19.08.2015 17:56
для всіх
447
    
  5 | 5  
 © Микола Васильович Снаговський

КаТедрою по каФедрі, чи навпаки,

або Спогад про майбутнє української мови

Після 1991 року в Україні час від часу виникає дискусія щодо необхідності запровадження харківського правопису, або як ще його називають «скрипниківкою». «Харківського», тому що 1927 року у тодішній столиці УРСР (Українській радянській соціалістичній республіці), Харкові, відбулася Всеукраїнська правописна конференція, а «скрипниківкою», тому що напрацьований правописний кодекс 1928 року підписав тодішній міністр освіти М.Скрипник.

До речі, цей правопис досі вважається найкращим орфографічним кодексом! Тож чимало сучасних мовознавців воліли б відродити його норми. Відродити, а не, так би мовити, продовжувати їх дотримуватися, бо вже 1933 року і багато разів у наступні десятиліття український правопис року 1928 суттєво змінювали, пристосовуючи його ближче до норм російської мови.

Зважаючи на це, можна для прикладу назвати хоча б деякі відмінності харківського правопису від сучасного українського: 1) грецьку літеру θ (тета) пропонувалося передавати українською літерою «т», а не «ф»: каТедра, а не каФедра; еТер, а не еФір; міТ, а не міФ; ариТметика, а не АриФметика; АТени, а не АФіни тощо; 2) пом’якшувати літеру «л»: клЯса, а не клАс, залЯ, а не залА чи заЛ; бухгаЛЬтер, а не бухгаЛтер; 3) збереження «е» у словах іншомовного походження: Еспанія, а не Іспанія, Европа, а не Європа; 4) вживанння апострофу після губних в усіх випадках, навіть в абревіатурах: п’юре, Б’ЮТ; 5) закінчення «и» у родовому відмінку третьої відміни на «-ть» (радостИ, повістИ…) з п’ятьма винятками: РусИ, осенИ, любовИ, солИ, кровИ.

Оскільки тема дуже широка, я зупинюся лише на питанні уживання «т» і так званої «ф» в українських словах грецького походження, а інших питань лише побіжно торкнувшись. Так званої «ф» сказано, тому що у грецькій мові немає звуку, що хоча б наближено нагадував звук «ф», а отже і літеру, що графічно його відтворює. Виходить, що правильно казати: каТедра (бо καθέδρα, з наголосом на е), міТ (бо μύθος), еТер (бо αἰθήρ), тим паче, що у словах того ж таки грецького походження з тією ж таки θ (тетою) ми маємо такі слова як тема, лабіринт, бібліотека (θέμα, λαβύρινθο, Βιβλιοθήκη ) та багато інших, але ж ми не пишемо й не кажемо: Фема, лабіринФ, бібліоФека.

Навіть цих прикладів достатньо, щоб зрозуміти, що в українському правописі через бегато різних причин (несталості розвитку мови у ХІХ – на початку ХХ сторіччя, пригнічення її, політичні мотивації різних режимів, внутрішньокланову боротьбу серед мовознавців тощо) в українському правописі, хоч як прикро, сталася величезна мішанина у сприйнятті й виписуванні норм українських слів іншомовного походження, зокрема грецького. Справді, а чому в одних випадках тету (θ) треба сприймати як «т», а в інших – як «ф»? Звісно, що це запитання хвилювало багатьох мовників. Напревне саме тому вирішено було записувати до відповідних підручників та посібників з української мови застереження на зразок узвичаєності слів грецького походження (та й не тільки грецького в даному разі) в українській мові у різних варіантах. Тож можна писати й говорити: кафедра, міф, арифметика, ефір, пафос, логарифм, орфографія, Федір, – тобто з «ф», або з літерою «т», як от: теорія, театр, бібліотека, ортодокс, ортопедія; Теодор. І чому хтось ще раніше не почав писати такі слова грецького походження як «орФографія» і «орТодокс», сприйнявши тету (θ) навпаки: «орТографія» і «орФодокс», адже в обох випадках у грецькій мові стоїть тета (θ) і корінь один.

То що ж робити, коли ми сьогодні чуємо заклики стосовно якнайактивнішого впровадження харківського (скрипніківського) правопису, або ще кажуть правопису 1928 року?.. Думається, дещо треба відродити, визначивши перехідний період паралельного вживання слів з «т» і «ф» не більше трьох років, а про дещо забути. Надто багато часу пройшло, виросло кілька поколінь, які вивчали інші норми правопису. І якщо, приміром, «т» замість «ф», «е» заміст «є» (Европа, Еспанія), «и» у тких словах як радостИ, любовИ, Иній та подібних, а також назви професій у жіночому роді (продавчиня, членкиня, водійка) можна ще прийняти як такі, потенціал яких надійним і є надія на їх відродження та зміцнення у повсякденному уживанні, то пом’якшувальна «л» (лямпа, кляса, заля, плян, парлямент і под.) та деякі інші правила правопису 1928 року навряд чи приживуться. Адже правопис в остаточному підсумку потрібен не філологам, не вченим-мовознавцям і навіть не вчителям та викладачам (хоча для роботи їм, звісно, потрібен), а всьому населенню України, тобто й усім тим, хто за своєю професією, роботою, діяльністю далекий від мовознавчих тонкощів. От їх треба переконати, чому, замість слова, наприклад, «каФедра», він (вона, вони) повинні говорити й писати «каТедра», та ще й до того ж змінюючи наголос з «а» на «е»?

Аналізуючи оцю проблему, я ніяк не можу скараскатися іншого тягара на мовну тему: чому на сучасному етапі розвитку української мови так неадекватно багато приділяється уваги минувшині і не вибудовуються передбачення, не складаються прогнози її розвитку на ближче та віддалене майбутнє, не робляться запобігання на подобу описаним ситуаціям?!

Хто там удав з себе, що не зрозумів?

Добре! Розтлумачу!

Чому зараз активно запроваджуються такі слова як «онлайн», «мер», «губернатор», клична форма «ОлегУ» тощо? А з боку владних мовних інститутів ніякого супротиву! Ніякого! А чому не розіслати листи-ультиматуми засобам масової інформації, навчальним закладам, державним установам і шикнути: так і так, а де ви бачили «мера» чи «губернатора»? Подивіться у посвідчення: хіба так написано?! Ах, не так! Ну тоді з вас штраф! А ви, шановні зі ЗМІ, чому ви весь час «онлайн» та «онлайн»? А чому ви не поважаєте такі слова як «наживо», «у теперішньому часі», «в реальному часі»? Або до вченого: а чому це вам, раптом, не сподобалась пречудова форма слова «ОлеЖЕ» у кличному відмінку й запропонували до неї ще форму «ОлегУ», як у відмінку давальному? Ну що це таке?!

Отож чи не вийде так, що років за сімдесят наші нащадки вишукуватимуть і намагатимуться відроджувати знехтувані нами сьогодні абсолютно питомі українські слова?! Та чи не буде пізно?!

Думайте, шановні науковці, вчителі, викладачі, профільні чиновники! Проблема на вашій совісті!

Затямте!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.08.2015 12:28  © ... => Оля Стасюк 

Ваші думки, Олю, слушні й на часі. У тих випадках, коли Ви розмовлятимете чи листуєтеся (листуватиметеся), так би мовити, не офіційно, я переконаний, що можете застосовувати ті форми українських слів, що на сьогодні вважаються не в межах сучасного українського правопису. Я теж охоче підтримую "и" у таких словах як "любовИ", "Иній" та ін.
Зичу успіхів!
З повагою!!!

 20.08.2015 11:53  Оля Стасюк => © 

Хороший розбір. Особливо щодо теперішнього вживання слів у ЗМІ. Може це не науково, але мені подобаються деякі старі форми, як-от ті самі етер, катедра, любови, радости. Тим більше, мені доводиться стикатися з такими старими формами час від часу, у партитурах церковного хору. Думаю, принаймні деякі з них мають право бути поверненими до життя.

 20.08.2015 09:14  © ... => Тадм 

Ящо стисло говорити в рамках Вашого відгуку, то варіанти типу "лЯмпа", апостроф після губних в усії варіантах та деякі інші норми харківського правопису я зовсім не сприймаю. Щодо уживання "т" замість "ф" -- 50 Х 50. А от уживання "и", зжіночнення чоловічих назв тощо можна було б і відродити, але не зразу все те, скопом, а поступово й розумно. Та я здогадуюся, що наші профільні академіки та науковці на таке не здатні через різні причини. Бо у них своє на умі.
Зі щирістю!

 20.08.2015 09:06  © ... => Максимів Галина 

Ви не тільки підтримали, а й розширили мою точку зору! За це я Вам дуже вдячний! З того у мене виникла впевненість, що до тих, Вами згаданих, Ви не належите й, за необхідності, відстоюєте проблему не у зайвій усній балаканині, а по суті.
З повагою та щирістю!

 20.08.2015 09:00  © ... => Каранда Галина 

Ваші відгуки, пані Галино завжди спонукають мене додатково замислюватися над іншими тонкощами порушених проблем. За це Вам -- дяка і соняшний цей день! Не знаю далебі, чи потраплю зараз на Вашу доріжку думок, але зізнаюся, що я свого часу я був неабияк спантеличений неймовірною активністю тих, хто волів запровадити стовідсоткове (або майже) застосування норм правопису 1928 року. На превеликий жаль (превеличезний жаль!!!) час упущений. І нині треба дбати про сталість норм українського правопису з огляду на проблеми сьогодення та можливі проблеми у майбутньому і зменшення (тут я з Вами повністю погоджуюся!) кільукості норм та винятнів у застосування її, а також профільних законодавчих актів.
З повагою!

 20.08.2015 08:45  Тадм => © 

Ваші статті завжди дуже цікаво читати. вони логічно стрункі, обгрунтовані та пізнавальні. Стосовно порушеної теми, тут погоджуюсь з Галинкою на 100%. Особисто я не сприйму ні каТедри, ні лЯмпи

 20.08.2015 08:12  Максимів Галина => © 

Миколо Васильовичу, дякую за порушену актуальну проблему. В нас багато докторів і академіків, а мова... Мова для них, як і для шкільних філологів здебільшого лише можливість в кращому випадку подискутувати. Часто навіть без жодних законів логіки і здорового глузду. Ось так...

 19.08.2015 19:34  Каранда Галина => © 

чим частіше мінятиметься правопис, тим більше буде бажання забити на всі правописи... із законами, до речі - аналогічно...