Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.12.2012 19:09Поема
 
Талант
60000
© Оля Стасюк

Талант

Оля Стасюк
Опубліковано 15.12.2012 / 14553

Мені приснилось – бал шумів у небі.

Співали сотні тисяч голосів.

Той вихор сміху так манив до себе…

Але, водночас, холодно бринів.      

                   

Рожеві хмари барвились від танцю.

Чарівний голос протинав усе.

Мені звільнитись вже не було шансу,

Як в тій ріці, що все кругом знесе.


Та раптом стихли голосні музики,

Усе, крім мене, впало у пітьму.

Мені сказали вибір враз зробити,

Я навіть не питала як й чому.


Підноси два поставили край столу.

Один був весь наповнений добром –

Був сміх в усмішках, дружба, мить казкова,

Було рожеве щастя там шматком.


Якесь завзяття, мир життя, народність,

А ще – доволі симпатичний франт…

Навпроти був талант. А ще – самотність.

А я взяла і вибрала талант.


Раптово і мене пітьма замкнула,

Неначе в кубі з шовку я була.

І дикий регіт – так, що все загуло, -

Прорвав той простір, що схопила мла.


Мені так стало дико і незвично,

Я налякалась – хоч було й вві сні.

І раптом бачу – люди пересічні

На Театральній площі навесні.


Вони мене зовсім не помічали.

Ішли, неначе я була лиш тінь.

Хтось спотикавсь об мене, біг чимдалі,

І привітатись наче було лінь.


Були навколо радісні обличчя,

І всі знайомі – друзі чи сім’я…

А я була – як дивне протиріччя,

Як білий клаптик серед вороння.


Не знаю, що лякало мене більше -

Чи регіт, чи той стан в людській ріці…

От тільки бачу – сірий клаптик віршів

Стискаю аж до болю у руці.


Я простягнула – вирвав хтось, неначе

З суглобів руки висмикнути хтів.

І розірвали, як дурне будяччя,

І попіл відпустили в плин вітрів!


Мені немов аж хтось зморозив скроні,

Але це був лиш біль, не зовсім гнів.

Аж бачу – знову у моїй долоні

Маленькі клапті білих папірців.


Я почала кидатись, як причинна,

І до людей, й до вікон, й до машин…

Як привид дивний, входила крізь стіни,

Але не усміхнувся ні один.


І тут я бачу – сонце як сяйнуло!

І йде назустріч той красивий франт…

Та ні – то тільки холодом війнуло,

Я ж не його обрала, а талант.


Який талант? Лише уривки віршів,

Які забудуть всі за день чи два?

Зате тепер ходила я, мов лишня

І сіяла в пітьму людей слова.


Ні, обманув мене той регіт дикий!

Ні, не талант був ключовим тоді!

Самотність, звір холодний і великий,

На мене насувався з далини.

Він був незримий, гордий, величавий,

Немов хотів забарвити весь світ.

А раптом вигнувсь – і постала пава,

Що підійняла крила, як в політ.

Ні,не злетіла… Чи це просто квітка?

Чи музика, закохана у сон?

Аж бачу – шум, крізь натовп стало видко

Вологий припорошений перон.


Здіймалися вагони, наче хати,

Й мені відкрили істину одну:

Якщо нема кого тобі чекати,

То можеш справді відійти в пітьму.

Як проводжати в путь нема нікого,

Нема нікого, щоб зустріти й в сні…

А франт? Він жартував, сміявсь, і в нього

Були вуста вже зовсім не сумні.


Все дуже швидкоплинне в нашім світі.

Чомусь ця кожна мить – як скарб душі.     

Коли нема для кого мить прожити,

То все життя – безглузді спориші,

Коли нема кому віддати погляд,

Хай навіть не отримати взамін…

Щоб прожитого швидкоплинний огляд

Не протинав до сліз витки хвилин.

Прожити так, щоб не боятись вмерти.

Прожити так, щоб знали всі, що жив.

А я? А я в цій диві круговерті?

Як добре, що все вечір загасив…

Настала ніч… У сні… А що тут дивно?


Буває – все життя живеш у сні.    

Це все зробилось дуже швидкоплинно,

Ще й загорілись ліхтарів вогні.

Блукали на мосту тендітні пари,

Вологий місяць визирав з зірок…

І лиш крайнеба сивобарвні хмари

Притишували свій політ думок.

Тільця сніжинок падали на пустку.

Було волого, холодно у сні.

Було чомусь це серце, наче згусток,

І билось дивно, наче по землі

Блукало сірим м’ячиком гарячим,

Перевіряло кожен крок ліхтар.

Я помічала, що от-от заплачу,

Але так стало соромно… Тих хмар.


Буває так – є дивні інтервали.

Між дзвоном серця – інтервал в життя.

Між променем – як інтервали, хмари,

Між вічністю – жорстоке небуття.  

Отак було. Хотілося писати.

Не було музи – що ви, де там, де!

Бо ж Вінниця – не грецькі вам палати,

Тут вітер вам її не принесе.


В нас може… Може вийти з лісу мавка.

Але вона не пише в нас вірші.

Вона гукне, як чарівна журавка,

І заведе у хащі лісові.

Русалка може вилізти із річки,

Щоб трохи вчарувати береги.

Чи просто заплітатиме косички

Із хвиль холодних й зоряних ріки.

Вона вам віршів також не напише,

Хіба що Буг у коси заплете.

Ще веснівки колись розіб’ють тишу,

Але… Але… Коли воно буде?...

Отож, конкретно - музи в дефіциті.

В Червону книгу треба їх давно…

Я ж біля віршів – баба край корита,

Як в казочці про рибку і добро.

Сиджу коло фонтану край театру

Й по клаптиках збираю ці рядки…

От хоч би телеграму світлі ватри

З Карпат послали! Можуть, залюбки…


Але – сама я винна, що й казати.

Взяла – і повелась на той талант.

Подумала – самотність? Що й втрачати?

Душа ж, як кажуть, кращий діамант…

А душі – вони мають бути разом.

Хай тисячі , хай сотні – та разом.

Не залишайте на розпутті фрази,

Вони тоді не вернуться добром.


Я думала – як сон, то, може, зміню?

Та ні, куди! І сонце не зійшло!

Я тільки вчарувала в сні калину  -

Хай синю, зате всім вітрам назло.


Але й мою калину вони рвали,

Ще й погубили ягоди п’янкі.

Навіщо? Їм було віршів цих мало?

Летіть ви геть, гордячі павичі!


Знов регіт дикий моторошно рвався

І не спинявся силою долонь.

Я билась, як причинна… Хтось сміявся…

Й прокинулась… Ні, це був тільки сон!


У вікнах сонце снігом-дивом гралось

І блиски відпускало у політ.

Я вийшла… Тільки сумніви закрались…

Але хотілось обійняти світ!


Але так само люди сторонились,

Однолітки залишили без слів.

Як не старалась, як я не крутилась –

Не помогло… І вітер – сам не свій…


Лякались квіти рук – й мала дитина,

І подружки, і друзі мали страх…

Хіба що, може, бо була калина

Як дивне синє полум’я в очах.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.12.2012 Поезії / Вірш
Цикута
16.12.2012 Проза / Казка
Місія нездійсненна і… холодна
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Панін Олександр Миколайович / Верлібр
Без Тебе не Живу
06.12.2016 © Савчук Віталій Володимирович / Пісня
"Если друг оказался вдруг"
06.12.2016 © Костенюк / Вірш
Уроки музики
06.12.2016 © СвітЛана / Вірш
Зім`ятий нарис
06.12.2016 © Ем Скитаній / Вірш
У снігопаді...
Ти - Людина! Я - Людина...
30.06.2011
Діти майбуття
26.11.2012
Літак
15.12.2012
Талант
01.02.2013
Моя орбіта
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 738  Коментарів: 11
Тематика: Поема, музика, самотність, франт, Вінниця, калина, сон
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.12.2012 21:50  © ... для Тетяна Чорновіл 

Дякую!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!))))))))))))))))))))))))
знаєте, чого хочеться зараз у житті? Ваших новорічних казок! 

 18.12.2012 21:50  © ... для Наталя Данилюк 
 18.12.2012 21:49  © ... для Олександр Новіков 
 17.12.2012 19:39  Тетяна Чорновіл для © ... 

Вражаюче! І мудро не по роках, Олю! Схиляюся!

Прожити так, щоб не боятись вмерти.

Прожити так, щоб знали всі, що жив.

А я? А я в цій диві круговерті? - а цим ми переймаємося все життя! І не знаходимо відповіді!


 17.12.2012 19:19  Наталя Данилюк для © ... 

Потужна робота, цікавий зміст - є над чим задуматись і є що осмислити.Гарно, мудро! 

 16.12.2012 16:39  Олександр Новіков 

мощно, багато. сподобалось 

 16.12.2012 16:23  © ... для Чернуха Любов 

Спасибі, приємно) 

 16.12.2012 16:22  © ... для Каранда Галина 

просто в мене такий настрій був, що нікуди не влазив... ні в які рамки) дякую) 

 16.12.2012 16:17  Чернуха Любов для © ... 

Оля, Ви вмієте навіть у поемах не дати занудьгувати ні на секунду, дуже гарно, тривожно, проникливо!! 

 16.12.2012 11:26  Деркач Олександр для © ... 

Стільки багато тексту... трохи згодом... 

 15.12.2012 20:02  Каранда Галина для © ... 

як сповідь. Оля, то не ми вибираємо. Чи то долі вибирають нас, чи роздаються наосліп, я не знаю. про себе скажу, що якби мала вибір, то зовсім не такої долі хотіла. і здавалося, що вже й вибрала була не таку, а воно однак повернуло на своє, і вдіяти я не могла нічого, як не билася. то вже й не б"юся. чудова поема, трохи "русалка вилізе" збиває з лірико-епічного настрою. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +2
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
10.12.2010 © Тетяна Чорновіл
14.09.2011 © Ілля Герасюта
03.02.2014 © Віктор Насипаний
03.05.2011 © Наталі
11.02.2012 © Серж
25.04.2009 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди