Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.08.2014 23:04Мова та література
Про гумор  Про Батьківщину  Про щастя  Про батьків  Про Україну  Про зраду  
«Заплакана Європа» Наталки Доляк – роман-симптом сучасної української літератури
20000
Без обмежень
© Тетяна Белімова

«Заплакана Європа» Наталки Доляк – роман-симптом сучасної української літератури

Тетяна Белімова
Опубліковано 08.08.2014 / 24618

Досить часто у сучасному літературному процесі трапляються симбіотичні художні тексти, які тяжіють одночасно до декількох жанрів. Це явище особливого поширення набуло в українській прозі першого десятиліття ХХІ століття. Сама ускладнена реальність і кліше постмодерного мистецтва руйнують усталені поняття й класичні обриси жанрових утворень. Також з історії художньої літератури відомі численні випадки, коли епічний твір ставав знаковим для своєї доби, перебирав на себе роль своєрідного маркера епохи. Роман Наталки Доляк «Заплакана Європа» несе у собі ознаки роману – симптому й антиутопії, будучи по суті розвінчальним і профануючим дискурсом, спрямованим на руйнацію багатьох міфів, закладених у свідомість пересічного українця. Також «Заплакана Європа» демонструє риси феміністичного дискурсу і гостросюжетного екшену, цього фактичного кіножанру, який поширився і в художній літературі, набувши ознак суто літературного ґатунку. Твір був відзначений дипломом Міжнародного літературного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» (2012).

Уся історія художньої літератури, і не лише української, культивує образ рідного краю як своєрідний іманентний код, який зазвичай проступає на всіх рівнях структури твору. Окрім того, завжди був і залишається популярним казковий наратив Попелюшки, доброї, красивої дівчини, але бідної і вкрай упослідженої, яка здобуває врешті усе омріяне. Здається, саме ці дві відправні наративні схеми лежать в основі оповіді «Заплаканої Європи»: репрезентація України кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття, спершу совкової, а пізніше пострадянськї країни, і образ головної героїні твору – Людмили Олегівни – Людочки – Люсінькі – Люсінди – Люсі Бабенко, у дівоцтві Жужелиці, або Жужі, як її скорочено називає авторка.

Перше знайомство читача із Жужою відбувається на одній із місцевих дискотек у Вінниці (рідному місті Люди Бабенко) за вкрай приголомшливих обставин. Героїня вступає у бійку з неформальною лідеркою «Терміналу» (власна назва дискотеки): « “Може, час дати цій дурепі прочухана? Сама бичка репана”, - активізувалася ніжна таткова доня і рвонула в атаку. Зайняття спортом, що вимагає гнучкості й концентрації уваги, допомогли обійти скам’янілу Сашу, ухилившись при цьому від трьох її ударів, забігти ззаду та прожогом застрибнути боксерці на спину».[1] Саме за таких обставин відбувається перша зустріч героїні «Заплаканої Європи» із її судженим, який надалі буде виконувати роль казкового принца, повезе Жужу у далекі заморські краї, що теж по суті є вказівкою на прив’язку до наративних схем казки. Письменниця наголошує на переакцентуванні й зміні пріоритетів у традиційних образах закоханих: вражаюча раніше уяву скромність і цнотливість обраниці у сучасній дійсності виглядають непотрібним і небажаним анахронізмом, тоді як здорова агресія, здатність постояти за себе – стали тими рисами, які приваблюють «прекрасних принців». Така нова «героїчність» Попелюшки, безумовно, є свідченням руйнації традиційних уявлень про іманентну жіночість, ніжність, вразливість, вказівкою на маскулінізацію жіночого образу, що є ознакою часу.

Читач, в уяві якого увесь масив класичної української літератури культивував образ українського села як своєрідного акумулятора й сховку найкращих національних рис і якостей, стикнеться із відмінним його прочитанням і тлумаченням у «Заплаканій Євпропі». Далека від сліпого обожнення і піднесення всього, що лише має прикметник «український», Наталка Доляк піддає критичному переосмисленню увесь багаж традицій українського села. Так, у одній з глав роману із промовистою назвою «Весілля» письменниця проводить чітку межу між справжніми традиціями і темними забобонами; українською селянською культурою і сліпою міщанською обмеженістю; питомо українським, автохтонним і побутовим; логічністю і послідовністю та позбавленим здорового глузду вибриком. Потреба такого переосмислення і перепрочитання очевидно вже давно назріла. Відсіяти зерна від полови – таким було одне із художніх завдань «Заплаканої Євпропи», із яким письменниця, як видається, успішно впоралася.

«Спроба раціоналізувати деградоване суспільство»[2], – одна із жанрових ознак антиутопії проглядається не лише у критичному зображенні самого українського суспільства у його патріархальних вимірах. Значно більшою мірою розвінчується у «Заплаканій Європі» казочка про те, як добре ведеться за кордоном. Ніби продовжуючи традиційне українське прислів’я, що «добре там, де нас нема», письменниця посилає своїх головних героїв – Людочку і її чоловіка Миколу Бабенків у закордонні мандри, тих самих Попелюшку і її Принца, які за законами нової «імпортної» реальності стануть Люсі і Ніком Бабенкофф (Люся лише примірить цю чужу й нещиру машкару, а Микола настільки зростеться з нею, що годі буде розпізнати, де ж закінчується його справжнє єство і починається майстерна акторська гра). Молоде подружжя наважиться приміряти на себе статус реф’юджи, тобто біженців, і потрапить в умови проживання ніби ситі і забезпечені матеріальними благами, на перший погляд, але й руйнівні у моральному плані. Письменниця крок за кроком змальовує як статус біженця, а по суті утриманця, який нав’язався чужій державі, є не лише ганебним для працездатної людини, він культивує в ній риси, котрі навряд чи зародилися б в нормальних умовах існування на батьківщини, найгіршими із яких є моральний розклад особистості, дрібні кримінальні злочини, зради. І треба мати неабияку силу волі, аби встояти перед спокусами так званого «капіталістичного світу», маючи на руках отримані від нього ж гроші задарма. Пізніше, стикнувшись у Фінляндії із справжніми біженцями з Африки, яких погнали з рідного дому війна, і породжені нею голод і злигодні, Людочка усвідомить усю помилковість здійснених кроків, та у її коханого буде щодо цього інший кут бачення.

Очевидно, що «Заплакана Європа» є романом – симптомом, на конкретному прикладі родини Бабенків зображуючи цілий проблемний комплекс українського суспільства – причини еміграції, її перебіг, наслідки такого життєвого вибору як для самих емігрантів, так і для тих, кого вони залишили зі своєї родини в Україні. Сам термін «симптом» є поняттям психоаналізу і «вказує на психосоматичне вираження глибинного душевного конфлікту, має вигляд неврозу з прихованими причинами, вважається шифрованим посланням від несвідомого» [3]. У цьому контексті можна згадати новелу Василя Стефаника «Камінний хрест», де еміграція – переїзд родини простих українців за кордон набирає екзистенційної глибини. Безвихідь такого змушеного вчинку дорівнює смерті – адже людина перестає існувати у матеріальному і духовному вимірі рідної землі. Підтвердженням такої смерті ще за життя стає камінний хрест на пагорбі, надгробок ще живим емігрантам. Так само і Наталка Доляк підводить читача до думки, що мотиви, котрі спонукають до еміграції мають бути дуже і дуже вагомими, аби наважитися назавжди покинути батьківщину. Такими, зокрема, є причини переїзду до Фінляндії близької Люді Бабенко родини росіян, доньці яких поставили смертельній діагноз: вони хочуть за кордоном бодай на рік продовжити жити дитині.

Ще одним проблемним комплексом «Заплаканої Європи» є тотальний комунікативний розрив між Людочкою і Колею Бабенками. Вони настільки відмінні й інакше думають, відчувають і прагнуть, що взагалі важко уявити, що могло їх поєднати. Микола ніби програмує не лише своє життя, а й майбутню життєву візію дружини, жодного разу не поцікавившись, чого насправді вона прагне. «Милиця», - так коротко і влучно характеризує для самої себе ту функцію підпори, яку відводить для неї у своєму житті чоловік. І пізніше, аби утримати цей такий зручний костур, тобто, Людочку, у хід підуть погрози, бійка з лайками, приниження, шантаж, а розмінною монетою тут стане, що найстрашніше – дитина. Зримою метафорою такого життєвого нерозуміння і різночитання є розмова Колі і Людочки на кухні орендованої квартири перед втечею з України*, коли кожен із них думає і говорить про своє – дружина про батьків, яких покидає назавжди, чоловік розмірковує на меркантильну й тривіальну тему, його цікавить скільки і чого саме п’ють фіни, їхні майбутні співвітчизники:

«- О, треба ще дві пляшки шампаня купити й дві пляшки горілки, - Коля.

- Вони горілки не п’ють, - Людочка відповіла на чоловічу репліку, не усвідомлюючи, що він говорить.

- Ще й як п’ють, - Микола, як і дружина говорив сам із собою.

- Шампанське – так, а горілку – нізащо, - Люся мала на увазі своїх батьків, про яких щойно говорила.

- Та фіни все хлещуть, що горить, - Микола гнув свою лінію» [4]

Це теж доволі симптоматичне явище сучасного суспільства, коли подружжя живе ніби у паралельних площинах, між якими тотальний розрив, не чуючи один одного, не помічаючи ідентичності й унікальності свого партнера, особливо коли йдеться про жіночий голос.

Справжнього драматизму і рис гостросюжетного екшену оповідь роману набирає, коли з’являється сюжетна колізія із донькою Бабенків Женею – Джейн Бабенкофф. Чоловік відмовляється відпустити доньку з дружиною, вже, власне, із приставкою екс-, в Україну. Людочка, яка зрозуміла усю хибність еміграції з України для себе, як і неможливість жити чужою, накинутою мрією, не може переконати Миколу відпустити її з Женею додому. Донька потрібна новоспеченому Ніку Бабенкофф для того, аби швидше й без зайвих питань отримати громадянство. У такій, здавалося б, безвихідній ситуації, жінка проявляє безліч талантів, аби продумати, а потім і втілити план втечі з Великобританії, де вже на той час опиняється родина Бабенків, до України.

Соціальні романи, які репрезентують гострі проблеми нашого сьогодення, окреслюють їх вимір, спонукають сучасників замислитися над глобальністю таких змін, – вкрай необхідні й потрібні сьогодні. «Заплакана Європа» має потрапити до рук кожного, у кого хоча б один раз зароджувалася думка про еміграцію з України. Адже ця невигадана, а багато в чому автобіографічна історія правдиво оповідає і про те солодке життя, яке чекає на реф’юджи за кордоном, і той страшний рахунок, який може виставити доля за сите й об лаштоване нове громадянство. Роман спонукає до роздумів, а значить основна, закладена у нього текстова стратегія спрацьовує.

___________
[1] Доляк Наталка Заплакана Європа. Роман. – Х, 2013, - С. 10.
[2] Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – С. 518.
[3] Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – С. 393.
[4] Доляк Наталка Заплакана Європа. Роман. – Х, 2013, - С. 105.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.08.2014 Публіцистика / Культура та мистецтво
Розстріляне Відродження – один із вимірів української національної трагедії
08.08.2014 Рецензії / Книга
«Місто» – «Люди» – «Речі», або живе мертвим не буває
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Дарія Китайгородська / Мандрівки та туризм
Червоно-біле серце Сакартвело
30.11.2016 © роман-мтт / Культура та мистецтво
Глядачі, упередженність і зомбі (і ще про гроші та смаки)
22.09.2016 © Ольга Шнуренко / Мова та література
Вступ до поетичної майстерності
03.07.2016 © Вікторія Івченко / Журналістика та ЗМІ
ВИПРОБУВАННЯ ЧАСОМ І ОБСТАВИНАМИ
03.07.2016 © Галина Галіна / Політика та суспільство
Спадок (31)
Мова та література Про зраду
24.07.2015 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
ВІКТОРЬКА ЯК ОБИДЛЯЧЕНИЙ ОБРАЗ МЕНШОВАРТОСТІ УКРАЇНСЬКОМОВНОЇ ЛЮДИНИ
08.08.2014
«Заплакана Європа» Наталки Доляк – роман-симптом сучасної української літератури
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 208  Коментарів: 10
Тематика: Публіцистика, мова та література, художні тексти, Доляк Наталка, міф, письменниця, деградоване суспільство, сьогодення
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.08.2014 11:02  © ... для Деркач Олександр 

сучукрліт - то дуже цікавий і непізнаний материк! долучайтеся!

 09.08.2014 08:53  Деркач Олександр для © ... 

Цікаво, завдяки Вам хоч трохи розширюю уявлення про суч.укр.літ. 

 09.08.2014 00:46  © ... для СвітЛана 

саме так

 09.08.2014 00:44  СвітЛана для © ... 

Так. Та спочатку"Заплакана Європа") 

 09.08.2014 00:40  © ... для СвітЛана 

о! ти повинна про це написати! у тебе ж який досвід!!!  

 09.08.2014 00:33  СвітЛана для © ... 

Так! Grande bravisimmo e molto interessante))) 

 09.08.2014 00:30  © ... для СвітЛана 

тобі буде особливо цікаво, я думаю. знаю, що у твої родині знають, що таке еміграція.

 09.08.2014 00:26  СвітЛана для © ... 

Супер! Буду читати! 

 08.08.2014 23:56  © ... для СвітЛана 

дякую, Світланко! реально, такий життєвий екшн! раджу всім. і ручаюся, що буде цікаво всім. 

 08.08.2014 23:52  СвітЛана для © ... 

Дуже цікаво! Інтригуєш, Таню. Та чи може обгортка бути смачнішою за цукерочку?)))) думаю...:) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.04.2011 © Закохана
01.04.2012 © Каранда Галина
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди