19.08.2018 06:24
З дозволу батьків18
27 views
Rating 0 | 0 users
 © Іван Петришин

Еілін Чен: Розмова у Вагоні

Китайська Література

Світова Проза

усім, хто любить трамваї


РОЗМОВА У ВАГОНІ

/за Еілін Ченґ, китайська письменниця/

(переказ з англійської- Івана Петришина/


"Га? Дзонґджен уже забув, що він сказав. Його очі дивилися на спину племінника- той тактовний молодий чоловік вирішив, що "де- троє, там- натовп", і він не хотів образити свого дядька. Якби там не було, вони зустрілися знову, бо були вони так сімейно близькі, що не могло бути ножа, який би був настільки гострим, щоб розрізати їхній зв`язок; отож, Пейджі відійшов до вагона третього класу. Коли він пішов, Дзонґджен, відсунув свою руку і почав поводитися як пристойний чоловік. Шукаючи щось сказати, він глянув на записник, що лежав на колінах Чвейюан. "Шенґванський Університет", - прочитав він. "Ви там- студентка? "


Невже, він думав, що вона була такою молодою? Що вона ще була студенткою? Вона засміялася, не відповівши.


Я закінчив Гуаші` ". Він повторив назву. "Гуаші` ". На її шиї, була маленька чорна цятка, начеб-то хтось її ущипнув. Дзонґджен розминав пальцями правої руки нігті своєї лівої руки, якось бездумно. Він злегка закашляв, а, потім, продовжив: "Який ваш фах?"

Квейюан бачила, як він рухав своїми руками. Вона думала, що зміна його відношення була відповіддю на її витонченість власного характеру, і, що вона винна буліа йому вдповідь. "В Літературі. А, ви?"

"У бізнесі". Раптом, він відчув, що їхня розмова ставала задушливою. "Коли я ходив до школи, я бігав, вступаючи у студентські студентські рухи. Тепер, коли я уже поза школою, я бігаю, щоб заробити собі на прожиття. Не можу сказати, щоб я дуже вчився".

"Ви дуже зайняті у Вашій праці?"

"Жахливо зайнята. Уранці, я сідаю в трамвай, щоб доїхати до праці, увечоері, я знву сідаю у нього, щоб повернутися додому, але я не можу второпати, чому я їду до праці, або чому я повертаюся додому! Мене не цікавить та праця зні трішки. Так, це- можливість заробити гроші, але я не знаю для кого я їх заробляю!"

"У кожного є сім`я, про яку слід думати".

"О ви не знаєте- моєї сім`ї-" - коротке кашляння. "Краще не говорімо про це!"

"От, і почалося!"- подумала Чвейюан. "Його дружина його не розуміє. Кожний одружений чоловік у світі, здається, відчайдушно потребує розуміння іншої жінки".

Дзонґджен вагався, важко ковтвув і вимушено вичавив слова: "моя дружина- вона мене зовсім не розуміє".

Квейюан глянула на нього і зморщила чоло, щоб показати своє співчуття.

"Не знаю чому, щовечора, коли час повертає на ту ж годину, я їду додому. До якого дому? Насправді, у мене немає дому". Він зняв окуляри, підняв їх ближче до світла, витер завоглість хустинкою. Ще кашлянув. "Отож, мені приходиться просто продовжувати робити те саме і намагатися про це не думати. Я не можу навіть почати думати про це!" Kвейюан завжди відчувала якусь відразу, коли близькозора людина знімала окуляри перед іншими. Це було так само непристойно, як знімати прилюдно одяг.

"У вас, у вас немає ніякого уявлення, яка ця жінка!"- прождовжував Дзонґджен.

Тоді, чому, у той час ви...?"

"Навіть тоді, я був проти. Це моя мати її вибрала. Звичайно, я хотів вибрати сам, але, вона була дуже гарною, а я був ще зовсім молодим... молодим хлопцем, - ви ж розумієте..." Квейюан кивнула головою.

"А, потім, вона змінилася на таку людину. Вона навіть затіяла велику бійку з моєю матір`ю, яка повернулася і звинуватила мене за те, що я з нею одружився! У неї такий поганий характер... вона навіть початкової школи не закінчила."


Kвейюан не втрималася сказати із легенькою посмішкою: "Здається, ви думаєте, що дипломи -дуже важливі! Освіта не має великого значення для жінки." Вона навіть не знала, чому вона це сказала, ранячи власну гордість.

"Ну, звичайно, ви можете сміятися з цього, бо ви навчалися у коледжі. Ви не знаєте, яка ..." - Він зупинився, важко дихаючи, зняв окуляри, які відразу ж наклав знову.

"Не може бути так погано, правда ж?"- сказала Чвейюан.

Дзонджен зробив незграбний жест окулярами, що були у нього в руці. "Ви не знаєте, яка вона ...-"

Kвейюан швидко відповіла: "Я розумію. Я розумію". Вона знала, що якщо він і його дружина нежирилися між собою, то у цьому не могла бути винною лише одна його дружина. Він також був особою з обмеженою мудрістю. Те, що він насправді хотів, була жінка, яка б пробачила йому і приймала його таким, яким він є.

Вулицю прорізав шум гуркоту двох проїжджаючих вантажівок, набитих солдатами. Kвейюан і Дзонґджен висунули голови, щоб подивитися, що трапилось; дивовижно, але їхні обличчя враз опинилися бизько одне до одного. Коли дивишся зблизька на обличчя іншої людини, воно видається іншим, зарядженим якоюсь напругою, мов на кіно-екрані, коли сидиш перед ним занадто близько. Джонґджену і Квейюан здалося, що вони бачать одне одного вперше. Його очам її обличчя здавалося свіжою простою півонією, намальованою аквареллю, а пасма її волосся, що колихалися біля її скронь, були наче б то тичинки, що коливалися на вітрі.

Він глянув на неї, і вона зашарілася. Коли вона дозволила йому побачити, що вона засоромилися, він став щасливішим на вигляд. Тоді, вона почервоніла ще більше.

Дзонґджен ніколи не міг би й подумати, що він міг заставити жінку почервоніти, посміхнутися, відвернути обличчя, а, потім, знову його повернути. У цьому, він був чоловіком. Переважно, Дзонґджен був бухгалтером, батьком, головою сім`ї, пасажиром трамваю, покупцем у крамниці, місцевим жителем. Але, для цієї жінки, яка нічого не знала про нього, він був лише чоловіком.


Вони закохалися. Він оповідав їй всяку всячину: хто у банку був його справжнім другом, а, хто лише прикидався, що ним був; як сварилася його сім`я; його таємні печалі; його хлопчачі мрії... безкінечна розмова, але вона не втрачала інтересу до неї. Вона знає, натвіть не відаючи того, що, коли чоловік почне справді розуміти жінку, він перестане її любити.

Дзонґджен був певен, що Kвейюан була гарною жінкою- блідою, витончено розумною, теплою, як подих узимку. Коли ти її не потребуєш, вона тихо відходить. Будучи твоєю частиною, вона усе розуміє, усе прощає. Ти скажеш правду, і за тебе у неї болить серце; збрешеш, а вона посміхається, наче б то кажучи "давай! давай!- ти вважаєш мене за дурепу!"

З хвильку, Дзонґджен помовчав. Потім, раптом, сказав: "Я думаю оженитися знову".

Kвейюан швидко оговталася від шокуючої несподіванки. Моїй настарршій доньці цього року мине тринадцять, і вона вже здала вступний іспит до середньої школи, - також із добрим результатом".

"Що то має спільного з цим?"- подумала Kвейнюан.

"О, "- сказала вона вголос і холодно, - "ти плануєш взяти собі наложницю".

"Я планую поводитися з нею, як з дружиною", - сказав Дзонґджен. "Я- я про неї добре дбатиму. Я не дозволю, щоб вона хоч якось страждала".

"Але, "- сказала Kвейюан, -"дівчина з хорошої сім`ї не погодиться бути наложницею, хіба не так?" Та й - багато юридичних проблем..."

Дзонґджен зітхнув. "Так, ти маєш рацію. Я не зможу це зробити. Не треба було мені навіть згадувати про це... Я- застарий. Уже- тридцять п`ять."

Kвейюан говорила дуже розсудливо. "Ну, у наш час, це не вважається, що ти- старий".

Дзонґджен мовчав. Нарешті, він запитав: "Скільки... скільки тобі років?"

Kвейюан опустила голову: "двадцять п`ять".


Якийсь час, Дзонґджен мовчав. "Ти - вільна?", - врешті запитав він. Kвейюан не відповіла. "Отже, - ні", - сказав Дзонґджен. "І, навіть, якби ти хотіла, твоя родина буде проти... у цьому- проблема, так?"

Kвейюан стиснула губи. Її родина- педантична і правильна- як вона усіх їх ненавиділа! Досить з неї їхньої брехні. Вони хотіли, щоб вона знайшла їм багатого зятя; у Дзонґджена не було грошей, але у нього була дружина. Ну, якщо вони усі збожеволіють, то це її цілком влаштувало б! Це б було їм на користь!

Трамвай знову заповнювався людьми. Очевидно, що люди знадвору казали, що у будь-яку хвилино оголосять, що можна далі їхати. Один за одним, пасажири піднімалися у вагон і сідали; вони протискалися між Дзонґдженом і Kвейюан, заставивши їх знову сісти ближче один до одного.

Дзонґджен і Квейюан дивувалися, як вони могли бути такими сором`язливими, що самі не сіли ближче один до одного. Дзонґджен почував себе надмір щасливим- йому хотілося протистояти цьому. "Ні, ні, з цього нічого не вийде!" Його голос переходив в агонію. "Я не можу дозволити, щоб ти жертвувала своїм майбутнім. Ти- хороша людина, з такою хорошою освітою... і, у мене- небагато грошей. Я не можу просити тебе, щоб ти отак себе знівечила!"

Ну, звичайно, усе завжди зводиться до грошей. Він просто намагався бути розважливим. "Усе закінчилося", - подумала Чвейюан. Зрештою, вона, певне, одружиться, але її майбутній чоловік ніколи не буде таким милим, як цей випадково зустрінутий незнайомець ... цей чоловік у трамваї посеред закритого міста... таким природнім це ніколи не буде. Ніколи знову... о, цей чоловік, він був таким дурником! Таким остолопом! Єдине, чого вона хотіла від нього, це - невеличку частину його самого, невеличку частинку, якої ніхто інший не хотів. Він відкидав своє власне щастя. Таке ідіотське розтринькування! Вона плакала, але це не був ніжний, дівочий плач. Вона розлила сльози по всьому своєму обличчі. Він був добрим чоловіком- світові дістався ще один добрий чоловік!

Який сенс йому це все пояснювати? Жінка, якій треба використовувати слова, щоб зворушити чоловіче серце, жалюгідна.


Коли Дзонґджен дещо схвилювався, він не міг видавити з себе ані слова, просто продовжував струшувати парасольку, яку тримала Квейюан. Вона його ніби не помічала. Потім, він доторкнувся її руки. "Перестань! - ти ж бачиш, тут є люди! Не треба! Не засмучуйся так! Зачекай трішки, і ми порозмовляємо про це по телефону. Дай мені номер свого телефона."

Квейюан не відповіла. Він наполягав: "ти повинна дати мені

номер твого телефона".

"сім-п`ять-три- шість-дев`ять". Квейюан говорила так швидко, як тільки могла.


"сім-п`ять-три-шість-дев`ять?"

Вона не відповіла.

"сім-п`ять-три-шість-дев`ять, сім-п`ять ..." Мугикаючи номер знову і знову, Дзонґджен шукав у кишенях ручку, але чимбільше він шаленів, тим важче було її знайти. У сумочці, Квейюан мала червоний олівець, але вона навмисне його не витягала. Він повинен був запам`ятати її телефонний номер; якщо він його не запам`ятав би, то це б означало, що він її не любив, і не було б сенсу продовжувати цю розмову.

Знову, почалося місто. "Дзень-дзень-дзень-дзень"- дзвенів дзвоник. Кожен дзенькіт був, мовби, маленькою холодною крапкою: крапка за крапкою, вони разом творили пряму, що перетинала простір і час.

Підбадьорення пульсували по усьому великому місті. Трамвай почав з дзенькотом просуватися уперед. Дзонґджен раптом встав, протиснувся через натовп, зник. Квейюан відвернула свою голову, так, наче б то, їй було байдуже. Він пішов. Їй здалося, що він наче вмер.

Tрамвай набрав швидкість. На вечірній вулиці, якийсь продавець зсілого тофу опустив коромисло і підняв свою тарахкавку; із зімкненеми очима, він вимахував нею взад і вперед. Грубо-кісна блондинка у солом`яному капелюсі, що звисав на її спині, жартувала з італійським моряком. Коли вона шкірилася, видно було усі її зуби. Очі Квейюан їх примітила, і вони, наче існували тільки ту одну мить. Трамвай продзинькав уперед, і вони, один за одним, наче померли.


Квейюан дратівливо закрила свої очі. Якби він їй зателефонував, вона не змогла б контролювати свого голосу; він був би заповнений почуттям до нього, до чоловіка, який, наче, помер і знову повернувся до життя.

Світло усередині трамвая увімкнулося; вона відкрила свої очі і побачила, як він сидів на своєму колишньому місці, вдивляючись у далечінь. Вона затремтіла від потрясіння- зрештою, він не зійшов з трамваю! Тоді, вона второпала його значення: усе, що трапилося, коли місто було закритим, насправді, не відбувалося. Усе місто Шанґай задрімало у нереальному сні.

Водій трамваю голосно промовив: "жаль! жаль!жаль! грошей у мене нема! жаль!жаль!жаль!-` - Стара жебрачка, приголомшено прошкутильгала через вулицю прямо перед трамваєм. Водій заричав до неї: "свиня!".

переклад уривків з агглійської- Івана Петришиина

CША 18.08.2018



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Новела, Про дівчину, Про любов, Про кохання, Про життя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Світова Література: Проза (Сучасна китайська література) / Ейлін Ченґ: "Розмова у Вагоні" | Іван Петришин 18». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «a Lemko song by Seman Madzelian (Under a cloud) / Under a Cloud | Іван Петришин». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Іван Петришин.

("Sealed Off" appears in Love in a Fallen City by Eileen Chang; The Columbia Anthology of Modern Chinese Literature, 1995 by Columbia University Press.)


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Іван Петришин

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо