Світанковий етюд
з рубрики / циклу «ЕТЮДИ, КАРТИНКИ»
Десь за обрію тінню тремкою,
Оповите маною спокою,
Нахолоджене сонце встає.
У морозні потемки примарні
З вишини через марева хмарні
Розсіває проміння своє.
А зима в мерехтінні світанку,
Підморозивши ніч наостанку,
У вікно підглядає тихцем,
Як у мить ароматну ласкаву
Бовтнув місяць цитриною в каву
І розтанув на дні з морозцем.
Не відчую в думок оксамиті
Це сум’яття духмяної миті –
Тільки спраглим ковтком осягну.
Ніч спливає за виплески пінні,
Тане місяць у кави глибіні…
Тобі цукру чи солоду сну?
Мріють сутінки неба габою,
Густо плинуть у диво напою.
Пий, не пий, а на денці все є,
Ні, не сон то – загравою сходу
Крізь зимову морозну марноту
Насолоджене сонце встає.
