Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
24.08.2017 11:33Оповідання
Фантастика  
Творці
50000
Без обмежень
© Олег Корнійчук

Творці

Олег Корнійчук
Опубліковано 24.08.2017 / 43192

– Де мій маленький неслух? – лунав здалеку жіночий голос.

Хлопчик заховав за спину пляшечку зі сріблястою рідиною і розщеплену на кінчику соломинку. Статна жінка з красивим обличчям, чіпляючись довгим платтям за колюхи, вийшла на берег озера.

– Чим ти тут займаєшся, синку? – спитала жінка хлопця, який вовченям дивився на неї з-під лоба.

– Граюся, – буркнув хлопчина. – Поки татка немає.

– Ой леле, – жінка оглянула берег і озеро, густо вкриті невеличкими прозорими кульками. – Хіба ти забув, татко просив тебе робити не більше одного світу за день?

– Мамо, але це так весело! – вигукнув хлопчик.

Він показав пляшечку, вмочив у рідину соломинку і дмухнув в неї. Кілька бульбашок, переливаючись кольорами веселки на прозорій поверхні, поважно, ніби усвідомлюючи власну значимість, поплили над озером. Жінка махнула рукою і кульки зникли, ніби луснули мильні бульбашки.

– Припини, – наказала жінка. – Краще поясни, як це в тебе виходить.

– Я взяв трішки сірої золи з вогнища, чорнила з таткового приладдя, і трішки того білого, чим ти миєш голову, набрав води з озера і добре перемішав. Ось, – хлопчина вмочив соломинку в сріблясту речовину, збираючись запустити ще кілька бульбашок.

– На сьогодні досить, – зупинила розбишаку мати і підняла одну з кульок, що лежали на березі. – Треба швиденько тут прибрати, поки вони не затверділи. Не можна творити, не знаючи головних правил.

Малесенький, мікроскопічний згусток туману нуртував в середині кульки, в самому її центрі, зрідка викидаючи в сторони тонкі довгі пасма, загортаючись в них і повільно зростаючи.

– Я знаю правила, – задер носа хлопчик. – Тато розповідав мені.

– Що саме?

– Закони збереження… е-е… чогось там, боротьбу і єдність протилежностей, про подолання бар’єру при з’єднанні…

Хлопчина, поспішаючи і боячись щось забути, розповів матері все, що почув від батька.

– Ти все наплутав. Все зліпив у купу. Те, що творять серцем, змішав з тим, що творять розумом. І замість творити самому, вдався до хитрощів. Бачиш, що робиться?

Великі бульбашки, якими особливо пишався хлопчик, прилипали стінками до менших бульбашок і повільно всмоктували їх в себе, а подекуди ковтали з неголосним чваканням, зростаючи ще і ще.

– А що буде, коли кульки світів затвердіють? – спитав хлопчина примруживши очі.

– Тоді їх ніхто не зможе… ніхто не зможе… розібрати.

– А для чого їх розбирати?

– Тому що через воду з Озера Вічності в розчині, кульки не зникнуть, поки не помруть самі. До того ж, в них можуть завестися люди.

Хлопчина здивовано дивився на матір, не розуміючи, жартує вона, чи це може бути справді небезпечним:

– То й що?

– Люди люблять вигадувати собі богів.

Хлопчик все ще не розумів.

– Вони вигадують різних богів. І багато. Ти ж не хочеш, щоб в нас дома вешталося безліч кровожерних ненаситних потвор? Уяви, хоча б по одній цивілізації в кожному світі, – матір вказала рукою на поверхню озера, щільно вкриту бульбашками, – і кожна вигадає сотні, якщо не тисячі, богів. Світ богів буде переповнений, і нам, Творцям, не буде тут місця.

– Але мені буде з ким погратися, – зраділо дитя.

– Із ким ти збираєшся гратися? З чудовиськами, які ковтають власних дітей?

Хлопчик задумався:

– Мамо, а чому ми – Творці?

– Бо ми творимо світи.

– А це місце, де ми живемо, наш дім, хто створив?

Хлопчик крутнувся на місці, вказуючи рукою на височенні чорні гори з білими каптурами засніжених вершин на горизонті, на безкраїй степ з ковилою в зріст дорослого чоловіка, на прекрасне спокійне смарагдове море, на безліч світил і місяців, що кидали чудернацькі тіні на землю, на бездонне небо кольору, який може бути тільки в світі Творців – від темно-синього на одній стороні небосхилу, до ніжно-рожевого на іншій.

– Це створив твій тато. Дещо я йому допомогла, але в цілому він впорався один.

– А як ви зустрілися з татом?

– Я йому наснилася. А потім я придумала його.

– Як це?

– А ось так, – мама дзвінко розсміялася, так, що деякі кульки задрижали, наче їх лоскотали. – Підростеш – дізнаєшся.

– То можна і уві сні вигадувати і творити?

– Можна, мій маленький.

– Як цікаво, – прошепотів малий.

Від озера долинало плямкання. Більші кульки хижо поглинали дріб’язок. Жінка махнула рукою, але нічого не сталося. Вдруге – те ж саме, жодна величезна бульбашка не зникла. Жінка кілька раз махнула двома руками і нарешті подолала одну кулю – та розсипалася на дрібні скалки.

– Треба швидше прибирати, – важко дихаючи звернулась жінка до хлопчика, останні дії далися їй нелегко.

– Може не треба, вони потім стають такі гарні. Ось поглянь, – малий десь з-під одягу видобув важку кулю, розміром з велике яблуко.

За твердою, наче гірський кришталь, прозорою поверхнею, в первородній чорноті космосу мерехтіли тонким мереживом галактичні суперкластери. Мати приречено опустила плечі.

– Піду збиратися.

– А куди ми ідемо? – стривожився малий.

– В один з твоїх світів. Скоро тут буде тісно.

– А що ми там будемо робити?

– Ти будеш дарувати людям надію, а я… щось вигадаємо.

– І надовго це?

– До кінця того світу, який ти обереш, – жінка пішла, високо підіймаючи поділ довгого плаття, щоб не чіплятися за колюхи.

– Ото вже тато розсердиться, – посміхнувся сам до себе хлопчик.

Він сів на березі, а потім ліг, підклавши під голову чорну кулю, і заплющив очі.

***

– Ось так творять світи, – я закрив книжку і вимкнув світло над дитячими ліжками. – І ніяких Великих Вибухів, чи іншої наукової фантастики.

– Тату, але ти не читав книжку, ти вигадував, – запротестував Молодший. – Ти теж творець?

– Ми всі творці. Спіть.

– Чого тільки не вигадають дорослі, щоб не читати мою презентацію про Ейнштейна, – Старшенька повернулася на бік, скептична, як всі дівчатка молодших класів середньої школи.


Я сидів втупившись порожніми очима в екран телевізора і думав, а якщо і справді не було ніякого Великого Вибуху і ми – лише маленькі спалахи в барвистих кульках маленького хлопчика і більше нічого не існує. Але ж існує. Існує і Молочний шлях з його перетинкою посередині, і Великий Атрактор, і прекрасна Ланіакея, і моя сім’я, і моє життя. Існує все, що наснилося мені на березі Озера Вічності.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.08.2017 Проза / Оповідання
Коштовна річ
06.09.2017 Проза / Новела
Системний аналіз (Частина 2)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
17.12.2017 © Світлана Нестерівська / Казка
Ірем.Дзвін
16.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Кожному – свій сопілкар
15.12.2017 © Маріанна / Мініатюра
Аеропорт
14.12.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (23.)
13.12.2017 © Гаврищук Галина / Оповідання
Що важливіше – своє чи наше?
Оповідання Фантастика
31.08.2017 © Арсеній Троян
Самотність юрського періоду
24.08.2017
Творці
05.07.2017 © Гаврищук Галина
Диво-дивне (2.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 80  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.09.2017 11:11  Каранда Галина для © ... 

от-от) 

 16.09.2017 10:56  © ... для Каранда Галина 

Ідея в анекдоті прикольна, але багато схожих, навіть мульти знімають (з матюками) -

Але якщо правильно подати... )) 


  

 
 16.09.2017 10:16  Каранда Галина для © ... 

натикнулася в анекдотах, вирішила поділитися з Вами - наша тема - теж варіант!)):

Только представь: ты прожил долгую, насыщенную жизнь, у постели твоей собрались десятки родственников, внуков и товарищей. Наконец ты умер. И вдруг очнулся в какой-то барокамере, и тебя окружают зелёные пришельцы с расспросами: "Ну как оно, штырит? Нам стоит попробовать?".

 28.08.2017 23:56  роман-мтт для © ... 
 24.08.2017 18:42  © ... для Каранда Галина 
 24.08.2017 16:08  Каранда Галина для © ... 

як варіант)))
"завелися люди" - це супер!) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +103
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +162
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +147
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2012 © Т.Белімова
26.11.2011 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди