Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.01.2011 18:37Оповідання
Для студентів  Для дорослих  Для бабусі [для дідуся]  Про гумор  
10000
© Михайло Трайста

ГРИБИ, ДОХТОР ТА ВУЙКО ФІРІЩАК

Смішні пригоди вуйка Фіріщака

«Пішов дід по гриби,
Баба по підпеньки.
Дід свої поварив,
Бабині сиренькі...»

(з народної співанки)
Михайло Трайста
Опубліковано 26.01.2011 / 3391

– Ось, дивися, які вони гарненькі! Кругленькі, рум’яненькі, свіженькі, як личко в малої дитини, а червака ні сліду... Дурний Росолик: «Міха, ото отруйні губи, не зберай їх, песя ти лаба, бо здохнеш!» Та йому песя лаба, чорт би його маму з моста гушнув! Знає він з носа в рот... Хіба волохуцники із Свинного Потока та Берсани не збирають їх?.. Збирають, печуть жруть і не здихають! А дурний Росолик, ні сіло, ні впало, – «здохнеш!». А здохли би му кури перед самого Великодня, аби на Четверг Живний з торбинкою за яйцями ходив, як діти!» – бурмотів під носом вуйко Феріщак, чистячи кишеньковим ножиком козарі, яких назбирав поміж соснами на горбах Кременища. – Хіба я раз їв козирів у Банатах, коли-м тесав шліфери із Товканом. Ге-ге, биницани і сушать і квашать козарі, Господи, яка то добреня, а з кулешкою – їси та не наїсися! А дурний Росолик – «Ото губи, Міха, аж не здохнеш, то здурієш, як Піндякові дівки...», та ще під ногами потопче їх, стоптав би го Онтію луксош». Ге-ге, та хіба Піндякові дівулі козарів назбирали, ті «міроносиці» поплутали товстокоренки з Іван-губами. Нажерлися мойми і подуріли, а мені від козарів не буде ні примха! Ого, з цибулькою присмажу, зварю кулекшку, а ще маю шошборянку слив’янки, таку гостину бехну, што аж... Добре, што Марія в Сиготі, а ото і она була кричала, як дурний Росолик: «Ото губи Міха!»  

І так, говорячи сам з собою, вуйко Феріщак почистив козарі, порізав на дрібні шматочки і засмажив їх в олії разом з порізаною цибулиною. 

Відразу в хаті так смачно запахло грибами, що «варто б побити сусідських дітей та попоїсти з іхньою матір’ю», як то кажуть старі люди. Вуйко лиш слину ковтав, але не сяв за стіл обідати, поки не відніс добру порцію грибів Дохторові, як він назвав свою вівчарку. Собаку купив ще маленьким щеням від старої Фріціхи, бабусі лікаря Фріца. Відтоді без Дохтора не з’їсть ні різдв’яну ковбаску, ні великодну писанку. «Пес ід псові тягне», – сердилась на нього стара Марія, але вуйко знав добре, що найліпший цімбор чоловікові – це пес, навіть ліпший від жінки. Гордився вуйко своїм Дохтором. І було чим, бо так товсто не гавкне ні один собака в селі. «То Феріщаку Дохтор бреше!» – пізнавали по голосу його собаку, а вуйко тер руки і хіхікав під носом з радощів.  

Споржнивши шошборянку, вуйко так смачно «глотив» козарі, що аж за вухамилящало. 

– Айбо смашні козарі, а Росолик най жре фраса!.. А тепер варт би сало зав’язати! – вирішив вуйко і через півхвилини хропів, як коштільський паровоз. 

Пробудили його голоси бабичанських молодиць, які йшли через його сад. 

«Ці не мають дороги, як інші християни, а мені траву топчуть, – з досадою подумав вуйко Веріщак. – А дивиса на триклятого Дохтора, ні не гавкне на бабню, нажерся козарів, а тепер хропить собі десь у холодку. Фена би тото стерла з лінюхом одним». 

Крізь відкрите вікно, доносилися до нього голоси Марії Бабичарихи та Анни Кушнірьової: 

– Но, та уже нема Дохтора кумо! 

– Нема, нема, – відповіла Анна Кушнірьова. 

– Шкода, кумо! 

– Де не шкода, такий файний... 

Вуйко засторопів... Волосся на голові стало дибом, спиною поліз мороз, в голові почало шуміти, а в очах темніти... 

«Все, капут!» – прошептав напівмертвий вуйко. – За Дохтором муй шор. Дивиса на дурного Росолика ніби на лихо: «Міха, здохнеш!», а не здохли би многі перед ним! Та я хіба раз жер козарів? Та ж-ж-ж, у Банатах коли з-з-з Товканом... 

«А як ото не були козарі, а якісь отруйні губи!..» – майнула думка. «Тепер уже пузно, чорт би забрав того Росолика... Дивиса, не доста, што я закочу постоли, але ще й Дохторови єм запрятав сонце, фена би тото взяла, який сес світ пустий!.. А я ще розсердивса на Дохтора, што не гавкає на бабню... А може, бих ще дотягса до дохтора Фріца, як тогди врятовав Піндякових, дівок, може, ще не пузно». 

Спробував піднятися з ліжка вуйко Феріщак, та де?.. Нібито не голова, а важкий камінь, який валив його з ніг, стояв в нього на плечах. 

«Все, капут!» – повторив вуйко і знову ліг, дожидаючи смерті. 

«Коби лиш легко сконав, бо кажуть, што дуже тяжко конати уд отруєних 

грибів» – подумав вуйко і почав шептати молитву. «Варе де Марія запрятала свічку? Скупа, як жидівка Рифка, дивись, мушу конати без свічки через її скупість». І так, думаючи, то про одне, то про інше, вуйко заснув міцним сном. Збудив його голос Марії, коли та повернулася з Сигота: 

– Мой чоловіче, тобі не сором хиріти серед білої днинки? Люди розпадаються роблячи, а ти харчиш, як сука у сливах. Пішов би дривець нарубав, чи козі листя вчімхав, а то розклався й хириш. 

Та вздрівши бліде, наче у мерця, вуйкове обличчя, втихомирилась трохи. 

– Що з тобою, Міха, дивиса, не розбетегнися тепер, коли нема ні дохтара, ти чув?.. 

Вуйко поволі махнув головою, що чув. 

– Отруївся кажуть, – зітхнула Марія. 

– Грибами... – прошептав вуйко. 

– Якими грибами, хто тобі вже набрехав, дивись, яке наплетуть, грибами! 

Інекцію якусь собі дав, аби кров у ньому... ну, аби добрий до молодиць, мені ж сама Фріциха казала. 

– Хто?!.. – крикнув вуйко. 

– Фріциха, баба дохторова! 

– А, то дохтор Фріц помер? 

– А ти гадав, што дохтор Кермеші? – здивувалася стара. 

– Ха-ха-ха!.. – розсміявся вуйко і, вискочивши з хати: – Фі-фі-у-у-у!... – на вівчарку. 

З-поза хліва появилася заспана морда Дохтора, який приблизився до вуйка, ліниво помахуючи хвостом. 

– Ха-ха-ха!.. Чорт би тебе забрав з дурним Росоликом: «Міха, ото отруйні губи...» Ха-ха-ха!.. Отруйні, га?.. Та розумієся Росолик на грибах, як вовк на православному колендари...» 

___________
1. гушнути – трунути
2. губи – тут отруйні гриби
3. луксош – автомобіль
4. товстокоренок – білий гриб, боровик.
5. Іван-губа – чортів гриб
6. шошборянка – пляшечка з-під розчину для натирання (по угорськи Шош Бор)
7. капут – кінець (німец.)
8. шор – черга
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.01.2011 Проза / Казка
ЧОМУ ВИЮТЬ ВОВКИ?
09.02.2011 Проза / Нарис
ЖІНКИ В РОДОВОДІ ІСУСА ХРИСТА
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
Оповідання Про гумор
10.02.2011
Смішні пригоди святого Дувида
26.01.2011
ГРИБИ, ДОХТОР ТА ВУЙКО ФІРІЩАК
03.01.2011
Мудра відповідь
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 934  Коментарів: 1
Тематика: Оповідання, пригоди, вуйко Фіріщак
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.05.2012 12:48  Каранда Галина 

смішно... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди