Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.07.2013 22:24Оповідання
Драма  Для студентів  Для дорослих  Про волю  Про кохання  Про душу  Про дружбу  Про молодість  Про добро  Про любов  
Братик
60000
З дозволу батьків
© Марина Життєва

Братик

Розділ 1
Марина Життєва
Опубліковано 03.07.2013 / 17781

Пролог


-       Суд виніс вирок. Ткаченко Костянтин Васильович визнається винним і засуджується до 7 років ув’язнення у колонії суворого режиму… - це останнє, що чула чорнява дівчина, після цього все стало немов у тумані, ноги підкосились, і вона присіла.

Катя дивилась червоними від сліз очима, як виводять із судової зали найдорожчого їй чоловіка.  З цього моменту їхні життя зміняться докорінно й назавжди. Дівчина не могла навіть у той момент чітко розглядіти його бліде обличчя, востаннє… А вона ж помічала, що завжди веселий Костік останнім часом ходив якийсь похмурий, щось його мучило, а вона була надто заклопотана своїми проблемами, щоб розібратися, що відбувалося з ним насправді. Це вона винна, не вберегла… Самотня сльозинка скотилася по її щоці, хоч Катя і була впевнена, що за останні кілька днів виплакала уже всі сльози, але ні… А їй же не можна переживати зараз! Вона тепер відповідає не лише за себе, а й за крихітку, що носить під серцем. Що тепер буде?..



 РОЗДІЛ 1

 

Костя сидів на кушетці в камері. Він дивився на потерте фото, найдорожче фото, яке він коли-небудь мав. На ньому зображена тендітна, усміхнена  шатенка з кількамісячною дитинкою на руках. Маленький, щокастий хлопчик вхопив своїм крихітним кулачком мамин палець і зосереджено його розглядав, не звертаючи уваги на фотокамеру. На обличчі Каті сяяла щаслива посмішка, проте змучений нещастями й проблемами погляд видавав молоду маму. І в цьому Костя  вбачав свою провину.

Сьогодні пупсу з рожевими щічками на фото виповнюється 5 років. Вже п’ять років Костя перебуває тут. Скільки пережито було за ці п’ять років! Та ніколи він не забував про сестричку, яку він так підставив своїм ув’язненням…

-                Вже уявляєш, як побачишся з ними? – запитав Татусь, співкамерник Кості.

-                Ще нічого не вирішено. – відмахнувся Костя.

-                Не сци в кампот: там кухар руки миє! – весело пробурмотів Татко, шукаючи в тумбочці скибку хліба. – Ей, Красунчику, хлібця не підкинеш?

-                Бери. – байдуже відповів Костя.

Кличка «Красунчик» до нього причепилася ще з першого дня. Та й недарма саме так його прозвали: високий, спортивний чорнявий красень з довгими чорними віями і акуратною родимкою над правим кутиком губи. Геть у батька вдався! Ця разюча схожість і врятувала хлопця від розправи у перший же день. В’язнів з ТАКОЮ статтею тут особливо не люблять й не розбираються що й до чого. Але йому пощастило.

Коли дев’ятнадцятирічного Костю вперше привели в камеру, він ще не повністю усвідомлював того, що в цьому місці він проведе найближчі 7 років. Взагалі він у той момент не міг чітко мислити. Стільки всього сталося останнім часом… Та й той незрозумілий випадок з Настею ніяк не вкладався в голові. Його звинуватили у тому, чого він не міг цього зробити, ні, тільки не він. Він же її кохав… Найстрашніше в цій ситуації те, що Костя мало що пам’ятав з того вечора. Так, він випив тоді, бо був розлючений, але не до такої міри, щоб скоїти таке… Він цього не робив, але сил й бажання говорити це в судді не було. Йому здавалось, що все втратило смисл.

Переодягнений в тюремну робу він залишився наодинці зі своїми співкамерниками. Чотири похмурі погляди міряли його з ніг до голови якусь мить, а коли Костя зробив кілька кроків на шляху до свого ліжка, один з в’язнів встав у нього на шляху.

-                До вашої уваги, панове: перед вами стаття за зґвалтування і вбивство. Прошу любити і не жалувати. Дуже любити. – криво усміхнувся худорлявий і показав свої 6 від сили зубів, що залишились. – Такого красунчика можна й за бабу брати, ото Бабій зрадіє!

Костя стояв непорушно й чекав наступних дій зеків. Хоча йому було байдуже до всього. Хай хоч уб’ють.

Худорлявий мабуть вирішив самоутвердитися й провчити мовчазного новенького. Він замахнувся і невдало спробував вдарити Костю по обличчю, хлопець увернувся і відповів ударом в живіт супротивника. Той скорчився від болю.

-                Ах ти ж падла! – обурено викрикнув зек, в рази два більший, ніж худорлявий, і кинувся на Костю.

Але голос з другого кінця камери зупинив громилу. Останній неохоче збавив пил і відступив.

Костя перевів дух.

-                Щось морда мені твоя сильно знайома. Підійди-но.

Костя не зрушив з місця.

-                Красунчику, або сам підходиш, або Кулак тобі допоможе. – він кивнув на  громилу, на обличчі якого після цих слів з’явився усміх.

Хлопець вирішив не випробовувати долю більше, до того ж було зрозуміло, що той, що його кличе був тут головним. Костя спокійно підійшов до чоловіка років 40-45.

-                Де це ти взявся такий сміливий? Хто твій батько?

Костя знав, що коли він скаже ім’я свого батька-міліціонера, то становище його тут погіршиться. Але він все ж відповів. Він завжди любив і пишався своїм батьком.

-                Ткаченко Василь Олександрович 1970 року народження. Родом з …

Співкамерники почали перешіптуватися.

-                Ох же ж ти і борзий! – засміявся головний. - І батя твій таким же був, але мужик-то хороший. Якось мене з такої передряги витяг. Засадив щоправда, падла, але врятував. І нащо ж ти дівку прикандичив?

-                Я її не чіпав. – крізь зуби процідив Костя.

-                Ха, що ж ти тут робиш тоді? Не чіпав він! – засміявся з насмішкою худорлявий.

Костя нічого не відповів.

-                Пащеку привали, Скелете. Малий каже, що не винен – я вірю. Санич би ґвалтівника не виростив. – впевнено сказав головний, потім відвів погляд у сторону і звернувся до інших. – Малого не «карати».

-                Татко, але ж… - обурювався громила один з ув’язнених

-                Я сказав не карати. Базар закрили. – сердито кинув Татко  і звернувся знову до Кості. – Захищати тебе ніхто не буде, а як нарвешся на когось, а ти нарвешся, бо сильно борзий, то віддуватись будеш сам, усік?

Костя кивнув.


Таким було його знайомство з оточенням в камері. Костя стомлено усміхнувся при згадці про той день.

Почулися кроки. До камери увійшов Строгач, тюремник.

-                Ткаченко, на вихід. – скомандував він.

Через кілька годин Костя їхав у автобусі додому. Хоча дім – це місце, де тебе чекають, а він не був упевнений, що комусь потрібен батьківському будинку… Навіть сестра не приїжджала до нього вже майже чотири роки. Лише раз вона була у Кості, привезла фотографію з маленьким Юрчиком, змучено подивилась  на брата, сказала кілька слів «для годиться» і пішла. Довгий час Кості не давало спокою те побачення. Він думав, що Катя його ненавидить. Єдина рідна людина, яка в нього залишилася, його тепер ненавидить! Вона так була йому потрібна… Але хіба ж можна її за це звинувачувати? Костю й самого від себе нудило.

У вікні хлопець уже почав впізнавати знайомі околиці.

Миколаївка 17.06.2013
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.05.2013 Проза / Оповідання
НЕ МОВЧИ (Частина І)
08.08.2014 Проза / Новела
Егоїстка
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Оповідання Про любов
17.01.2014 © Сорок Восьмий
Євангеліє від Пилипа (11)
03.07.2013
Братик (Розділ 1)
21.05.2013 © Музичка Ольга-Леля
Відьма нічного Львова
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 145  Коментарів: 1
Тематика: Проза, оповідання, колонія, вирок, камера, роба, зґвалтування, співкамерники, знайомі околиці
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.07.2013 21:47  Каранда Галина 

цікаво 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +51
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди