Дарував Світанок
Народні мотиви
дивні акварелі,
Полум’яний Серпень
все не відцвітав…
Дівчина ридала
на Високій Скелі,
Плач її, мов пісня,
землю огортав.
«Сватанням немилим
від життя відтята,
Краще хай Безодня
тіло забере,
Слухати не хоче доньку
рідний тато,
Батечку, благаю,
пожалій мене!
Вже до цього світу
не належу майже,
Старостів свавільно
не зашле ніхто,
Хто з цієї скелі зняти
мене зможе,
Хто мене почує,
порятує хто?»
Бідний вірний хлопець
нетрями блукає,
Чує –
Плач-Ридання гори обійняв,
Всі Високі Кручі
Хлопець той долає,
Дівчину кохану
він зі скелі зняв.
Щезли Чорні Хмари,
Ворон більш не кряче,
Їх суворий іспит
зовсім не зборов,
Їх Вороже Око
більше не побачить,
Поєднала міцно
Молодих Любов.
