Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.07.2014 12:35Новела
Для дорослих  Про добро  Про батьків  Про любов  Про життя  
Vita
70000
З дозволу батьків
© ГАННА КОНАЗЮК

Vita

ГАННА КОНАЗЮК
Опубліковано 25.07.2014 / 24480

Ольга дивилась кудись далеко, та здається, конкретного об`єкту для споглядання вона не мала — просто погляд десь заблукав між хмар, ніби вишукував щось там знайоме, колись давно загублене... Вона прибрала пасмо сивого волосся із сухенької вилиці і посміхнулась якось знову в нікуди... Згадалося... Буває так, що за лічені хвилини, а то й секунди, ціле життя промайне. Це що, старість?.. Мабуть, старість...

Ось вона ще зовсім молода, ледь двадцять із хвостиком за плечима, поспішає в дитячий садочок за Миколкою — вже ж скоро вісімнадцята година і доведеться знову червоніти перед вихователькою, бо в групі залишився один її синочок... Це ж і так добре, що з роботи на п`ятнадцять хвилин раніше відпускають, щоб встигнути добігти чи б пак долетіти... Забравши чотирирічного Колю, Ольга йде додому, але теж не по-воленьки, бо ж Василь з роботи голодний прийде, а як голодний, то й злий — якось ці поняття пов`язані у деяких чоловіків...

- Ну що, ти була в лікаря? - Приховуючи хвилювання, запитав чоловік.

- Була... Ходила в обідню перерву. Казав, що вже чотири тижні і сердечко стукає... Уявляєш, яке то там теє сердечко, а вже стукає, вже живе... - Усміхнувшись защебетала Оля і очі в неї засвітились особливим блиском, який неодмінно з`являється, коли носиш під серцем нове життя.

- Ну й слава Богу!. Мені ось ще халтурку запропонували, якось воно буде — головне, що з боргами розрахувалися і дах є над головою... Однокімнатна — зате своя... - Мовив поважно чоловік, міцно стискаючи в обіймах дружину.

Господи! Які ж вони були юні!.. Як то кажуть, молоді й зелені... І щасливі...

 

 

- Ольго Іванівно, підпишіть, будь-ласка! - Молода дівчина поклала на стіл перед жінкою купу паперів. Ольга машинально ставила свій підпис, лише зрідка перечитуючи деякі папірці та відчувала як хвиля пекучого жару вдарила їй в обличчя — дівчина з неприхованою цікавістю оглядала округлий живіт начальниці. - Невже помітно? Але ж лише чотири місяці... Та чи вона поправитись не має права, все ж таки не вісімнадцять і двох дітей народила. Та і яке кому діло до її особистого життя? - Заспокоювала сама себе Ольга, чудово розуміючи, що на фоні її сорока дев`яти кілограмів ваги, тоненьких ручок та ніжок і на додачу блідого личка, округлий животик аж ніяк не нагадував жирок... Оля знала, що її цікавий стан зараз є головним предметом обговорення в кулуарах і багато хто з її колег не розумів, як так, щоб здобути посаду начальника відділу і піти в декрет...

- Олю, я розумію, що тридцять три — це ще “ого-го!” - все життя попереду, але ж Миколка вже старшокласник, Надійці — десять, розумничка вже така, Василь при посаді, шанована людина, ти теж задніх не пасеш, квартира, дача, машина — живи і радій!.. Тобі потрібні зараз ці “памперси-швамперси”, нічні недосипання, годування, зціджування?.. - Не розуміючи Олиного бажання народжувати третю дитину, дивувалась подруга...

- Знаєш, Тіно, коли тобі Бог дає шанс знову стати мамою, то ж і питання не виникає, що робити... Вася дуже зрадів моїй вагітності, каже, що вже хочеться карапузика потримати в руках, ще одну рідну крихітку...

Ольга сиділа в кріслі УЗД кабінету. Сьогодні скажуть стать її діток. Близнюки, отже, одностатеві...

- “І так, мамочка, у вас будут мальчікі... Вот смотрітє какіє они чудєсниє... Улибаются вам...”- Казала грубим але лагідним голосом вже в роках лікарка...

Пологи строкові, фізіологічні, без паталогії. Хлопчики народились з п`ятнадцятихвилинною різницею в часі — о 16.00 і о 16.15.

- Як назвете? - Запитує усміхаючись акушерочка.

- Петрусь і Павлусь!.. Сьогодні ж дванадцяте липня — святих апостолів Петра і Павла... Господь Сам обрав для них імена... - Мовила Ольга.

 

 

У свої сорок років Ольга виглядала на відмінно, деякі двадцятирічні дівчата заздрісно милувалися її стрункою фігурою. Доглянута, одягнена зі смаком, довге волосся завжди акуратно вкладене в зачіску. Ніколи й не скажеш, що у цієї жінки четверо дітей...

- Олю... Іванівно, це ж ваші менші у першому класі навчаються? - Запитав начальник Олиної “контори”.

- Так. Такі молодці! Уявляєте, 60 слів за хвилину читають! - З неприхованою радістю випалила Ольга.

- Угу... А Микола ж студент?..

- Микола на четвертому курсі юрфаку в університеті Шевченка навчається, а Надійка у цьому році школу закінчує...

- Так я це до чого веду... Це, звичайно, не моє діло, але ж... Потрапив на очі ваш лікарняний... Ви перебували у стаціонарному відділенні на збереженні?.. Ви... знову вагітні?..

- Так. У цьому є щось протизаконне? - Серйозно запитала Ольга.

- Ні, звичайно... Але ж ось так подивитись на вас, при цьому враховуючи всі ваші таланти і заслуги в роботі, стрімкий кар`єрний зріст, ніколи не скажеш, що у вас задатки квочки чи кролиці... І звідкіля така тяга народжувати? Ги-ги... Чи, можливо, ви про “запобіжні засоби” не чули? Але ж ми у двадцятому столітті живемо! Ви у Колі, у старшечкого, запитайте — він точно все знає як і до чого...Ги-ги-ги! Ви не зліться, це ж я по-дружньому... - І начальникова червона пика затряслася у якомусь нервовому смішку.

- Знаєте, не те щоб я боялася гріха, хоча ми з чоловіком люди віруючі... Я просто не вбиваю своїх дітей. Мої діти — це моє життя. Життя!.. - Як не дивно, спокійним голосом відповіла Ольга, хоч і вміла бути різкою і, як кажуть, за словом у кишеню не полізе... Вона знала, що начальник її не чув, бо продовжував реготати. Жінка вийшла з кабінету і пішла геть. Злі слова її ніскілечки не ранили. Вона знову стане мамою, а це головне! Молодість била ключем у її жилах! Ще раз мамою!.. Вона - щаслива!..

 

 

Губи були такими як земля під час великої засухи. Гаряча сльоза скотилася по носі і капнула на білу подушку з великим чорним, вже розтертим від часу і постійного прання, тавром... Пустий живіт, здається, пристав до хребта і теж тихенько плакав за маленьким тільцем, яке жило в ньому сорок тижнів. У Ольги в голові прокручувався ніби фільм жахів. Ось останні потуги і на світ з`явилося немовля. Таке очікуване, таке рідне!..Навіть ім`я йому діти придумали — Степан! А чому б і ні?! Виросте — стане великою людиною, патріотом... Тільки чому ж він мовчить?.. І чому лікар та акушери такі мовчазносумні, лише з-під чола переглядаються. “Мальчік роділся мьортвим” - ніби ножем у серце різонуло Ольгу. Як “мьортвий”? Він же ще кілька годин тому бився у неї в лоні... Потім вона чула як в коридорі хтось із медперсоналу говорив, що мовляв, пенсія не за горами, а вона родити надумала, що потрібно придумати закон, аби після тридцяти п`яти жінки не народжували за для здорового покоління... Відрізки фраз долітали до Олиних вух, але свідомість відмовлялася їх сприймати.

- Візьміть, попийте... - Молода медсестричка протягла їй склянку з водою.

- Дякую тобі, люба! - Оля вдивлялася у чорні мов гудзики очі дівчини. - Скільки тобі років?

- Вісімнадцять.

- Майже як моїй Надійці... - Тут Ольга збагнула, що страшно скучила за дітьми, за чоловіком... Хочеться обійняти всіх їх, виплакатись і якось жити далі...

- Якщо Вам щось потрібно буде, то покличте. Мене Вітою звуть.

- Віта... Гарне ім`я...

- Означає “життя”. - Усміхнувшись зазначила дівчина.

Віта заходила до Олиної палати частенько. Ось і сьогодні забігла з таким виглядом, ніби має щось дуже важливе сказати.

- Не смій! Чуєш? Не смій втручатись у чуже життя! - Різко мовила лікар і вийшла з палати.

- Що “не смій”? - Не розуміючи запитала Оля.

- Вас же завтра виписують?

- Так... І що?

- Ви не можете ось так просто піти!.. Тут... Тут Ваша дитина... - Пролепетала Віта. Ольга відчула як у неї затерпли ноги і заніміли вуста. Хтось з`їхав із глузду. Але хто? Вона чи ця молода дівчина?

- Яка дитина? - Ледь вимовила Ольга.

- У сусідній палаті лежить дівчинка. Їй два тижні. Ну розумієте... Залишили її... Якась студентка-першокурсниця родила і втекла, написавши записку, що відмовляється від неї. А дівчинка здоровенька, нівроку...

- Чому ж я не чула ніколи як вона плаче?

- Так вона відчуває, що мама не підійде до неї, певно тому і плаче тихенько...

Через кілька хвилин Ольга тримала на руках маленьке, тепленьке, туге тільце. Дівчинка дивилась на свою маму такими рідними очима, що й не передати... Ніби цих два тижні терпляче чекала, що ось прийде матуся і дасть їй такого смачного молочка... Дитя жадібно припало до грудей, а Ольга міцно-міцно тримала доньку, ніби боячись, що хтось зараз неодмінно відбере її крихітку.

- Як назвете доньку? - Запитав завідуючий відділення.

- Віта... Віта — це життя!.. - Усміхнулась Ольга.

 

 

Ще ніби й літо на дворі, але вітер по-осінньому загравав з кущами та деревами. Ось знову порозтрушував щойно зібрану до купи сивину... Ольга трималась за коліщата інвалідного візка і згадувала свої, усе ж таки щасливі, роки перебування на цій чудовій землі... Діти. Діти — це її сенс буття, її натхнення, її сльози і радість, словом, її життя. Навіть після тієї злощасної аварії, коли її Вася, її Василечко, назавжди залишив їх, перейшовши в інший світ, а вона зробилась калікою, діти завжди були поряд...

- Мамо! Знову ти сумуєш?

- Ні, що ти, Вітусю! Це я так... Думаю, згадую...

- Ти хоч пам`ятаєш, що завтра Микола із сім`єю прилітає і Петя з Павликом? - Запитала струнка, кароока білявка, обійнявши ніжно за плечі Ольгу.

- Пам`ятаю, донечко... А що там від Надюсі чути?

- Надя щойно телефонувала, казала, що приїде трішки пізніше, бо щось малий прихворів.

- От лихо...

- Чуєш, мам, а може спечемо наш фірмовий пиріг? - Підморгнувши мовила Віта, не даючи матері ні хвилинки засумувати.

- Спечемо. Неодмінно спечемо...

Віта присіла навпочіпки біля маминого візка і теж подивилась вдалину, стараючись помітити все те невидиме, що бачить Ольга... Дарма. Не виходило... Але Віта знала, що з роками людина не сліпне, а навпаки — прозріває... І колись настане такий час, що вона теж дивитиметься в небо, усміхатиметься і бачитиме там чарівні речі. Принаймні, так казала їй мама. Її мама... Сонце котилось все ближче до обрію, закінчувався ще один день. Завтра прийде інший — зі своїми турботами, радощами і смутком, планами на майбутнє і згадками минулого, бо таке життя... Таке життя...

Київ 24.07.14
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
23.07.2014 Поезії / Вірш
Як полин
04.08.2014 Поезії / Вірш
Спека
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Новела Про життя
02.08.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
ЦИБУЛЯ "НА ПІР`ЯЧКО"
25.07.2014
Vita
02.07.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
МІСТ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 7 (7+0+0+0+0)
Переглядів: 148  Коментарів: 14
Тематика: Проза, новела, молода, сердечко стукає, підпишіть, життя попереду, пологи, боялася гріха, дитина, життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.08.2014 15:37  © ... для Тетяна Белімова 

Мені теж приємно, що ми рухаємось в одному напрямку - все-таки в один день народитись - це не "виграшки"!))))))
Таню!!! Дуже вдячна тобі за прочитання, за такі теплі слова підтримки!!! Мені так приємно! Я дуже чекала твого коментаря!..))) 

 07.08.2014 14:17  Тетяна Белімова для © ... 

Анічка! Вражаючий твір! І як мало таких жінок - на жаль. "Не вбиваю своїх дітей!" - це не лише найвижчий прояв гуманізму і громадянської свідомості, це те, нащо деякі підуть, більшість піде заради спокійного, ситого і забезпеченого життя. Тому... Твоєю героїнею не можна не захоплюватися.
Я теж маю своє "Vita (Життя)", де тлумачу так саме це як латинське слово на позначення всього живого! Дуже приємно, що ми рухаємося в одному напрямку!
Відмічаю майстерність у прозі. Досить вдало, як для першої спроби. Треба рухатися далі))) 

 04.08.2014 13:39  © ... для іміз 

Дякую!!! Приємно, що сподобався!.. 

 04.08.2014 13:20  іміз для © ... 

Дуже зворушливий твір...материнство - найсвятіший дар для жінки!!! 

 03.08.2014 23:47  © ... для Люлька Ніна 

Ніно Іванівно, дуже Вам вдячна за коментар! Рада, що сподобалось!!! 

 03.08.2014 23:08  Люлька Ніна для © ... 

Короткий твір, а стільки в ньому умістилося! Легко, приємно читається, на одному подиху.  

 27.07.2014 03:58  © ... для Тетяна Чорновіл 

))) Скажу більше - я не згодна, що в 40 вона є пізньою... Тому я повністю підтримую свою героїню Ольгу!))) 

 26.07.2014 21:14  Тетяна Чорновіл для © ... 

Я навіть не згодна, що в 35 - пізня вагітність! )))
Але припиняю суперечку! 

 26.07.2014 01:19  © ... для Тетяна Чорновіл 

 Це мабуть тому, що життя  не завжди весела і радісна казочка, а нам так хочеться, як в дитинстві, щоб лише мажорні відчуття...)) Оскільки твір для дорослих, то старалась передати максимум реалізму, а у нашому суспільстві, на привеликий жаль, до недавна, якось так і сприймалась багатодітність, пізня вагітність, хоча з екранів телебачення і трибун все звучало красиво і пафосно...Це зараз все по-іншому... Чи то мода, чи то люди розуміють, що діти і материнство - це те світле і чисте, що дарує нам Сам Господь Бог...

Зі щирістю, дуже дякую Вам за прочитання і коментар!!! Приємно!..)) 

 25.07.2014 23:29  Тетяна Чорновіл для © ... 

Чудова новела... Але чомусь сумне відчуття протягом твору. 

 25.07.2014 01:00  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дуже-дуже вдячна!!!)) 

 25.07.2014 00:45  Панін Олександр Мико... для © ... 

Чудово, варто великої повісті. 

 25.07.2014 00:39  © ... для Мальва СВІТАНКОВА 

Дякую і тобі,  Мальвочко! Для мене твоя думка і слова підтримки є дуже важливими!!!

 25.07.2014 00:37  Мальва СВІТАНКОВА для © ... 

Чудова новелла про материнство.
Розчулила. Сподобалась дуже...
Дякую! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
17.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
06.01.2012 © Т. Белімова
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди