24.03.2012 17:36
271 views
Rating 5 | 8 users
 © Піщук Катерина

Маразм самотності

(Нічна сповідь)

Перші сутінки… ледь помітно небо затягнулося сірими хмарами. Ще трохи і в темноті не буде видно квітів за вінком, а буде помітно лише їх сірий силует, який похитується від подиху вітру. Ще трохи і денну спеку замінить нічна прохолода, ще трохи…  


На небі з’явилася перша зірка і вона, як в дитинстві, загадала бажання, але на цей раз, не як колись «ящик морозива, кілограм цукерок», а просте і зрозуміле – ЖИТИ. В її голові, на диво рано, виникали думки про смерть, питання «а скільки мені лишилось?»  


Самотню тишу потривожив дзвінок телефону, улюблена мелодія ожвавила і покращила настрій. На екрані його ім’я: «Алло. Привіт. Нічого такого, просто сумую…» Вона могла говорити з ним годинами…  


За вікном темна ніч, в небі запалилися тисячі вогників, кімнату освітлює повний місяць.  


Біля неї лежить лист паперу і ручка, але вона не хоче нічого писати. Шкода, що думки самі не лягають на папір.  


Вона б написала йому лист, не прощальний, а  

просто щоб він знав.  


«Пам’ятаєш, як вперше ми прокинулися разом? Я так довго про це мріяла, хотіла побачити як ти відкриєш сонні очі, посміхнешся і ніжно поцілуєш, скажеш «Доброго ранку, кохана»…  


Пам’ятаєш, як ти вперше подарував мені квіти? Я була дуже здивована, адже для цього не було ніякого приводу, я їх досі зберігаю.  


Пам’ятаєш, як ми гуляли під дощем? Промокли до білизни, не думали що буде завтра, були щасливі.  


Я знаю, що пам’ятаєш, пам’ятаєш ще більше за мене. А чи знаєш про що я мріяла ночами, коли лягала спати? Я мріяла, що в нас буде двоповерховий будинок, розкішний сад з безліччю квітів і троє дітей.  


Зараз я хочу одного – бути з тобою, прокидатися біля тебе, готувати тобі сніданок… і щоб у нас були діти.  


Якщо мене не стане – виконай моє останнє бажання: заведи сім’ю і троє дітей, так як ми мріяли… і люби їх так, як мене. А я буду приходити до тебе у снах, стану твоїм ангелом-охоронцем, буду оберігати тебе від усього поганого. Не сумуй за мною, я завжди буду поряд… »  


Але вона не може такого написати, не хоче щоб він хвилювався через її безглузді думки.  


Годинник пробив дванадцяту і завтра буде новий день, з новими мріями, надіями, страхами. На склі залишилося серце, яке зникне ще до світанку… 

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Оповідання, Про життя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Так нестримано линуть у далеч роки | Піщук Катерина». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Голос країни! | Піщук Катерина». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Піщук Катерина.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.03.2012 02:41  © ... => Каранда Галина 

усе залежить від настрою. 

 25.03.2012 00:30  Каранда Галина => © 

хммммм... нічого собі думки у Вас по хворобі... я як же позитивне мислення? 

 25.03.2012 00:27  © ... 

дякую. писала коли хворіла, от і вийшло якось так...) 

 24.03.2012 23:45  Каранда Галина => © 

вражає... то вона - житиме? це дійсно невиліковно, чи то просто маразм самотності?
а написано гарно. 

Публікації автора Піщук Катерина

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо