Етюд
Осінній дощ на склі малює квіти,
І так чомусь не байдуже мені,
Бо я ніяк не можу зрозуміти
Чого вони самотньо-льодяні…
Чомусь пелюстки сірі і холодні,
Тремтять на склі, спливають, як сльоза…
Дивлюсь на дощ, у темряви безодню,
А душу крає вересня гроза…
Надовго дощ? – у когось я питаю,
І так наївно відповіді жду…
Та все ж у мріях подумки літаю
Або, мов привид, стежкою бреду…
А дощ іде… І хтось буде радіти,
І погляд в душу кидати мені…
…Осінній дощ на склі малює квіти,
Такі самотні, сірі і сумні…
м. Ромни, 25.11.2014
