Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.01.2013 16:50Повість
Для дорослих  Про кохання  Про зраду  Про щастя  Про прекрасне  
МЕТЕЛИК
00100
З дозволу батьків
© Бойчук Роман

МЕТЕЛИК

Частина 1

Страшна звістка

Затягнулося небо грозою.
В моїм серці сум і печаль.
Сірий дощ впав на землю. Сльозою
Мої очі наповнились. В даль
Відходить мій розум. З тобою
Мені добре було та на жаль –
Ти тепер уже не зі мною
Й моє серце наповнює біль.
Бойчук Роман
Опубліковано 11.01.2013 / 14912

    Того вечора і справді лило наче із відра. Гроза несамовито стукала по шибках вікон, котрі і без того добряче дрижали від сильного грому. Ну а сліпучі блискавки, розколюючи навпіл темряву, все ніяк не давали заснути.


    В кімнаті було тепло і затишно. Привабливий камін додавав їй особливої чарівності. Світло жовто-гарячого вогню розливалося кімнатою і цим самим створювало отой, здавалося б непорушний, затишок. Потріскування в каміні, нещодавно підкинутих, дров, - мов звуковий інструмент, акомпонуючий мерехтливому танцю вогню. І так гармонійно звучало це все і виглядало на фоні грози за вікном. А та, так і прагнула увірватися крізь тоненькі дзвінкі шибки і порушити цю гармонію затишку. Час від часу однотонне тепле освітлення кімнати змінювалося раптовими білими спалахами від блискавки, котра, наче той потужний прожектор, лише на якісь короткі миті дозволяла розгледіти кімнату всю її красу та зазирнути у найпотаємніші закутки. 


    А розгледіти можна було не багато. Поряд з каміном, під стіною, стояла етажерка зі старими книгами; кілька журналів було хаотично розкидано на спеціальному журнальному столику, що стояв біля дивану. Навпроти величаво животів уже не новий телевізор. На столі під вікном височіла настільна лампа, а поруч із нею стояв графін із водою. Інша половина столу була закладена баночками з фарбами, а також не важко було помітити склянку із кісточками та пензлями. Одразу ж коло столу гордо виструнчився мольберт, на котрому у своєму творчому розгарі красувалася розпочата робота митця, а стіни кімнати приємно дихали пейзажами, натюрмортами, портретами... Усе вказувало на те, що тут мешкає художник.


    А сам митець на ймення Віктор, непорушно сидів у широкому м’якому кріслі і замислено дивився у грозове вікно. Його очі були широко розплющені і не заплющувались навіть тоді, коли у вікні з’являлася сліпуча блискавка чи гучно гуркотів грім. Його чорні брови, мов широкі смуги, періодично опускалися на повіки, цим самим додаючи ще більшої задумливості обличчю. Риси обличчя говорили самі за себе: «Я художник.., я творча натура.., я захоплююсь усім прекрасним...»


    Він сидів і пильно вдивлявся в грозу. Аж раптом його широкі й тендітні, ніби жіночі, губи злегка скривилися, а з очей покотилися струмочки гірких сліз. Схиливши в зажурі заплакану голову собі на груди, Віктор поринув у жахливі спогади вчорашнього дня.


    «Я повертався додому зі своїм собакою Роккі. На годиннику було близько 18 години. Я завжди в цей час вигулюю його. Ми поспішали, оскільки по небу звідусіль збиралися темні хмари. Липневе сонце сильно припікало. Повітря було гарячим і задушливим, а в далині уже чутно було, що гримить. Усе вказувало на те, що незабаром пройде добрячий дощ. Мій собака висолопив язика і важко дихав. Я й сам відчував страшенну спрагу: у горлі пересохло, а з чола горохами котився піт. За якусь мить на дворі раптово посутиніло: чорні грозові хмари заслонили палюче сонце і, нарешті, в моє обличчя війнуло прохолодою, а невдовзі моє розпашіле лице відчуло на собі перші краплини дощу. Мої втомлені і дещо сполохані раптовою переміною погоди очі, не могли не помітити, як на видноколі, наче розкололося небо... Блискавка жилою ударила вниз і через декілька секунд прогуркотіла громом. Роккі почало трусити – він страшенно боїться грози. Ми йшли поспіхом, боячись намокнути. І коли я зрозумів, що додому вже не далеко, вирішив відчипити повідок і дозволити Роккі віддалитися від себе.


    Додому ми добігли вчасно, тому що тільки-но я зачинив за нами двері, як із нема пролилося рясним дощем. Переодягнувшись у домашнє я погодував Роккі, котрий одразу ж втомлено розлігся під теплий камін і невдовзі заснув. Повечерявши сам, я наблизився до вікна, злегка помішуючи ложечкою та посьорбуючи гарячий чай. Я вдивлявся в грозу..., проте мою пильну увагу раптово відірвав телефонний дзвінок, що приніс мені того вечора – жахливу звістку. Подзвонив власник однієї картинної галереї, в якій знаходилося кілька моїх найкращих робіт. Там незабаром мала відбутися виставка картин молодих художників. Я одразу ж відчув у його голосі збентеження та страх. На моє питання «Що трапилось?!», - він довго мовчав, підбираючи потрібні слова. Та коли я вкотре поставив йому запитання «В чім річ?!» і що саме його так бентежить, - той важким, сумним тоном промовив:


-       ...Картини.., вони.., вони всі – згоріли...


Я був шокований почутим! Не міг в це повірити! З того, що він іще говорив, я зрозумів тільки те, що одна із тих грозових блискавиць влучила у високе старе дерево, що росло просто біля самої галереї. Воно упало на споруду, що і стало причиною трагедії. Вся галерея, а вона ж сама по собі була старовинною та, що найгірше, дерев’яною - згоріла до тла. Отямився після того, коли в трубці вже лунали короткі гудки. Я не знав: плакати мені, чи істерично сміятися? Мої роботи, моїх найкращих десять картин – згоріли!.. Вони були на той час для мене всім – єдиною надією, шансом долучитися до списків художників сучасників, поряд з картинами яких мали висіти й мої. То мав бути мій дебют – серед вже доволі знатних авторів. Та мабуть так розпорядилася «пані Доля».


    Так, доля і справді зле пожартувала з нього. Віктор важко переживав цю не легку втрату. Він страждав: ридав зболілою від горя душею, як  небо ридало грозою – тією самою грозою, яку він на віки прокляв.


    Ті картини були його дітьми, рідними кровинками, у кожну з яких він вклав був часточку своєї душі. Того вечора йому хотілося померти. Віктор уявляв в своїй творчій голові загибель тих своїх полотен і подумував про загибель власну.


    Перед очима Віктора раптом пробігли останніх три роки його життя – саме стільки часу він затратив на написання цих творів, роботу над кожним з яких він пригадував мало не до найменшої дрібниці. Нещасний художник любив їх понад усе... Проте була та одна-єдина, найрідніша його серцю любов, його картина,  з якою нашого героя пов’язувало чимало особистого. І назва була цій картині – «МЕТЕЛИК».

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.01.2013 Поезії / Вірш
ПОРЧА
12.01.2013 Поезії / Вірш
Контраст
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Повість Про прекрасне
12.01.2013
МЕТЕЛИК (Частина 2)
11.01.2013
МЕТЕЛИК (Частина 1)
28.11.2010 © МалИнка
Dreams can true! :) частина 1.
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 3 (МАКС. 5) Голосів: 1 (0+0+1+0+0)
Переглядів: 112  Коментарів: 23
Тематика: Проза, повість, метелик, страшна звістка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.01.2013 15:40  Каранда Галина для Суворий 

я, як почала читати, чомусь згадала отого пихатого норвезького маньяка, що просто так розстріляв 70 чоловік на узбережжі і має тепер дуже комфортні умови в тюрмі...(пам"ятаєте, я писала"хочу в норвезьку тюрму"?)
дивні перегиби в суспільстві... можна ні за що весь вік відмучитися, а можна заробити славу на страшних злочинах і жити припіваючи... 

 12.01.2013 14:01  Суворий для Каранда Галина 

І таке треба... На мітлах там не літають і кров не смокчуть в сутінках, але ефект присутності зате виникає... 

 12.01.2013 13:59  Каранда Галина для Суворий 

почала вчора читати... Суворий твір... 

 11.01.2013 19:31  Каранда Галина для Тетяна Белімова 

?????? правозахисниця?????????? так мене ще не обзивали))))) 

 11.01.2013 19:29  Тетяна Белімова 

Народ тут хвилюється, питає, чого я про Пірнача згадала? Пояснюю, Володя Пірнач цікавиться й, більше того, читає сучукрліт! І це правильно! Не знаючи, як пишуть, що пишуть, не можливо виробити свій стиль. Треба цікавитися сучасними літературними тенденціями. А потім уже писати, як Бог на душу покладе! 

 11.01.2013 19:19  Тетяна Белімова для Каранда Галина 

так! де моя дерев"яна указка? дістаю з-за шафи... якщо правозахисниця Галя дозволила, так і буду чинити! 

 11.01.2013 18:59  Каранда Галина для Суворий 

))))) або просто по руках бити))))) 

 11.01.2013 18:39  © ... для Суворий 

Заінтригували!!! Почитаю. Неодмінно! 

 11.01.2013 18:38  © ... для Тетяна Белімова 

Отой есе мій тут "Не випадково..." пам"ятаєте - він новий (теперішній), що скажете, Ви пригадую начебто хвалили. А це стара праці - 8-ми річної давності. Хто зна може починаюси з 4-ї частини, яких немає ще в рукописах - буде геть новий стиль. Якщо зважуся дописувати - побачимо як воно вилиється? Чесно!? Самому цікаво!!)) 

 11.01.2013 18:37  Суворий 

Француз Анрі Шарьер свого часу написав автобіографічний роман "Метелик". Перечитував разів 6... Згадалося... Хто не знає дуже рекомендую... Неймовірна книжка, яку варто прочитати кожному... 

 11.01.2013 18:36  Тетяна Белімова для Суворий 

Так, Суворий! Ви чого тут псуєте виховну роботу? 

 11.01.2013 18:34  Тетяна Белімова для © ... 

Ну, добре! Є автори у тих невеличких есе?
Я це до чого у Вас спитала? Ви знаєте об"єм лектури того Пірнача? Ви знаєте, що він не пропустив жодної вистави "Гімну демократичної молоді" Сергія Жадана? Почитайте щось із доробку Пірнача хоча б. У нього можна побачити головні тенденції сучасної прози. Не знаю, Романе, може, ви прихильник неоромантизму. може, залюблені у прозу Нечуя-Левицького, але зараз пишуть ІНАКШЕ. Стиль - це надбання атора. У когось виходить відразу виробити ідеостиль, хтось роками йде до нього. Успіху Вам і на прозовій ниві. І праці, звісно! 

 11.01.2013 18:28  Суворий для © ... 
 11.01.2013 18:25  © ... для Суворий 

А це ж і є "Проба пера"!) 

 11.01.2013 18:24  Суворий для Тетяна Белімова 

Тут треба навики... Без них будуть такі "слова-приблуди" які кочують з речення в речення. Треба набивати руку в прозі... 

 11.01.2013 18:24  © ... для Тетяна Белімова 

Невеличкі есе із того ж Дніпра. Згоден - тут ще шліфувати а шліфувати. Я ж написав, що це початковастадія твору 8-ми річної давності) 

 11.01.2013 18:21  Тетяна Белімова для © ... 

Романе! Проза - не поезія! Тут уже без жодних сантиментів! Дивимося на першу частину: "В кімнаті було тепло і затишно. Привабливий камін додавав кімнаті особливої чарівності. Світло жовто-гарячого вогню розливалося кімнатою і цим самим створювало отой, здавалося б непорушний, затишок". Прочитайте уважно цей уривок і знайдіть слово "кімната". Скільки разів воно повторюється? Я не думаю, що у цьому є потреба... Лексикон західняка, зазвичай, значно багатший, ніж східняка. Ви повинні нас вражати багатством мови, вести за собою! Подумайте! Із мовностилістичної точки зору, твір через отакі повтори і навіть (!) деякі русизми виглядає біднувато!
І одне до Вас питання. Що Ви читали із сучасної української прози (крім Надійки Гербіш)? 

 11.01.2013 17:05  © ... для Суворий 

Ок! Намагатимусь! Спасибі! 

 11.01.2013 16:52  Суворий для © ... 

Романе, прохання наступні частини оформляти таким чином як зроблено в даній публікації. Тоді буде єдиний стандарт у всіх частин. Це подобається потенційним читачам... 

 11.01.2013 15:59  © ... для Каранда Галина 

Є ще дві частини, а решта - досі в голові, а там самі знаєте, які фантазії, я ж трикутничок того і поставив)) 

 11.01.2013 15:57  Каранда Галина для © ... 

а там багато? 

 11.01.2013 15:56  © ... для Каранда Галина 

Ок! Спасибі! Як тільки-но рукопис перекину в комп - так одразу ж і сюди) 

 11.01.2013 15:55  Каранда Галина для © ... 

скажу так.сам стиль написання - абсолютно не для мене, тому коментувати його не буду, хай розумні люди щось скажуть. Але наприкінці сюжет таки зацікавив... це +))) по уривку сюжет судити важко. давайте далі. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди