09.01.2013 01:20
-
312
    
  6 | 6  
 © Людмила Бойко

А я сиджу... пишу роман

А я сиджу... пишу роман

Цунамі. Бурі. Заметілі.

А я сиджу, пишу роман

Про грізні дні і лічені години,

Що розділяють вічність, я сама…

Сама пройду крізь ту щілину,

В безмежний простір, чи за океан.

Давно стихії підкорила,

Знайшла ключі і лише снам…

Снам дарувала свої мрії,

Відкрила карти без страху.

Лиш козир свій я затаїла.

Мовчала. Люблю наче й не люблю.

Люблю в погожу днину

Чути шепіт поколінь,

Тихий шепіт крізь століття

Серед радості й руїн.

Руїни – залишки історій,

Подій, емоцій, почуттів

Та нерозривні ниті мрій

Переплітаються у серці…

Переплітаються в душі.



06.01.13

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 10.01.2013 11:56  Володимир Пірнач => © 

Гарний текст,
сподобалось.
Я вже хотів привітати з романом, та вичитав, що це лише слова..
Прикро..
Але ви все ж спробуйте :)
Плюсую.

 09.01.2013 14:41  Бойчук Роман 

Чудовий вірш! Кінець - особливо сподобався!!!

 09.01.2013 12:01  Деркач Олександр => © 

Сподобалось

 09.01.2013 10:51  Лідія Яр => © 

А козир таки затаїла....хитрюга...