30.05.2017 22:27
Без обмежень
85 views
Rating 5 | 2 users
 © Олександра

Коли я не сама

Перебираю спогади, як рани.

І ніч-дорога доганяє час.

А він за морем тихо на світанні

Готує ґрати кожному із нас.


І никне сонце, вже його так мало, 

Так важко знову вірити дощу.

Голодна совість йшла за перевалом

І геть не чула, що її прошу.


Минули дні, такі чужі і дивні, 

Такі ясні, немов омиті сном.

Хто в цьому світі, в цьому зараз винен, 

Що словом б`ються, мов якимсь багном?


Я пережила відчаї і втрати, 

Мене спалила вічності зима.

Але чому я відчуваю ґрати, 

Коли з людьми, коли я не сама?

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Прірва між ними / Мініатюра | ОлексАндра». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Дихаю знову / Вірш | ОлексАндра». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Олександра.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 31.05.2017 08:52  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую, пані Тетяно.  

 31.05.2017 07:22  Тетяна Чорновіл => © 

Буває, найбільшу самотність відчуєш раптом в юрбі чужого тобі люду. Хороший вірш. 

Публікації автора Олександра

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо