07.09.2010 19:43
762 views
Rating 5 | 3 users
 © Лія Валеріс

Вона

Про нас дівчат

Він і вона дві половинки одного, незалежного світу. До якого ключі мають лише двоє людей. І більш ніхто не має права сунути свій третій ніс. Так, їх намагались розлучити, так їм не дозволяли бути разом. Але вони встояли на цьому рухомому, драглистому мості. Вони не впали, а це головне. Він зміг втримати її своєю сильною чоловічою рукою. А вона за це віддячила ніжними обіймами та палким солодким поцілунком з присмаком щастя. 

Тепер вона плаче, плаче через того, що врятував її на тому проклятому рухомому мості. Будь прокляті ті секунди краще б впала у прірву забуття. Таке мучило її свідомість. Гарячі сльози обпікали їй душу і залишали мокрі солонові доріжки на щоках. Вона чекала, сиділа і чекала коли задзвонить телефон. Адже він обіцяв, молився божився, що подзвонить і вони зустрінуться. Але все сталось не так як сказалось. Ця істота чоловічого роду не дзвонила, і навіть не подавала жодного натяку жодної надії на своє існування. Чому він так зі мною вчинив він же обіцяв? Це запитання щохвилини повторювала в думках, ламала собі голову, та уявно роздирала його милу фотографію з гарненьким личком на дрібнесенькі шматки. Сиділа на вікні з широко розкритими шибами, і тільки мріяла про те щоб його побачити, відчути його подих, запах, поцілувати і більше ніколи не відпускати зі своїх обіймів, або взагалі забути навіки і більш ніколи не згадувати, що він існує. 

Що ж сталось далі, він таки не подзвонив. Забув про неї так, як забувають про невимиту чашку з під недопитого чаю на кухні. Він зробив так, як роблять багато істот чоловічого роду. Навіть не людей а істот. Бо образивши раз вони ображають знову. Образивши одну вони ображають наступну свою жертву. І ліків від таких образ мало, і у кожної дівчини вони свої. Для одної це солодощі, для іншої шматок паперу та ручка. А ще для третьої це просто нова істота чоловічого роду, але потім буде зрада. Залишається лише питання чия. Чому ми так робимо, щоб забути колишнє ми знаходимо нове. Можливо шукаємо розради? Можливо просто хочемо кохати і бути коханими? Можливо жадаємо помсти? Але кожна дівчина знаходить свої відповіді і твердження, кожна сама для себе творить власне майбутнє, яке поки залишається у таємниці під чорною мантією подій. 

м.Луцьк 19 серпня



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Нарис, Для коханої [для коханого], Про кохання

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «В серці не тримай... Автор: Лія Валеріс». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Повість - Анна в чорному». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Лія Валеріс.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.09.2010 11:26  Лантана Моріс => © 

Перемагає той, хто вміє швидко приходити в себе після поразки, ми не шукаємо розради, ми просто йдемо вперед

 08.09.2010 16:53  Суворий => © 

Чудово! Всі розділові знаки на місці, кожне речення виважене, думка завершена в кожному абзаці і вцілому в нарисі. Думаю над текстом велась робота і автору не соромно його показувати на загал.

Публікації автора Лія Валеріс

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо