Сніг
Він замітав усе з самого ранку.
Отак тихо йшов, ніби крався холодними вологими вулицями, вибираючи місце для зупинки.
Спочатку вирушив з дощем.
А потім освоївся – так сипнув, що аж вітер налякався, забився на горище і довго безпомічно вив, шукаючи вихід.
Красиві сніжинки легко заповнювали вулиці, будинки, підвіконня.
Здавалося, що дивна численна армія полонила місто.
Однак ніхто не сварився – усі довго чекали снігу і нарешті він пішов.
Дітвора висипала на вулиці,
перехожі усміхалися,
а вітер,
звільнившись з полону,
гасав між дворами і жартівливо засипав у коміри лапаті гурти сніжинок.
