Як зимна ніч з дрімотою на вії
В пітьму снігів порошею сипне,
Не заблукай потемками в завії –
Поклич у сон свій подумки мене.
Туди, де з ночі досвітку стежками
В безмір’я сходить осінь золота…
І тільки клич той десь поміж думками
Відлунням теплим видихнуть уста,
Зажмурю очі й без вагання всує
Пірну в стрімку захмарну глибину,
Аж ген у гущу тиші… Де пульсує
Потайна мить омріяного сну.
.gif "{#}")
.gif)