить ще... 

Зізнаюся чесно, що для мене тематичний критерій - основний, якщо говорити про оцінку твору, який претендує на певну нішу в художній літературі. Основний, але не єдиний. Усе можна поправити у творі, але психіку збоченця, на жаль, ні. Якщо не йдеться про насильство, не порушуються моральні норми - такий твір, як на мене, має право на життя. Автор явно розраховує на певну читацьку аудиторію, яка підтримує в ньому бажання писати. 

З мовою погано у більшості сучасних авторів. Існує градація "погано" і "дуже погано". Із того уривку, що я прочитала у Вашому дописі, я не побачила аж таких вражаючих мовних ляпів. Так, це звучить пафосно, ніби житіє святих, це може обурювати, проте автори мають право на таку стилістику. Можливо, з їхнього погляду, саме в такій тональності маємо говорити про героїв Майдану і російсько-української війни. Якщо Вас це ображає - для чого Ви читали? Якщо мені не подобається книжка - я відкладаю і кажу: "Це не моє". Прочитала "Сталінку" Ульяненка, бо за програмою треба було розказати студентам про твір "соціальної клініки". "Дофін Сатани" я почала читати, дочитала до певного моменту і відклала книжку. Це не моє читання. Але чи дає це мені підстави виливати на автора, нині покійного до того ж, свій негатив?

В Україні багато поціновувачів шансону. Це бісить багатьох, особливо тих, хто користується громадським транспортом... Але це теж люди. Одні співають, інші слухають. Десь так я бачу ситуацію із описаною Вами книжкою.

Мабуть, варто розвивати естетичні смаки читачів, видаючи власні високохудожні тексти. Хоча легше всього судити.