Блукаю босоніж в степу на світанні,
лисніє на сонці суха ковила,
самотній вигнанець, романтик останній,
а поряд зі мною гнідий без сідла…
На килим піщаний проміння лягає,
пече, ніби полум’я, сонце палке,
кришталь передгір’я до неба сягає,
а змучене тіло - солоне й липке…
І вітер в степу мабуть спить, не шелесне,
замучила спрага й обличчя пашить,
ніщо не вгамує страждання тілесне,
хіба що кохання омріяна мить…
#Ольга_Шнуренко
м. Київ,
