«Розливи гранатової повені» або «Відкину барви. В кольорі однім перемалюю все…» (Борис Чіп)
Письменник Пелєвін, книжки якого перекладені на 38 мов світу, у романі «Омон Ра» почасти писав: «Пам’ятаю місто Зарайськ. Точніше, не можна сказати ні що я його пам’ятаю, ні що я його забув – настільки в ньому мало того, що можна забути або пам’ятати».
Полтава, на щастя, повна протилежність Зарайська. Це місто так любила моя прощена матуся, я її розумію…Хто відвідав його бодай одного разу, не викине з пам’яті. А ті, кому вдалося ознайомитися з творами кращих митців краю, - даремно й доводити, що побачені роботи, будуть їх навіть «переслідувати».
Життя Полтави мистецької не сонне, жваве, вирує потужніше, ніж у окремих більших містах ( чисельно, не якісно).Ось відбулася ( 6 лютого) небуденна подія, аж ніяк не локального значення. Розголос уже відлунює по усіх усюдах. Йдеться про персональну виставку Анатолія Лавренка – «Колір граната». Вервечку літ присвятив цей живописець чаклуванню над кольором, уподібнившись до доброго мольфара. Було експериментування з різними барвами – білою, жовтою, брунатною, зеленою, .. Прийшла часина кольору граната і усе навкруги заповнила гранатова повінь…Віршотворець, котрий у дитинстві гасав гоголівською Диканькою, уздрівши цю серію робіт, в поетичному екстазі вигукнув:
«Летять переливи
Із сонячних рук:
Гранатні розливи
Для ока і мук».
Картини цього автора наділені зокрема, елементом «ай – стоппер», це складник, що мимоволі приваблює до себе погляд. Психологи відзначають, що колір сам по собі створює визначений образ, навіть має певний фізіологічний і підсвідомий вплив на людину. Звернім увагу на картину «Сонце на заході». Віддалений образ – жовтогарячий, це теплий червоний колір, підсилений жовтим, він викликає відчуття оптимізму. Колір граната
(припущення), носій аристократизму, з підтекстом від східних філософських шкіл. Мантії правителів окремих держав були подібного забарвлення, отже, це і колір володіння…(чимось). Гранатова барва з відтінками, нагадує і про далекі заморські країни, цебто, про щось екзотичне, незвичне для ока європейця.
Людина не повинна боятися темряви, світло, навіть тьмяне, сильніше мороку. Сила є у світла. І ці слова теж сильні. Сила притаманна і роботам Лавренка… І те, як містик говорить про істину, дійсно, знаходиться поза розумінням вчених. Вчені не можуть доторкнутися до істини тому, що містик спілкується мовою парадоксів, вони говорять не логічно, науковці їх не розуміють. Парадокс може зрозуміти людина медитуюча, а не той, хто живе винятково головою і розумом. Це складний захист мовленого, вмонтований всередину, мати дар розмовляти мовою парадоксів…
Писати малярські твори парадоксально, дуже нелегко, писати інтуїтивно, не вмикаючи розум…, в цих картинах є містичне підґрунтя. Парадокс, це спосіб окреслити, що являється дійсно істинним. Логіка – завше тільки половина, вона не охоплює повністю нічого, вона на це неспроможна. Життя складається із протилежностей, подібно до – плюс і мінус… Хоча, протилежності для тих, хто розуміє, не є такими, вони тільки доповнюють, одна іншу. Мені вдалося «вичитати» отаке в роботах гранатового циклу.
Відомо, розум розділяє речі, він їх ділить. Розум діє як призма. Мудрець Ошо твердив: «Коли білий промінь сонця проходить крізь призму, він ділиться на 7 кольорів. Так з’являється веселка, вона наслідок проходження світла через малі краплини води, зважені у повітрі. Ці краплини води виконують роль призм. Розум – це призма. Містик намагається зібрати 7 кольорів веселки воєдино знову, як було від початку, до того, як вони пройшли через призму…». Розум – призма, а істина, вона єдина.
…Вчені втікають від парадоксального способу мислення містиків, не розуміючи їх, а це послужило захистом для писань, мабуть тому окремі трактати збереглися на віки…
Маляр - мольфар Анатолій Лавренко уже давненько чудодіє, витискаючи можливе й неможливе з білого, жовтого, коричневого, зеленого, а також кольору какао, гранатовий, шостий по рахунку, буде і сьомий… Різні цикли, але то його, малярська розмаїта веселка.
Просвітлений Ко Хсуан казав: «… пошуки – то ризикована справа». Ризикована, та наскільки захоплююча. Земні люди – це та категорія, що зацікавлена у грошах, владі, престижі, таке визначення дав просвітлений Ко Хсуан, він був справжній Майстер, Лавренко теж… Для них краще не утруждати себе великими речами, вони не для них, у будь – якому разі, поки що. Спроби знайти у мистецтві розв’язки непростих речей, - для Анатолія Івановича, то самий смак…
Порівняймо ліс і сад. Корисне подібне на сад, він доглянутий, дерева підстрижені, доріжки підметені. Але, сад створений людиною. А ліс…, ліс володіє живильною силою, могутністю, енергією первісності. Сад – щось таки штучне, ліс, він справжній. Анатолій Лавренко безперервно повертається до малювання дерев…
Любомудри Сходу зауважують, що існує два типи людей – вчені, інженери, лікарі і подібні їм, вони зі світу утилітарного. Компліментарні особи – це філософи, поети, художники, мандрівники, вони не приносять явної користі. Зате вони врівноважують світ, надають йому окраси і привабливості.
Чи можна дивитися на довкілля, що тебе оточує, ІЗ САМОГО СЕБЕ? Можна, бо загалом не важливо, з якого пункту дивишся, важливо, що бачиш. Лавренко володіє такою здатністю…
Полтавці у дечому подібні до закарпатців. Перші, живуть на землях географічного і віртуального золотого перетину духа. Географічний центр Європи – на Закарпатті. Їм нема куди поспішати, вони вже прийшли, куди потрібно… Навіть балакають поволеньки, неначе зважують кожне слово, коли потрібно, то й промовчать. Мовчанка, то ж золото…
А до Анатолія Лавренка є серйозне запитання: «Ти сказав нам (посередництвом картин) все, про що хотів, чи маєш ще якісь секрети у запасі?».
P.S.
Персональна виставка творів художника Анатолія Лавренка "Колір граната" відбулася в рамках проекту "Арт - місія", організаторами якого є - Олексій Петренко і Євген Анічин.