11.01.2014 18:16
З дозволу батьків18+
303 views
Rating 5 | 3 users
 © Тетяна Ільніцька

Гра у тексти, або текст у грі

У сучасному світі, іронічному і переакцентованому, де відбулися численні зміни стереотипів та уявлень про стосунки між нимнею, розібратися у гендерному питанні дедалі важче. Сильна і слабка статі… Якими є їхні означення нині? Чи доречно сьогодні про це вести мову? Хто і де може точно провести межу між суто чоловічим і жіночим?

Іноді все складне можна звести до простого, а просте ускладнити до неможливості. Про такі «перетворення» і йдеться у романі Міли Іванцової «Гра в паралельне читання», який побачив світ у 2013 році. Здавалося б, усе так просто у житті головного героя: є він, Віталій, і вона, Тамара, яка є і другом, і коханкою, і успішною у кар’єрі, і матір’ю його дитини (не за кров’ю, а за принципом «хто виховав»), і бабусею онука, і зрештою, його дружиною. Але водночас у житті Віталія є і «потайна шухляда», а чи ніша, у якій молода, приваблива, теж успішна жінка Жанна, котра ось уже два роки належить йому, не належачи йому (за взаємною згодою – на правах коханки). А до цього у тій самій «потайній шухляді» була інша – там «мешкала» письменниця Лілія (але це зовсім інша історія, яка проступила у нових і старих стосунках героя своєрідним палімпсестом). Типовий любовний трикутник, вершиною якого є той самий, коханий з обидвох сторін Віталій? Це лише на перший погляд, бо не все так просто, як скидається!

Криза такого подвійного життя очевидна. Чи є вихід із такого, замкнутого кола, де всіх усе ніби влаштовує, триває за інерцією, але водночас зрозуміло, що одного дня цей крихкий баланс буде порушено? Таким виходом для героїв стає «гра в паралельне читання». Що це? Авторська придумка, гра в тексти, чи просто текстуальна гра, а може, обігрування значень, як у випадку із словами «пара» і «паралелі» (чи вони споріднені, а чи лише подібні за звучанням?)? Із власного досвіду скажу, що горизонт читацьких сподівань не справдиться – фінал твору вражає! Те, що здавалося тривіальним адюльтером, несподівано набирає форм своєрідної психотерапії для обох його учасників – Віталія і Жанни, а Тамара, яка виглядала наївною і зануреною лише у побут і роботу, несподівано перетворюється на досвідченого гройсмейстра, витриманого і далекоглядного, здатного обіграти суперниць у нелегкій і виснажливій грі. А гра – це і життя, і кохання,і щастя двох жінок, що у ній виграшем є Віталій, котрий, правду кажучи, зовсім не вартує тих зусиль, які прикладають жінки у «перегонах» за нього. Те, що він звичайний, шеренговий, нічим не примітний серед інших визнає і сам герой: «Віталій зайшов до ванної, почистив зуби і уважно оглянув себе у дзеркалі над умивальником. Він уже давно не переймався своєю зовнішністю, яку змолоду вважав досить ординарною і не надто привабливою, звик до себе такого, яким є, плейбоєм не вважався. Хіба що трохи переживав із приводу своєї пересічності в той період, коли життя звело його на Володимирській гірці з Лілею …». Якщо основний «приз» не є аж настільки цінним, що стимулює суперниць? Саме відчуття перемоги? Перевага і почування моральної вищості внаслідок того, що «об’єкт боротьби» таки дістався не іншій? Сама цінність кохання у такому хитросплетінні мотивів і перепитій відходить на задній план, і це є знаком доби, що його тонко підмітила авторка «Гри в паралельне читання».

 Отже, «гра в паралельне читання», тобто прочитання невеличких художніх текстів – оповідань, новел, нарисів, які нібито випадково знаходить Жанна на чужій флешці, переростає в осмислення героями себе й своїх стосунків. Віталій, змушений погодитися на «паралельне читання» (з почуття провини, примарного обов’язку, зрештою, в силу почуттів до Жанни) несподівано розпізнає авторку текстів! Це та, що займала й займає місце у його душі набагато вагоміше за Тамару і Жанну, та, котру, можливо, єдину кохав по-справжньому і, як це зазвичай трапляється, безповоротно втратив. Жанна ж унаслідок читання теж зважується на той крок, необхідність якого давно вже була очевидної для неї самої хай і на рівні неусвідомленого прагнення.

 Вставні тексти «Гри в паралельне читання» досить оригінальні й неподібні, різняться за проблематикою, образною системою, зрештою, роллю оповідача. Цей «Декамерон» (хоча насправді вставних новел у романі сім!) об’єднується, окрім основного романного тексту, несподіваним і зазвичай відкритим фіналом, який не лише стимулює героїв (а з ними і читачів!) замислитися над змістом цих творів, а й справляє у їхньому житті своєрідний «терапевтичний» ефект. Міла Іванцова ніби ненав’язливо підводить нас до висновку, що у житті людини мислячої, тої, яка досягла певного духовного розвитку, мистецтво і сила слова завжди будуть займати провідне місце і, безумовно, впливатимуть на світогляд і остаточний вибір.

«Гра в паралельне читання» – сучасний динамічний роман, у якому текстуальна гра, тонко продумана і виписана, майже відразу бере у полон. Жанрові визначення цього твору коливаються у межах соціально-психологічного роману з елементами детективних ходів та інтелектуального дискурсу. Проблеми, які перебувають на авансцені роману Міли Іванцової, – гостросоціальні питання нашого сьогодення, серед яких знецінення традиційних вимірів буття, таких, як родина, кохання, міжособистісні стосунки.

Роман «Гра в паралельне читання» розрахований, у першу чергу, на освіченого читача, чий горизонт сприйняття художньої реальності хоча б приблизно співпадає із авторським, але це не означає, що він є вузько спрямованим! «Гра в паралельне читання» може мати якнайширшу інтелігентну читацьку аудиторію. Слушним також буде твердження, що цей твір видасться однаково цікавим як жінкам (власне, роман може бути хибно зарахований до жіночої прози), так і чоловікам, бо ж усім хочеться дізнатися «про себе» щось нове, подивитися на себе очима іншого, інакшого!

«Гра в паралельне читання» стала фіналістом престижного Міжнародного конкурсу «Коронація слова» (2012), здобувши третю премію у номінації «Романи», що зайвий раз підтверджує, що цей роман є захоплюючим і актуальним!

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Книга, Про літературу

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Українська толерантність, або хто робив голодомор? | Тетяна Белімова 18+». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «День народження "Перша публікація" | Тетяна Белімова 18+». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Тетяна Ільніцька.

Тетяна Белімова "Гра у тексти, або текст у грі"


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 11.01.2014 19:14  © ... => Лана 

дякую!

 11.01.2014 19:12  Лана => © 

Вдався на всі 100%))) 

 11.01.2014 19:11  © ... => Лана 

Так виглядає? Якщо чесно, задум був саме такий! 

 11.01.2014 19:11  © ... => Олена Вишневська 

Дякую, Оленко! Мені дуже приємно! 

 11.01.2014 19:05  Лана => © 

Відмінне викладення! Наче дала спробувати на смак, і зразу ж відібрала))) Дуже зацікавив! Молодець! 

 11.01.2014 11:09  Олена Вишневська 

От вмієш ж так написати! Талант на лице, точніше на абзаци ))) Твої анотації завжди легко і цікаво читати, бо здається, що у творах (мабуть, як і в житті) намагаєшся розгледіти найкраще!

 11.01.2014 00:52  © ... => ГАННА КОНАЗЮК 

ага))) дякую, Аню!

цього разу "без термінів"))) майже))) я старалася! утримувалася!

 11.01.2014 00:51  ГАННА КОНАЗЮК 

Так все гарно написала!!! Тепер діло за малим - залишилось мені прочитати сам роман...)))))) 

Публікації автора Тетяна Ільніцька

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо