Про ідентичність мовну та культурну
Для мовців, авторів, слухачів, агоністів, конкурсантів та дискурсантів
Л.Українці з її терплячістю
Неоднозначному та містичному М.Булгакову
Максиму Рильському з його запальним стилем
та неймовірному Павлові Загребельному з гімном жіночій силі та урбаністичній гармонії
Про ідентичність мовну та культурну
Культура писання, культура думок і культура дій.
Рік у Києві (пристрасному, святому і водночас холодному, запрограмованому на скепсис, і до того ж спокусливо-тісному й теплому та осипаному дріб`язком різномовних літер) привчив мене подумки стрибати вище за скульптури фараонів в Абу-Сімбелі, мовчати ще більш зосереджено, ніж раніше, а потім волати про якісь тонкі непорозуміння між різними гранями одного соціального прошарку.
Мова. Мову важко відібрати, а ще важче посилити її значущість.
Так у художній сфері, у царині почуттів та вищих знань проявляється те, що важко висловити іншими мовами, з іншою генезою та перспективами.
Тому й український шлях пізнання духовності пов`язаний з сенсорною чистотою, яка допомагає вловити невловимі частоти змістовних снів, а потім вже їх символізм на найвищому чи бодай середньому рівні втілити.
Ось це пізнання духовного через фізичне (квіт мальви, солов`їне легке вранішнє витріскування, шурхіт південного моря, запах мигдалю та дизпалива, обійми та штурхани від друзів) - все це робить нас нами.
Українцями - сильними та чутливими.
Послання та заклик плекати мову - це не єдиний шлях до глобальної ідеологічної перемоги.
Є й інший варіант - усі наші мінуси, що ми їх добре знаємо, перетворити з недоліків на конкурентну перевагу, і навіть із травмами історії, із еміграційною розпорошеністю та прогалинами в колективній пам`яті впоратись - через завзяття, продуктивність та щоденний прояв пасіонарності.
Мова продовжує жити. Славімо її!
Одеса, 21.02.2018
