Прощальний лист
За мотивами Т. Белімова «Київ. ua»
НАС - не існує…
Так тривати не може…
У тебе буде сім’я! … І ти забудеш мене!
Але я тебе ніколи не забуду!
Допоки дихатиму, я не забуду тебе!
Ти – найкраще, що було, що сталося в моєму житті»…
Т. Белімова «Київ. ua»
Кохання келих
був гіркотою налитий
ущерть,
ще не кінець: хоч мука,
та не смерть.
Кришталь потьмянів,
у складі скла – лише свинець;
і вже не гірко, вже ніяк,
і це – кінець!
В обіймах наших
нема колишніх нас,
лише тіла,
в яких вогонь зачах,
погас.
Нема хоча б ефірних
привидів
колишніх наших душ,
нема лишатись разом
приводів,
оркестр не грає туш,
лише моління тихе
за долю бідних душ.
Сичі сміються,
янгол відлетів,
і прірва глибшає серед
сплетіння тіл.
У пекло мук
все глибше
по спіралі
крокувать,
фінал…
печать…
Страждаємо удвох –
провина лиш
моя,
забудь мене, забудь,
щасливим будь,
твій рятівник - сім’я.
Сім’я - твоя,
а перепона –
я!
Твоєї долі руйнівницею
не буду,
та доки дихаю, живу,
тебе я не забуду!
Ти – краще,
що було у мене
у житті,
тому я йду,
тебе звільняю,
мушу йти!
