Твоя
Доманіцькому С. О.
Я все ж забула чужі очі,
Які колись любила палко.
І мені стали неохочі
Етюди в ранішні світанки.
Тінь розчинилася на сходах.
Я швидко йду, а він – повільно.
Наші життя на різних нотах.
Я вже твоя – від нього вільна.
Ти огорни мене собою
І вилікуй мене коханням.
Я лиш живу тепер тобою
І в справжнє диво сподіванням.
Мій олівець штрихи виводить
У повний місяць, в тихі зорі,
І в твоїм погляді знаходить
Багато ніжної любові.
м. Кам’янець-Подільський, 30.06.2009
