20.01.2018 01:11
Без обмежень
31 views
Rating 5 | 3 users
 © Олександра

Ворог шляху

Хіба лише ми загубились у просторі,  

Що світло шляху нас лякає на кроці? 

Ми сильні. Не вічні. Але і не воскові,  

Ми зламаний компас змінили на очі. 


Щоб трохи ще віри лишилося в темряві,  

Нам знову хотілось зриватись над прірвою.  

І просто хотілося бути упевненим: 

Остання людина залишиться вірною.  


Остання надія не світиться марною,  

А мрії і звершення варті подряпин. 

Але як наїстись небесною манною,  

Якщо смак землі мов нагадує свято? 


Забули про гордість. Є сутність і маски. 

Є той егоїзм, що тримає на скелі. 

І кожна помилка, удар чи поразка  

Вдаряє об першу увігнуту стелю.  


Я більше не знаю; ніколи не знала,  

Захована правда лежить на поверхні,  

А я власні мрії давно обірвала,  

І досі на мене хтось дивиться зверхньо... 


Хтось дивиться зверхньо. Я знаю вже, хто це. 

Хто завжди кричить, що роблю нерозумно.  

Хто вперто шукає помилку у кроці... 

Чи є в світі ворог, страшніший за сумнів? 

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Я буду називати сонцем / Білий вірш | Олександра». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Навіть пташка із неба хоче додому / Вірш | Олександра». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Олександра.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 20.01.2018 12:21  Каранда Галина => © 

Дуже! 

 20.01.2018 11:55  ГАННА КОНАЗЮК => © 

Красива філософська поезія!
Сподобалось!!!)) 

Публікації автора Олександра

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо