Вежа
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Стояла вежа. Падав чистий ранок
З самого неба на грудки землі.
Роса стелилась, як лункий серпанок,
Як тінь свободи, слалась по траві.
І гріло сонце. І стояла вежа.
І берегла чарівну таїну:
Казали, там заховане безмежжя,
Занурене у холод і пітьму.
Були походи. Починались злети.
Усі хотіли досягти мети.
До вежі поривалось пів планети,
Але ніхто не зміг туди дійти.
Усі хотіли мати те безмежжя.
Хотіли влади, слави, визнання.
Світило сонце.
І стояла вежа.
Кружляло понад лісом вороння.
Закінчимо історію печальну.
Чимало ще поляже в боротьбі…
А вежа… А вона уся – дзеркальна.
Безмежжя, як не знав ти, - у тобі.
