Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.03.2011 21:45Оповідання
Для бабусі [для дідуся]  Для мами  Для коханої [для коханого]  Для дорослих  Для вчителів  Для студентів  Про весну  Про місто  Про землю  Про тварин  Про життя і смерть  Про сучасність  Про дружбу  Про природу  
22000
© Леді Вікторія

Сон про чорну кішку

Леді Вікторія
Опубліковано 13.03.2011 / 3816

Я не знаю, скільки душ нас була в темній, сірій, холодній кам’яній кімнаті. Там пахло сирістю, мишами і смертю. 

Посеред кімнати стояла клітка. Окремі з нас знаходились в ній, інші велично лежали зверху, проте переважна більшість, і в тому числі я, тримались від неї осторонь. Я, кішка, котра звикла дихати свободою! Над моєю головою неодмінно повинно бути безкрайнє небо. І я повинна бігати наввипередки зі своїм другом вітром. 

Я заздрю вітру і люблю його. Він-мій ідеал, я прагну стати такою, як він, мій єдиний-єдиний кумир. Він вільний, він мій друг, котрий бачив цілий світ, і приносив пахощі з сусідніх дворів, розповідаючи таким чином про моїх друзів, про те, де є ласощі, і хто з моїх людей приготував сьогодні рибку, в кого є молоко, словом давав мені вказівки, де можна смачно попоїсти і з ким можна повеселитись неподалік. Я люблю його за це.  

Коли приходить весна, мій вірний друг вітер першим приносить мені цю звістку – він, весь сповнений весняним ароматом, весело гуляє між будинками, будить від зимової сплячки моїх побратимів, і ми всі в цей час виходимо надвір, підставляємо обличчя вітру і місяцю і співаємо, адже ми хочемо, щоб всі-всі, і собаки, і люди, і пташки, мої смачні пташки, знали, що пробуджується природа, пробуджуються почуття.  

Я впевнена, що природа обрала нас своїми посланцями, щоб ми перші прославляли весну, а ось люди, ці не зовсім зрозумілі істоти, іноді нас обливають за це різною «радістю». Наприклад холодною водою. Я впевнена, сам сатана придумав холодну воду і дав її цим створінням! Вони живуть своїми ілюзіями, в своїй системі, і не помічають справжній світ навколо.. Хто з них радіє молодій травичці? Хто помічає перші листочки на деревах? Самих їх треба облити тою чортовою холодною водою, щоб вони прокинулись від своєї споконвічної сплячки, і побачили ще когось, окрім себе! 

А ще весна - це пора кохання. Скільки в мене залицяльників навесні! Вони співають серенади про мою грацію, про моє чорне, блискуче, м’яке хутро, яке у світлі місяця світиться сталевим блиском, про мої очі, розкосі очі, жовто-помаранчевого кольору, як дорогоцінний бурштин. 

Проте, я кішка. Все, що мені потрібно, я маю, а все, що я маю –я сама. Я дозволяла їм співати собі серенади, сидячи на даху, вхід на котрий знала тільки я. Так, серед котів в мене завжди був талант знаходити шпаринки. Тільки так я могла у ці скажені дні побути сама. Сама?-Так, я самодостатня кішка. В мене ніколи не було кота і кошенят. Я сиділа на даху милувалась місяцем і насолоджувалась співом моїх друзів. 

Зараз я готувалась до весни. Вітерець вже подавав перші сигнали її швидкого приходу, і, незважаючи на те, що довкола лежав сніг, я знала, що невдовзі буде пора пробудження і кохання.  

Не знаю, як обірвались мої солодкі мрії і я опинилась в цій проклятій кімнаті. Мене не покидало жахливе передчуття. Я озирнулась навколо, і почала слідкувати за поведінкою решти котів. Хтось із нас тихо вилизувався, причепурювався, хтось шукав веселу мишку. Вона час від часу весело збирала крихти і смішно вибігала з цієї кімнати і знову забігала. Ми, коти цивілізації не їмо мишей. Це давно вийшло з моди, тому ми не будемо спускатись до рівня, який ми вже давно переросли. 

В кутку кімнати сиділи три мовчазні кішки - одна була старша, інші дві - її доньки. Вони були сумні - я відчувала їх тугу як свою, і мені дуже хотілось їм допомогти. Однак, я чудово розуміла, що своїм співчуттям я їм мало допомогла би. Тому я почала досліджувати кімнату. Це була звичайна темна кімната, як я вже зазначала, з кліткою посередині. Стіни були сірі і з цементу. І холодна підлога, також з цементу. 

Я почула знову тупотіння мишки. По звуках тупотіння її маленьких ніжок я зрозуміла, куди вона втекла. Я побігла за нею, і дійсно, в кутку кімнати, під купою ганчір’я, було віконце, затягнуте металевою сіткою, а в сітці була дірка.  

Я побачила сніг, а також перші тюльпани, які щойно пробивались з-під землі, вітер полоскотав моє обличчя і подарував ніжний запах весни. Сам Бог знає, чому я не втекла звідти якомога швидше. Я вирішила врятувати всіх своїх товаришів по нещастю. Я повернулась, і намагалась їм все розказати, проте, одні були занадто пихаті, щоб почути мене, інші занадто налякані, і вони просто не чули моїх слів. Три сумні кішки мене зрозуміли, і вирішили втекти я їх провела надвір, і вони покинули приміщення. Двоє молодших швидко зникли з моїх очей, і лише старша кішка не спішила втікати від дірки. Вона з вдячністю і тугою в очах дивилась то на мене, то на вікно. Я тоді зрозуміла, відчула в її тузі, що там, в темряві цієї будівлі навіки залишилась третя її донька. Ще я відпустила декількох кошенят.  

Я повернулась, щоб врятувати ще когось. Як тільки я вийшла на середину кімнати – щоб наблизитись до решти котів, почула якісь кроки. Йшла людина. Коти, що мене оточували по різному відреагували на ці звуки - одні весело встали, підняли хвости і побігли вітатись, інші зібрались в купку посередині клітки, деякі просто сховались біля стіни. Двері відкрились, і я побачила жінку. Точніше я була не впевнена, що це жінка, хоча на чоловіка теж не схоже. Людина була досить високою і міцною з жіночими, проте загрубілими рисами обличчя, і волоссям кольору соломи, довжиною до плечей. Вдягнуте воно було у брудну бордову куртку і брудний темно-синій комбінезон. На руках були грубі брудні бежеві рукавиці а на ногах брудні бежеві замшеві черевики.  

Великий пухнастий рудий кіт стрибнув до неї на руки лащитись. Декілька інших котів також підбігли до неї з піднятими хвостами, вони щиро хотіли познайомитись з нею. Я ж їй не довіряла, тому сховалась в темному кутку, і просто за всім спостерігала, моє чорне хутро дає мені змогу замаскуватись в темноті, тому я завжди була вдячна природі за те, що вона створила мене саме такою. 

«Гххххиииггг-гхххигг сам застрибнув, ідіот!» - тим часом сказало людське створіння і понесло рудоволосого красеня коридором кудись. Двері, котрі закривали кімнату, де ми були закриті були дерев’яними і обшарпаними, а з другої, зовнішньої сторони були ґрати. Я підійшла і побачила, як фігура з котом на руках підходить в кінець коридору. Там була кімната з слабким світлом. І в кімнаті була ще одна людина, що далі відбувалось з рудим, я не знаю, я не бачила його за широкими спинами людських створінь. Я лише почула крик. І зрозуміла, що його більше нема. Через секунду вони кинули його тіло на купу з тілами інших котів. 

Не розумію, як я не помічала цю купу раніше? Там були бездиханні тіла - сірі, білі, руді, чорні, кольорові, пухнасті, і з гладким хутром – всі дивились ніби на мене скляними очима. У кожного в очах застиг страх смерті, біль від зради, відчуття безвиході.  

В той момент, я зрозуміла одне – неважливо, скільки я буду ще жива – тридцять секунд, чи можливо годину, чи рік, я ніколи, ніколи не забуду цього видовища. Вони жили як я, відчували як я, не хотіли вмирати, як я, мріяли, грались з вітерцем. У кожного з них була своя доля і своє життя. За що? Я не могла зрозуміти, за що люди їх вбили? Невже на Землі, котра однаково належить всім істотам, котрі там народились люди наділені особливим правом винищувати інші форми життя? Я відчула як гаряча рідина тече по моєму обличчю. Відчуття страху, безвиході і бажання жити, прокинутись, забути це все паралізували моє тіло, я не розуміла, що твориться навколо. В той момент я забула про вихід, забула про все, мені хотілось притиснутись до решти котів, але я розуміла, що що б я не робила – смерті мені не уникнути. Я прийшла до тями тоді, коли почула, як вони забрали ще одного з нас, він дряпався і пручався. Голоси, що в іншому кінці коридору сказали «За те, що він тебе подряпав, вбивай його повільно струмом». За декілька хвилин крику від болі, на купі стало на одне тіло більше.. 

Я не могла зрозуміти – звідки стільки ненависті у людей, за що вони винищують нас, вільних котів? За те, що ми живемо на їх вулицях? Але ж ми народились так само як і вони. Ми теж маємо право на життя. Друга хвиля відчаю і обурення, відчуття безвиході і страху смерті скували моє тіло. Цього разу мені здавалось, що всі моя мала сутність просто не здатна витримати такого напливу емоцій, я просто відчувала біль кожною клітинкою свого тіла. Я не могла більше цього витримати і… 

… І я прокинулась і заплакала. 

 

Львів 13.03.2011 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.03.2011 Поезії / Пісня
Я хочу, щоб ти поруч був
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про природу
18.03.2011 © Тетяна Чорновіл
ЗІПСОВАНИЙ ТЕЛЕФОН
13.03.2011
Сон про чорну кішку
09.03.2011 © Изи
Дождь
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (2+2+0+0+0)
Переглядів: 1123  Коментарів:
Тематика: Оповідання, чорна кішка, сон, природа, весна, кохання, сновидіння
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
07.02.2014 © Суворий
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди