18.12.2018 06:38

для всіх

317

5 | 5

 © Тетяна Чорновіл

Світанковий етюд

з рубрики / циклу «ЕТЮДИ, КАРТИНКИ»

Десь за обрію тінню тремкою, 

Оповите маною спокою, 

Нахолоджене сонце встає.

У морозні потемки примарні

З вишини через марева хмарні

Розсіває проміння своє.

А зима в мерехтінні світанку, 

Підморозивши ніч наостанку, 

У вікно підглядає тихцем, 

Як у мить ароматну ласкаву

Бовтнув місяць цитриною в каву

І розтанув на дні з морозцем.

Не відчую в думок оксамиті

Це сум’яття духмяної миті –

Тільки спраглим ковтком осягну.

Ніч спливає за виплески пінні, 

Тане місяць у кави глибіні…

Тобі цукру чи солоду сну?

Мріють сутінки неба габою, 

Густо плинуть у диво напою.

Пий, не пий, а на денці все є, 

Ні, не сон то – загравою сходу

Крізь зимову морозну марноту

Насолоджене сонце встає.