Втеча
Дай, Боже, сили зрештою на втечу.
Бо я лишусь. Я витерплю. Це ж я.
Але... як пусто, дзвінко й недоречно
В його вустах звучить моє ім”я!..
Затерлись межі простору і часу,
Розтоплено вже тисячу крижин,
Але, без сварок, навіть без образи –
Чому, мій Боже, він такий чужий?..
Його слова любові – наче бритва:
По серцю вріже – й не горять мости.
Я все вкладаю вже у цю молитву,
Ну дай же, дай же сили утекти...
Лишусь - прийму усе його кохання,
Від віршів відречусь і від дощу.
А потім якось десь на кручі стану,
Ступлю... І від цих “нас” таки втечу.
