Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.09.2011 00:00Оповідання
Фантастика  
10000
Без обмежень
© Каранда Галина

777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО?

Частина третя

фантастика

Каранда Галина
Опубліковано 17.09.2011 / 6340

Вузенька вуличка Бузкова Тетяні дуже подобалась. Наче й недалеко від центру міста, а справжнісіньке тобі село. Ошатні хатки виглядали з кучерявих садків. Автомобілі проїжджали рідко і якось тихо й обережно, мов розуміючи свою тут недоречність. За хатами тягся невеличкий бузковий гайок, що й дав назву вулиці, врятувавши її від численних перейменувань.

Раптом Таня зупинилася. Що це? Як це? До неї долинав запах бузку. Через мить вона побачила його – пишно розквітлий ніжно фіолетовими квітами кущ.

– Так. Сьогодні сьоме липня… який бузок?!

Таня часто закліпала очима. Марево не щезало.

– Може якийсь пізній сорт? – здивовано стенула плечима й пішла далі, підходячи чи не до кожної хвіртки і вкидаючи газети в фарбовані саморобні скриньки.

– Два один на мою користь! – задоволено потирав руки Азик.

– Але ж квіти – це добре! Чому я повинен блокувати добре? – відмахнувся Едик

– Хоч і добре, але не порядок. А непорядок –

це зло. Тому я виграю.

– Це не чесно!

– Ах так?! Зараз зроблю тобі чесно!

В цю мить перед Танею відкрилося кільце каналізаційного люку. Едик встиг тільки крикнути – на чари часу не вистачало. Дівчина різко обернулася на крик, але нікого не побачила. Завмерла. Пооглядалася. І тут аж помітила прямо перед собою небезпечну яму.

– Ого! Де вона взялася?! Зроду тут люку не помічала.

Таню охопило відчуття панічного жаху, схожого на той, коли вона побачила себе на поштовій марці.

– «Спокойствие, только спокойствие» – процитувала Карлсона. Обережно обійшла яму, перехрестилася і пішла далі.

– Ти що твориш?! – кричав Едик.

– Не репетуй

– Як «не репетуй»? Ти її міг покалічити.

– А ти навіщо? Ти ж усе виправиш

– Так, але…

– Здаєшся? Здаєшся?... Дуй по морозиво!

– Ні не здаюсь!

– Тоді мовчи. Граєм далі.

Едик ледве-ледве встиг обернути величезну чорну вівчарку, що раптом виросла перед листоношею, на кошеня. Тільки колір змінити не зумів.

Таня, помітивши лиш маленьку чорну кицьку, щось невдоволено пробурмотіла. Оглянулась чи ніхто не йде ззаду, плюнула тричі через ліве плече,

взялася за ґудзик і пішла собі.

Біля двору бабці Варки зупинилася. Вже діставши з сумки районку, почула схлипування. Зайшла в хвіртку. Баба Варя сиділа на лавці біля колодязя й витирала сльози.

– Отакої! Що трапилось?

– Та ось, доцю, дожилася! Вже відра води не витягну.

Таня скинула з плеча сумку й підійшла до колодязя.

–А що, зовсім допомогти нікому?

– Та що ти, діти щодня навідуються, все пороблять. Але ж я не каліка, я сама хотіла.

Стара витирала очі кінчиком хустки. Таня взялась за ручку.

–Та ви не переживайте. Тут молода. та інколи зовсім сили немає.

І, наче не підтвердження цих слів, дівчина раптом зрозуміла, що вона не може підняти відро з води. Це вже було не смішно. Наче хто сидів на дні і міцно тримав.

– Мо’ за щось зачепилося? – промовила.

Нарешті, з великим зусиллям вода була витягнута. Таню не покидало відчуття, наче її саму щось тягне до цієї криниці. А в цей час в двох маленьких спітнілих голівках точилася запекла боротьба.

– Спасибі тобі, донечко.

– Ні за що, пийте на здоров’я. Ось, до речі, ваша газетка.

Розуміючи. Що сумку їй зараз не підняти, Таня присіла поряд з бабцею. За хвірткою два хлопчики

знеможено відкинулися на шпориш.

Таня так і не дізналася ні про камінь, що пролетів в сантиметрі від її голови, ні про бджолу, яка щасливо виплуталася з волосся. Дивну гадюку в траві, що наче хотіла і не могла повзти – прийняла за звичайного вужа.

Едик встиг також непомітно зростити назад відчахнуту над Таниною головою гілку, викотити з-під її ніг інфікованого шприца, зупинити машину, що неслася з-за рогу на шаленій швидкості. Сили вже покидали хлопчика.

– Може годі вже? Нічия.

– Ще ж не вечір. – всміхнувся Азик.

Він був у доброму гуморі і явно ще не стомився.

– Бачиш, як цікаво виходить. Я можу капостить, як і коли захочу. А ти можеш тільки нейтралізовувати наслідки. А це – не помітно. Зроби ж ти зараз першим щось хороше, це або пройде непоміченим, або сприйметься як належне, або просто здивує. Може переметнешся до нас, поки не пізно?

Едик мовчав. Він бачив, що сонце нещадно пече голову Тані, але він НЕ МІГ дати їй зараз капелюшка. Хоча б легко МІГ це зробити. Якщо непомітно покласти на голову – дівчина подумає, що зійшла з розуму. А це – плюс Азику. Просто підійти й дати? Уявив реакцію на незнайомого хлопчика, що роздає капелюшки. Да, не просто робити добро. Краще б він був простим хлопчиком і був зараз у музеї.

Сумка спорожніла і Таня поверталася до відділення стомлена. Хотіла купити пиріжка з м’ясом, та якийсь дивно знайомий руденький хлопчик прямо перед нею забрав останнього. Зітхнувши, зайшла на пошту.

Едик понюхав пиріжок, поморщився і викинув в урну.

– Фу, після такого тиждень би живіт болів. Доречі, я люблю «Каштан», ти не забувся?

– Та ще що хочеш може бути! Балкон впасти, газ вибухнути. Ой, я ненароком!

Едик кожною клітинкою свого маленького тіла відчув, як в газовій трубі, що входила в приміщення пошти, різко зростав тиск.

– Що ти робиш! Зупини зараз же!

– Не можу, воно само! Я вже не контролюю! Ти спробуй!

Едик старався з усіх сил. Він слав команду за командою, імпульс за імпульсом, але його слабенькі ще сили за сьогоднішній день вже витратились. Азик же просто не вмів зупиняти зло. Тиск зростав неймовірно швидко.

– Зараз як жахне! – Азик зажмурився і прикрив голову руками.

Едик дивився на трубу широко відкритими переляканими очима. Люди навколо, звісно, нічого не помічали. Вони ж просто люди, що з них взяти…Тільки кішка, яка примостилася було біля ящика для листів, раптом вскочила як обпечена, здивовано озирнулася і прожогом кинулася навтьоки. Тиск зростав. Зграйка горобців відлетіла подалі. Над дахом закрутили три чорні круки. Мама з

коляскою, та сама, що прогулювалась тут із ранку, раптом різко повернула коляску назад, здивовано оглянулась і пішла в протилежному напрямку, так і не зрозумівши, що її налякало.

Раптом напруження спало. Едик відчув, як плавно знижується тиск у трубі. Азик підвів голову і відкрив одне око.

– Ти виграв, – тихо промовив він.

– Та ні, це я виграв, - хтось взяв їх обох за вуха. Едика – за ліве, Азика – за праве.

– Ой-йо-йо-йо-йой!!!!

– Тихше будьте, шкодники. Ну що, догралися?!¬ – Федя за вуха акуратно розвернув хлопців до себе, – Потренувались, значить, в польових умовах?!

– Ми…Ми нічого поганого не зробили…Тобто не хотіли зробити…А ми думали, що ви слабенький Вищий, неініційований.

– Вас батьки чого в табір послали – щоб ви навчилися бути НЕ-ПО-МІТ-НИ-МИ. Ясно тепер?

– А-а-а-а…Ага…!

Раптом двері відчинились і на порозі стала Таня. За відчиненими дверима настінний годинник показував 17:17. Дівчина здивовано дивилася на гарного рослого парубка, що тримав за вуха хлопчаків – руденького й біленького. Одразу кілька думок пронеслось в її голові: «який красень», «пусти, йолопе, дітей!» і «десь я їх вже бачила». Федя ніяково відпустив червоні вуха. Хлопці миттю ретирувалися.

– Здрастуйте, я – Федя. Дозвольте запросити Вас на чашечку кави, - промовив розгублено.

Таня з жалем глянула на великі руки юнака,

оглянулася вбік дременувших дітей, зітхнула й промовила:

– Вибачте, я поспішаю!

Хлопець підняв руку вгору, наче чарівник з дитячої казки, хотів щось сказати, потім передумав, витіг пакетик насіння з кишені і перевальцем пішов наздоганяти маленьких Вищих.


Увечері, умощуючись зручніше перед телевізором, Таня згадала всі сімки, що її оточували, і сумно промовила:

– Так мені сьогодні ніразу і не пощастило

7.07.2007
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.09.2011 Проза / Оповідання
777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО? (Частина друга)
17.09.2011 Поезії / Вірш
Не буває на світі героїв...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
фантастика
07.09.2011
природний добір
16.09.2011
777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО? (Частина перша)
17.09.2011
777, або ЧОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО? (Частина третя)
07.10.2011
Повернення
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 174  Коментарів: 4
Тематика: Оповідання, 777, фантастика, не пощастило
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.09.2011 18:38  Тетяна Чорновіл для © ... 

Ні! Я зразу сказала, що читати цікаво!!!! То я заснула в очікуванні нової порції! :)))

 17.09.2011 18:14  © ... для Тетяна Чорновіл 

розслабтесь. А смайлик означає, що було нудно...(((((((

 17.09.2011 12:30  Оля Стасюк 

Навіть трохи романтичності додалось... Чудово!

 17.09.2011 11:26  Тетяна Чорновіл 

Ще буде продовження, чи це кінець? У будь якому разі, дуже цікаво! Правда, якщо кінець, то пора робити висновки з прочитаного, а якщо буде продовження, то можна просто розслабитися... :))))

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
06.01.2012 © Т. Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди