26.01.2011 18:37
995 views
Rating 5 | 1 users
 © Михайло Трайста

ГРИБИ, ДОХТОР ТА ВУЙКО ФІРІЩАК

Смішні пригоди вуйка Фіріщака

«Пішов дід по гриби, Баба по підпеньки. Дід свої поварив, Бабині сиренькі...» (з народної співанки)

– Ось, дивися, які вони гарненькі! Кругленькі, рум’яненькі, свіженькі, як личко в малої дитини, а червака ні сліду... Дурний Росолик: «Міха, ото отруйні губи, не зберай їх, песя ти лаба, бо здохнеш!» Та йому песя лаба, чорт би його маму з моста гушнув! Знає він з носа в рот... Хіба волохуцники із Свинного Потока та Берсани не збирають їх?.. Збирають, печуть жруть і не здихають! А дурний Росолик, ні сіло, ні впало, – «здохнеш!». А здохли би му кури перед самого Великодня, аби на Четверг Живний з торбинкою за яйцями ходив, як діти!» – бурмотів під носом вуйко Феріщак, чистячи кишеньковим ножиком козарі, яких назбирав поміж соснами на горбах Кременища. – Хіба я раз їв козирів у Банатах, коли-м тесав шліфери із Товканом. Ге-ге, биницани і сушать і квашать козарі, Господи, яка то добреня, а з кулешкою – їси та не наїсися! А дурний Росолик – «Ото губи, Міха, аж не здохнеш, то здурієш, як Піндякові дівки...», та ще під ногами потопче їх, стоптав би го Онтію луксош». Ге-ге, та хіба Піндякові дівулі козарів назбирали, ті «міроносиці» поплутали товстокоренки з Іван-губами. Нажерлися мойми і подуріли, а мені від козарів не буде ні примха! Ого, з цибулькою присмажу, зварю кулекшку, а ще маю шошборянку слив’янки, таку гостину бехну, што аж... Добре, што Марія в Сиготі, а ото і она була кричала, як дурний Росолик: «Ото губи Міха!»  

І так, говорячи сам з собою, вуйко Феріщак почистив козарі, порізав на дрібні шматочки і засмажив їх в олії разом з порізаною цибулиною. 

Відразу в хаті так смачно запахло грибами, що «варто б побити сусідських дітей та попоїсти з іхньою матір’ю», як то кажуть старі люди. Вуйко лиш слину ковтав, але не сяв за стіл обідати, поки не відніс добру порцію грибів Дохторові, як він назвав свою вівчарку. Собаку купив ще маленьким щеням від старої Фріціхи, бабусі лікаря Фріца. Відтоді без Дохтора не з’їсть ні різдв’яну ковбаску, ні великодну писанку. «Пес ід псові тягне», – сердилась на нього стара Марія, але вуйко знав добре, що найліпший цімбор чоловікові – це пес, навіть ліпший від жінки. Гордився вуйко своїм Дохтором. І було чим, бо так товсто не гавкне ні один собака в селі. «То Феріщаку Дохтор бреше!» – пізнавали по голосу його собаку, а вуйко тер руки і хіхікав під носом з радощів.  

Споржнивши шошборянку, вуйко так смачно «глотив» козарі, що аж за вухамилящало. 

– Айбо смашні козарі, а Росолик най жре фраса!.. А тепер варт би сало зав’язати! – вирішив вуйко і через півхвилини хропів, як коштільський паровоз. 

Пробудили його голоси бабичанських молодиць, які йшли через його сад. 

«Ці не мають дороги, як інші християни, а мені траву топчуть, – з досадою подумав вуйко Веріщак. – А дивиса на триклятого Дохтора, ні не гавкне на бабню, нажерся козарів, а тепер хропить собі десь у холодку. Фена би тото стерла з лінюхом одним». 

Крізь відкрите вікно, доносилися до нього голоси Марії Бабичарихи та Анни Кушнірьової: 

– Но, та уже нема Дохтора кумо! 

– Нема, нема, – відповіла Анна Кушнірьова. 

– Шкода, кумо! 

– Де не шкода, такий файний... 

Вуйко засторопів... Волосся на голові стало дибом, спиною поліз мороз, в голові почало шуміти, а в очах темніти... 

«Все, капут!» – прошептав напівмертвий вуйко. – За Дохтором муй шор. Дивиса на дурного Росолика ніби на лихо: «Міха, здохнеш!», а не здохли би многі перед ним! Та я хіба раз жер козарів? Та ж-ж-ж, у Банатах коли з-з-з Товканом... 

«А як ото не були козарі, а якісь отруйні губи!..» – майнула думка. «Тепер уже пузно, чорт би забрав того Росолика... Дивиса, не доста, што я закочу постоли, але ще й Дохторови єм запрятав сонце, фена би тото взяла, який сес світ пустий!.. А я ще розсердивса на Дохтора, што не гавкає на бабню... А може, бих ще дотягса до дохтора Фріца, як тогди врятовав Піндякових, дівок, може, ще не пузно». 

Спробував піднятися з ліжка вуйко Феріщак, та де?.. Нібито не голова, а важкий камінь, який валив його з ніг, стояв в нього на плечах. 

«Все, капут!» – повторив вуйко і знову ліг, дожидаючи смерті. 

«Коби лиш легко сконав, бо кажуть, што дуже тяжко конати уд отруєних 

грибів» – подумав вуйко і почав шептати молитву. «Варе де Марія запрятала свічку? Скупа, як жидівка Рифка, дивись, мушу конати без свічки через її скупість». І так, думаючи, то про одне, то про інше, вуйко заснув міцним сном. Збудив його голос Марії, коли та повернулася з Сигота: 

– Мой чоловіче, тобі не сором хиріти серед білої днинки? Люди розпадаються роблячи, а ти харчиш, як сука у сливах. Пішов би дривець нарубав, чи козі листя вчімхав, а то розклався й хириш. 

Та вздрівши бліде, наче у мерця, вуйкове обличчя, втихомирилась трохи. 

– Що з тобою, Міха, дивиса, не розбетегнися тепер, коли нема ні дохтара, ти чув?.. 

Вуйко поволі махнув головою, що чув. 

– Отруївся кажуть, – зітхнула Марія. 

– Грибами... – прошептав вуйко. 

– Якими грибами, хто тобі вже набрехав, дивись, яке наплетуть, грибами! 

Інекцію якусь собі дав, аби кров у ньому... ну, аби добрий до молодиць, мені ж сама Фріциха казала. 

– Хто?!.. – крикнув вуйко. 

– Фріциха, баба дохторова! 

– А, то дохтор Фріц помер? 

– А ти гадав, што дохтор Кермеші? – здивувалася стара. 

– Ха-ха-ха!.. – розсміявся вуйко і, вискочивши з хати: – Фі-фі-у-у-у!... – на вівчарку. 

З-поза хліва появилася заспана морда Дохтора, який приблизився до вуйка, ліниво помахуючи хвостом. 

– Ха-ха-ха!.. Чорт би тебе забрав з дурним Росоликом: «Міха, ото отруйні губи...» Ха-ха-ха!.. Отруйні, га?.. Та розумієся Росолик на грибах, як вовк на православному колендари...» 

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Оповідання, Для студентів, Для дорослих, Для бабусі [для дідуся], Про гумор

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Жінки в родоводі Ісуса Христа». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «ЧОМУ ВИЮТЬ ВОВКИ?». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Михайло Трайста.

1. гушнути – трунути
2. губи – тут отруйні гриби
3. луксош – автомобіль
4. товстокоренок – білий гриб, боровик.
5. Іван-губа – чортів гриб
6. шошборянка – пляшечка з-під розчину для натирання (по угорськи Шош Бор)
7. капут – кінець (німец.)
8. шор – черга


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.05.2012 12:48  Каранда Галина 

смішно... 

Публікації автора Михайло Трайста

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо