Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.03.2015 20:22Оповідання
Історична проза  Для дітей  Про рідний край  Про людину  
00000
Без обмежень
© Сергій Петрович Мошенський

Проща

Сергій Петрович Мошенський
Опубліковано 10.03.2015 / 28340

У 1824 році нова господиня у хаті родини Шевченків Оксана Терещенчиха, як «добра і турботлива мачуха», відпускає Тараса і Яринку до старшої сестри Катерини в сусіднє село Зелену Діброву погостювати…

Тітка Сваха зібралися перед Паскою сходити на «прощу» до Лебединського монастиря, неодмінно, щоб її супроводжувала й невістка, мовляв їй це теж буде корисно, як майбутній матері.

Чоловіки їх супроводжуватимуть до Шполи, а там на базарі продадуть квашених огірків, капусти. Від Зеленої Діброви, через Топильно, Ховківку, Шполу до Лебединського монастиря – верст 40 буде.

Коли зійшла зоря, всі куткові зібралися на вигоні й рушили в дорогу.

За ними, поскрипуючи возом, пливли невиспані воли. Їхні широкі боки були схожі на два човни, що погойдувалися посеред чорного шляху.

Яринка дрімала на возі, а Тарасик йшов пішки, і так йому було все цікаво: адже він вперше йде так далеко від своєї Кирилівки, від сірого і вбогого світу у світ широкий і новий…

Як раз задзвонили дзвони в Лебединському монастирі, скликаючи всіх до вранішньої молитви, коли малий Тарас та Яринка, тримаючи за руки Катерину, переступили поріг монастирських воріт.

Це було жіноче царство: босі, в постолах, в чорних та червоних чобітках.

Одні ходили в усьому чорному, інші у вишитих різнокольоровими нитками сорочках, дергах, плахтах, свитках, жупанах; в очіпках, хустках, шапках – корабликах. Але коли вони заходили в середину церкви, всі жінки ставали як одне слово «Мати», яка молить небесного Отця за Сина, що віддав своє життя за народ…

Тарасик, порозглядавши розписи на стінах, на стелі, подивився на лики святих, що на іконах і вийшов на паперть.

- Піду я, краще, подивлюся, чи не видно із дзвіниці нашу Керелівку, - подумав він і поліз по сходах.

Біля вікна дзвіниці стояв хлопчик, одноліток Тараса. У темно - синьому жупані, підперезаному новою крайкою, на ногах чорні сап’янові чобітки, на голові шапка з козирком. Через плече висіла шкіряна торбинка.

І хоча Тарасик був одягнений у полотняні штанці та сорочку, солом’яний брилик, на ногах постоли, а через плече льняна торба, - та дивився на свого ровесника, як на рівню.

- Ти що тут робиш? – запитав Тарас, заглядаючи крізь вікна на всі чотири сторони, – ти звідки і як тебе звати?

- Я Пе-пе-Пьотр со Шполи, мой папа работает інженером на цукроварнє, - вся набундюченість панича якось зникла сама собою.

- А..а.. Твою Шполу звідси видно, бо Керелівку мою не видати?

- Не знаю, - і хлопці почали вдивлятись у далечінь степів, зелень садів, голубінь безкрайнього неба.

- Ех, жаль що не можна вдарити в колокола, було б слишно аж до Шполи, - сказав Петрусь.

- Скоро будуть співати «Вєрую», тоді і вдаримо, - сказав Тарасик і витяг із торбинки свищика.

- А звідки ти знаєш, ти що тут служиш? – сказав панич, уважно спостерігаючи, як хлоп вміло висвистує мелодію на свистульці.

- Я службу на пам’ять знаю і Псалтир вмію читати.

- А в мене є Букварь з рисунками, я теж умію читати до букви «П»: папа, пуговіца, пєтушок, - хвалився панич новою книжкою з кольоровими малюнками.

- Хочеш, я тобі такого півня намалюю, як у нашої сусідки, баби Горпини, то ж не півень, а гусар? - Тарас витяг із торбинки огризки кольорової крейди, які йому в минулому році привіз батько із Одесу, і став вимальовувати чудернацького півня.

Петрусь із захопленням дививсь на нового товариша.

- На ось зеленим домалюй травицю, щоб було йому де ходити, - Тарас дав Петькові огризок крейди.

- Давай мінятись, - запропонував Петрик Тарасові. – Ти мені свого свищика, а я тобі гривенника, який мені дала мама, щоб я на нього купив, що захочу в монастирі.

- Бери, я ще собі зроблю, - і хлопці поклали кожний свій отриманий скарб у торбинку.

- Ох і задихалася, поки піднялася. Допоможіть мені, дітки, бити в дзвони? - обізвалася старенька монашка, щойно вийшовши нагору.

Хлопчаки, кожен взявши собі по мотузці, вдарили щодуху в усі дзвони: «Вірую в єдиного Бога Отця вседержителя, творця неба і землі…»

Задзвонили дзвони дзвінко в Лебедині, і ця молитва прощення гріхів, єднання народу лунала в Шполі, Смілі, Чигирині, Кирилівці, Звенигородці, Умані.

- От, бісові діти, розмалювали дзвіницю, - хлопців наче вітром здуло.

Вже внизу, потиснувши одне одному руки, хлопчаки зникли за дверима храму. По закінченню служби жінки, як бджоли із вулика, виходили на весняне сонце. І знову замайоріли різнобарвами кольорів, одягу, говору. Людська ріка пливла до виходу, кожен кудись спішив жити своїм мирським життям. Вийшли за ворота і наші прочани.

Малий Тарас вже мріяв, коли приїде додому, що поїде з батьком чумакувати аж до Єлисавету, а може і до самого Криму.

- «Ой літав орел, літав сивий, а за ним орлята…» - під монастирськими воротами сидів сліпий кобзар і думу співав. Біля нього стояв малий хлопчик – поводир, тримаючи в руках брилика, куди прохожі кидали подаяння: хто копійчину, хто проскурку, хто зневажливий погляд.

Тарас, підійшовши до них, поклав їм гривеника:

- «…гуляв Максим, гуляв батько, степами, ярами», - підхопив хоч і дитячим, та впевненим голосом.

- Як тебе звати, кобзарику? – запитав сліпий, розчулено витираючи скупу старечу сльозу.

- Тарас, Тарас Шевченко, - крикнув хлопчина услід, доганяючи своїх.

«гривенник» - десять копійок сріблом

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.02.2015 Проза / Мініатюра
Скарб
10.03.2015 Проза / Нарис
Зустріч на переправі
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про людину
19.03.2015 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
МЕЛАНХОЛІЙНЕ
10.03.2015
Проща
15.02.2015 © Анна Ольтенберг
Запалити сонце
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 87  Коментарів: 1
Тематика: Проза, оповідання, до Лебединського монастиря, задзвонили дзвони, молитва, царство, торбинка, Шнвченко Тарас
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.06.2015 16:49  Каранда Галина для © ... 

а які історичні джерела використані при написанні твору? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +32
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
22.09.2013 © Тетяна Белімова
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди