Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.10.2016 14:42Оповідання
 
Листи
20000
Без обмежень
© Олег Корнійчук

Листи

Олег Корнійчук
Опубліковано 07.10.2016 / 38037

Ти розповідав мені про подвиги.

Ти читав мені листи з війни. Увесь час, поки я лежала в лікарні.

Коли возив мене візочком по доріжкам лікарняного парку, розповідав хто там служив. Коли возив на процедури і болісну фізіотерапію, розповідав, як вдома чекали діти. Коли обколювали знеболювальним і коли везли на операції, коли відходила від наркозу і коли спала, коли просиналась і коли моє безвольне тіло напихали обідом, розповідав і розповідав.

Розповідав про те, як то бути солдатом. Про казарми і стрільбища, полігони і марш-кидки. Про молодого інструктора, який вчив маскуватися і повільно повзати на череві, щоб не бути поміченим. Інструктор той добряче навоювався і лишився інвалідом на все життя. І як тяжко було камеесу з кульової стрільби освоювати стару-престару есведеху. Тисячні і кутові мінути, таблиці і таблиці. Море таблиць. Ти навіть зачитував їх мені. А я слухала. Покірно і мовчки, наче так і треба. Не було в мені сили пручатися чи заперечити. Покірним овочем сприймала все, що відбувалося зі мною.

Операції, операції. Переїзди і нові паркові доріжки. Красиві альтанки і ті, що збиті з розібраних ящиків. Нові лікарняні коридори, нові операційні.

Листи, перечитані всоте. Деякі я вже навіть знала напам’ять. Про перший обстріл – дуже яскраво. Просто відчувала той страх, який ішов від того листа. І про страх, і про тупі військові жарти.

Щасливий лист, коли волонтери подарували старенький «ремінгтон». Волонтери. І дуже сухо про військове начальство.

Сонце одного дня розбудило мене, а ти привів дітей. Ти сказав це наші. Хлопчик і дівчинка. Я навіть не впізнала би. Я не пам’ятала їх імен. Не пам’ятала їх облич. А потім мені снилися засмучені дитячі обличчя, а ти казав, що вони розуміють, що мама хвора.

Настав момент коли лікарі сказали, що тіло вони склали, зшили, зліпили до купи. І ти забрав мене додому, подалі від лікарняних ліфтів і коридорів.

Ти вибивався із сил, вириваючи мене з сірого мороку байдужості. Сірого туману, в якому блукають тіні. Я забула все, що колись було моїм життям. Я пам’ятала лише листи: біль, втому, згарища і шматки тіл в калюжах крові. Це проникло мені в голову і почало снитися.

Ти сказав, перший звук, який почув від мене після лікарні, - це крик від нічних жахів. А мені снилося, як опорник накривають градами. І кричала я уві сні від безсилля і люті.

Ось що робили зі мною ті листи.

Потім ти казав, що в нас було інше життя. І ти приніс фотографії. Старі і нові. Цілу купу альбомів. Я у весільному платті поруч з тобою. Навколо люди в одностроях, схожі на військових. Перші фотографії дітей. Щаслива мама, щасливі діти.

Розкладав старі фотографії на столі і називав імена знайомих і друзів. Примушував повторювати, поки я не запам’ятала.

Не знаю як тобі вдалося, але я в вчепилася внутрішнім поглядом в кольори дитячих малюнків. Вчепилася, як голодний пес в шматок хліба, який йому кинув Володя-кулеметник. Він прикривав пару снайперів, коли ті поверталися на опорник. Знову твої розповіді.

Дитячі розмальовки. Картинки з казок, які наш син, я навіть запам’ятала його ім’я, заштриховував кольоровими олівцями. Ми замальовували їх разом. Слідкували один за одним, щоб не вилізти за контури.

Ти тягнув мене з усіх сил із того мороку. Терпів і тягнув. Не спав, коли не спалося мені, і не спав - стеріг мої нічні жахи.

Ти витягнув мене.

Мені стали снитись дитячі малюнки і яскраві кольори. Стало легше терпіти біль. Ми стали ходити в гості до друзів. Вони розповідали, як ти упадав за мною. Навіть показали фотографію, де ми всі одягнуті в казна-що, а я в твоєму однострої. Веселі друзі, шкода, що я їх не пам’ятаю.

Але добре пам’ятаю листи.

Ти повернув мене до життя. Повернув з нейтральної смуги між ніде і життям. Новий світ закрив від мене морок і тіні.

Одного разу ти спитав, чи можна лишати зі мною дітей і зник.

А потім прийшов лист. Ти писав, що війна більше не моя справа, і тепер моя черга лишатися з дітьми. Що війна стала поміж нами і ти впевнений, що, коли вона буде в житті обох, нам буде легше. Що ти більше не можеш ховатися за дружину.

А потім я знайшла нашу переписку. Листи з війни. Листи з пекла. Мої листи. Це мої листи ти читав мені, мої розповіді переказував над лікарняним ліжком. Ти думав, це швидше поверне пам’ять. Ці записки я строчила на чужому телефоні або планшеті, в бліндажі чи палатці. Це не нічні жахи мордували мене, а власні спогади.

А тепер війна кістлявою рукою викарбує на тобі свій знак. Та я дочекаюсь тебе. Дочекаюсь і витягну з мороку, якщо буде треба. Тільки повернись…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.10.2016 Проза / Оповідання
Експеримент
06.11.2016 Проза / Оповідання
Віртуальне життя
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання
16.10.2016 © Арсеній Троян
Баба Настя
07.10.2016
Листи
06.10.2016 © Руслан Бєдов
Людина з життя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 75  Коментарів: 3
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.10.2016 20:57  © ... для Каранда Галина 

Дякую! 

 07.10.2016 18:39  Каранда Галина для © ... 

вмієте передати... все вдалося. вітаю тут. 

 07.10.2016 18:05  Ольга Моцебекер для © ... 

Життєво вийшло. Сподобалося. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +6
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +47
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.03.2014 © Тая
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди