Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.12.2011 22:53Літератори
 
43110
Без обмежень
© Т.Белімова

Богдан-Ігор Антонич. Творчість.

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував "Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з Євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п`янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
Поезія «Вишні»
Тетяна Белімова
Опубліковано 03.12.2011 / 7617

Богдан-Ігор Антонич

(1909 - 1937)




Великого й геніального українського поета народила на початку ХХ ст. Лемківська земля, зараз, на жаль, відчужена від України (Із 1945 року внаслідок операції «Вісла» і по сьогодні ця споконвічна українська територія перебуває у складі Польщі). Народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 року в селі Новиця, у родині священика. Батько його ще замолоду змінив своє, як йому здавалось, не мелодійне прізвище Кот на Антонич, щоб таке більш достойне й звучне передалося його єдиному сину і подальшим нащадкам. Хлопчик ріс хворобливим, можливо на його фізичному стані негативно позначилися переїзди родини. Спершу події І світової війни змусили сім`ю Антоничів шукати порятунку від голоду та обстрілів – родина на деякий час перебирається до Відня. У 1919 році Антоничи повертаються в Україну й оселяється на Львівщині. Там родина замешкала вже постійно. Юний Антонич вчиться, виявляє неабиякі здібності у музиці й малярстві.

У 1928 році, закінчивши польську гімназію у місті Сяноці, майбутній поет вступає на філологічне відділення філософського факультету Львівського університету, де й навчався до 1933 року. Зверніть увагу, що у той час філологія не розглядалась як окрема дисципліна, а вивчалась у межах філософії, як і зараз, до речі, у багатьох європейських університетах. На ці роки, власне, припадає ранній період творчості поета. Антонич вперто працює над собою, у першу чергу, над своєю мовою. Виявляється, ті норми й наголоси, які він засвоїв з дитинства, те його таке рідне «лем» перед дієсловами – все це діалектні інваріанти української літературної мови. Юнак, як справжній титан, студіює твори класиків української літератури – Т.Шевченка, Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького, С.Руданського, Лесі Українки, М.Коцюбинського, Б.Грінченка, повсякчас працює над своїм мовленням, особливо над фонетикою, і вже за рік ніхто не впізнавав за усною й писемною мовою Антонича, що він лемко. «Наддніпрянець, що втік із піддрадянської України вчитися до Львова», – казали про нього випадкові, не посвячені у обставини його життя, знайомі. Так, на відміну від своїх великих земляків – І.Франка, В.Стефаника, О.Кобилянської, Л.Мартовича, Марка Черемшини, мова творів яких видавала належність їхніх авторів до Західної України, мова поезій Богдана-Ігоря Антонича була філігранно відшліфованою у межах норм літературної мови.

За недовге своє життя поет устиг підготувати до друку три поетичні збірки:

1931 рік – «Привітання життя»;

1933 рік – «Три перстені»;

1936 рік – «Книги Лева»;

1937 рік – посмертно вийшли «Зелена Євангелія» і «Ротації».

Також збірка релігійних гімнів «Велика гармонія» видана вже у наш час.

Перша збірка Богдана-Ігоря Антонича під промовистою назвою «Привітання життя» виходить з-під пера двадцяти однорічного юнака, який у ній заявляє, що він молодий, сповнений радісного натхнення, до всього ставиться по-філософськи, тобто всьому дає свій мисленєвий коментар, який спонукає читача до роздумів. Це трохи наївне здивування митця, який у видимому звичайному світі відкрив світ глибоко потаємний. Точніше, у собі самому цей поет відкрив здатність у повсякденному, буденному бачити прихований філософський зміст. І, найперше, він навчився розуміти природу, відчувати її як живу істоту:


БОЖЕВІЛЬНА РИБА

Дзюрить, дзижчить, дзюрчить, дзирчить вода,

мелодії грає на каміння флейті,

а в білих пін хвилястогривім рейді

риб щічки розцвітають з глибу дна.


Над плесо вискочила з них одна,

та, сонця колесом побита в леті,

упала вниз. Відтоді є в хвиль меті

самітна та німа, хоч молода.


Поете! Чорний шлях твій, чорна скиба,

не заспокоїть сірини багонце

чужа ржа біржі, гниль коржава гриба.


І мрій снуєш срібнясте волоконце,

і вверх глядиш, мов навіжена риба,

яка побачила хоч раз вже сонце.


У цій поезії ми бачимо один із улюблених художніх прийомів Антонича – вибудовування синонімічних рядів, при чому усі ці слова (у даному випадку дієслова) підібрані за принципом алітерації, тобто мають починатися на одну літеру. Крім того, юний поет любить розшуковувати на шпальтах словників рідковживані або застарілі слова – суто книжного вживання, і використовує їх у своїх, як і в даній, поезіях (до прикладу слово «мето» - гамір, шум). Нерідко вдається до авторських словотворів.≥


Юний поет ніби поставив перед собою нелегке завдання: формально оновити традиційну версифікаційну форму, використавши усі здобутки модерністського вірша. І це йому вдається – він демонструє своєю поезією, що він справжній віртуоз форми – звукопис, звукогра, кольорописання, вишукані продумані рими, довершена сонетна форма – все це сповна є у першій збірці поета-початківця. Найцікавішими у плані формальних знахідок, оригінальних зовнішніх експериментів є сонети «Бджола», «І», вірш «Осінь».


Бджола

Лисніє липовий, липневий липець,

липучий і лискучий в білім збанку.

В нім розтопились зорі на світанку

і пахощі левад, квітчастих китиць.


Над озером пахучим, золотавим

дзеленькає маленькая бджола.

На брезклі брижі жовтого чола

лягає тінь її пружком імлавим.


Мов квітка, розхиляє, п’яна цукром,

крил пелюстки, а рідина густа

маленькі ніженьки хватає цупко.


І крильцями пішла розпуки трясця,

над ними мед замкнувся, мов уста.

Ось так вбиває часом власне щастя.


"І"

І вітер, що жене по руннім полі,

і дощ, що жне руді хмар руна в млі,

і злотий усміх зір на синім тлі,

і долі спів пшеничної в стодолі.


І виноград і водоспад удолі,

і сад і дзвінкодзвонні солов’ї,

і їх пісні, немов фонема “і”

і гай, і водограй, і край на волі.


І сон на сіні й сонні лісу тіні,

і смерк в руїні, і казки в країні,

і чалі коні, і чвал баский по степі.

І грунь, і рунь, і ватра у вертепі,

і гарний світ удень і серед ночі,

і найгарніший, як лиш замкнеш очі.


ОСІНЬ

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,

лине листя з лип,

плине возу скрип,

Коло лісу колом ллється вигук зяблика.


Палиться під захід сонця неба палуба,

от отара в отаві,

сизі мряки сиваві,

В яслах яру ясний ястер ятрить яструба.


П’яне піано на піаніні трав

вітер заграв.

Спіють дні все менші, нерівні,

Піють по півночі півні

і

ості, осокори

рій ос

і ось

вже осінь

і

о

осінь

інь

нь.



Збірку «Привітання життя» відкриває оптимістичний гімн молодості, який так і називається – «Пісня про вічну молодість», це і є тим камертоном, який визначає вітальну, оптимістичну тональність усього раннього періоду творчості Антонича. На рівні змісту ми бачимо тут все, що хвилює юнака у двадцять років – романтику далеких морів, весну, спорт, прагнення відкрити й осягнути життєві істини. Перший цикл збірки «Зриви й крила» майже весь складається із сонетів, в яких поруч із традиційними автор використовує новаторські поетичні засоби.

Наступний цикл першої збірки – «Бронзові м’язи» - наскрізь новаторський. Тут нова для української літератури тема спорту подається за допомогою багатьох експериментальних поетичних засобів, але без епатажу й деструкції футуристів, типової для їхньої творчості нігілістичної пози. Антонич не прагне деструктивного ефекту, а радше навпаки – послуговуючись новаторськими засобами, а також авторським словотвором (досить часто українська літературна мова просто не мала тоді спеціальних спортивних термінів) створює цілісний образ. Це такі поезії, як «Дівчина з диском», «Змагання атлетів».


Дівчина з диском

Гляджу захоплений по оболоні

і слова вигукнути з уст не можу,

гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,

і як стоїш, застигла у розгоні,

струнка Діано з місяцем в долоні.


Рука пташиним вкрала легкість перцям,

твій рух гнучкий розбурхує до краю.

Не бачу вже нічого більш, лиш знаю:

юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,

моїм, неначе диском, кинеш серцем.


Багато сторінок цієї збірки присвячено осягненню природи поетичного дару, творчого процесу загалом. Поета повсякчас хвилює питання, що є творчість?, звідки вона з’являється?, як виникає?, що надихає на створення поезій? Ця тема послідовно розкривається у віршах «Молодий поет», «До музи», «Вірш про вірші», «Об’явління». Загалом, можна сказати, цикл «Вітражі й пейзажі» цілковито присвячено розкриттю таємниць поетичного таланту. Поезія для Антонича – мука, одкровення, таємна завіса, що приховує від непосвячених найжаданіші таємниці буття.

Перша Антоничева збірка сповнена автобіографічних мотивів, які не лише відображають особистісні враження молодого юнака: поет презентує цілі оповіді про себе, своє дитинство, осягнення себе, ще малого хлопчика, у навколишньому світі – поезії «Зелена елегія» (написана гекзаметром!), «Автобіографія».

Друга поетична збірка «Три перстені» засвідчує, що Антонич проходить непросту внутрішню еволюцію: він майже повністю відмовляється від формального експериментаторства, набагато більше тепер важить містичне осягнення природи, її законів, і символи, виведені у вигляді чисел (три перстені – перстень пісні, перстень молодості й перстень ночі), кольорів, знаків частково заміняють зовнішні ефекти. Власне, у цій збірці ми бачимо окреслення оригінальної філософії буття – «законів біосу». Поет уже привітав життя у всіх його проявах і тепер намагається осягнути усі його найпотаємніші закони. Вже поезія «Автопортрет», яка відкриває збірку, містить основи вітаїстичної філософії – «закони біосу однакові для всіх». Для поета є очевидним, що все існуюче на планеті – люди, звірі, рослини – рівні у своєму біологізмі – «Росте хлоп’я, мов кущ малини», «Росте Антонич і росте трава», «Антонич теж звіря, сумне та кучеряве». Природа у віршах поета живе за людськими звичаями та обрядами, і навпаки – людина цілком належить тваринному світу. І, звичайно ж, автор не втратив здатність до споглядання прекрасного в природі (твори «Світанок», «Веретено»).

Так само у нерозривній єдності Антоничем розглядається й українська історія і культура, які, на його думку, тісно переплелися із світовою – поезії «Різдво» («Народився Бог на санях в лемківським містечку Дуклі…), «Коляда».

Поет, який у житті був непримітним, скромним, раптом відриває у собі здатність бути героєм у своєму власному поетичному всесвіті, мужнім, відважним, Нареченим Весни, Пісні – найжаданішої для юного романтика коханої. У поезіях «Весілля», «Князь», «До весни» мрії переплелися з реальністю, нічна фантасмагорія звершується за магічним словом поета.

Збірка «Книга Лева» постала внаслідок кількарічної серйозної праці. Загалом, слід зауважити, що за спогадами сучасників, Антонич був людиною кабінетного типу: він набагато природніше й комфортніше почувався біля письмового столу в оточенні книг, ніж деінде, усі пригоди відбувалися з ним на сторінках його творів. Подібно до «Трьох перстенів» ця збірка також обіграє магічне число три, містить три глави, між якими автор вставляє «Ліричні інтермецо». Зв’язок із однойменним твором М.Коцюбинського тут більш, ніж очевидний – ліричний герой Антонича теж прагне перепочинку від суєти життя на лоні природи, тоді як природа одухотворяється, набирає суто людських рис і характеристик. У своїх «Інтермецо» поет розводить … квіти, усілякі, різні – й польові, й садові. У такому квітнику – «Троянди», «Півонії», «Тюльпани» – можна лише насолоджуватись відпочинком.

У «Книзі Лева» виникають біблійні мотиви. Антонич у ряді творів («Даніїл у ямі левів», «Балада про пророка Йону (апокриф)»)хоче узгодити власні містичні знання про природу, викладені в «Трьох перстенях» із вченням Біблії, ніби переосмислити його крізь власну філософію біосу. Таким чином, тут ми бачимо уже декларування цієї оригінальної Антоничевої філософії – «Пісня про незнищенність матерії»:


Забрівши у хащі, закутаний у вітер,

Накритий небом і обмотаний піснями

Лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом

І стигну, і холону, і твердну в білий камінь.


Рослинних рік підноситься зелена повінь,

Годин, комет і листя безперервний лопіт.

Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем

І тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.


Прокотяться, як лава, тисячні століття,

Де ми жили, ростимуть без наймення пальми.

І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,

Задзвонять в моє серце джагани в копальні.


Життя – біос – безкінечний циклоподібний процес, стверджує автор, воно може набирати будь-яких форм, наприклад, химерного арктичного пейзажу (поезії «Полярія», «Арктика»).

Збірка «Зелена Євангелія», подібна за устроєм до «Книги Лева», розвиває й поглиблює філософію біосу. У ряді поезій – «Життя по-грецькі біос», «До істот з зеленої зорі» - простежується теж саме прагнення поета осягнути таємницю законів живого, його перетворення й взаємопроникнення, оспівати й возвеличити існування природного світу.

Окрім того, нового смислового наповнення набуває й тема творчості, до якої автор звертався і в попередніх своїх збірках. Антонич увиразнює образ митця за допомогою нової, детально розробленої ним метафори: митець – це «тесля із співочою сокирою» (поезії «Портрет теслі», «Теслів син»).

Які сили нуртували в душі поета, які висновки ним робилися, що у містичному осяяні йому ввижалося – про це можемо лише здогадуватись. Поет, у чийому доробку була збірка хвалебних гімнів Творцю всього сущого на землі «Велика гармонія», наближається у своїх творах до язичницької віри предків, пантеїстичне поклоніння природі. «Зелена Євангелія» містить ряд внутрішньо суперечливих, «пошукових» поезій, таких, як «Ідольські ночі».

Новим пізнавальним етапом у творчому осмисленні дійсності прозвучала збірка Антонича «Ротації». На авансцену тут винесено образ сучасного авторові міста, який виразно контрастує з гармонічною, навіть ідилічною картиною природи, створеною у попередніх збірках. Місто – дисгармонійна формація, яка калічить людину, нівечить людську душу, робить нещасною, стверджує автор у поезіях «Міста й музи», «Весна», «Балада провулка», «Балада про блакитну смерть».


Богдан-Ігор Антонич помер молодим, як справжній поет. Він не мав померти, але помер від пневмонії, яка розвинулась у нього після незначного хірургічного втручання (видалення апендиксу). Він не мав померти, але помер, ніби вирішивши самотужки перевірити дієвість й істинність своєї філософії біосу. Він помер за декілька місяців до власного весілля, залишивши невінчану вдову.

Коротке життя поета проминуло на тлі буремної епохи. Одночасно з ним, майже поруч юні поети Є.Маланюк, Юрій Липа, О.Стефанович, Ю.Косач, Н.Левицька-Холдна об’єднались в групу з промовистою назвою «Танк», виступили зі своїми першими поезіями О.Теліга, Олег Ольжич та інші поети Празької школи. Ці поети прагли незалежності України, їхнє слово стало їхньою зброєю у цій боротьбі, вони свій стилос перетворили на стилет. Але Богдан-Ігор Антонич сповідував вищу естетику мистецтва, він жив у його кришталевому палаці, у його вежі зі слонової кістки. Зрештою, він розчинився, як і жив, у мистецтві, залишивши у ньому один із найпомітніших відбитків.


P.S. Юрій Андрухович із властивою йому любов’ю до карнавалізації у своєму романі «Дванадцять обручів» перетворює тихого й непомітного Антонича на поета бодлерівського типу – розбишаку, п’янтюха, відвідувача сумнівних нічних закладів. Як Ви гадаєте, чи був би у захваті Антонич від такої своєї нової біографії?

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
29.11.2011 Проза / Новела
Бог – Логос
04.12.2011 Проза / Новела
AMORE (Банальний)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.03.2016 © Ольга Шнуренко / Літератори
Тарас Шевченко і кохання
09.04.2012 © Тетяна Чорновіл / Підприємці
Олексій Бобринський – граф трудівник
03.04.2012 © Тетяна Чорновіл / Літератори
Іван Нечуй-Левицький
01.04.2012 © Каранда Галина / Літератори
Остап Вишня
Літератори
11.12.2011
Григорій Косинка. "Мент" життя
03.12.2011
Богдан-Ігор Антонич. Творчість.
26.11.2011 © Микола Щасливий
Леся Українка
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.11 (МАКС. 5) Голосів: 9 (4+3+1+1+0)
Переглядів: 12794  Коментарів: 3
Тематика: Богдан-Ігор Антонич, біографія, український поет, творчість, біографія Богдана-Ігоря Антонича
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.12.2011 21:03  Суворий для © ... 

Поки біографій надто мало. Наступним кроком буде їх впорядкування... Це ще встигнемо... 

 04.12.2011 20:59  © ... 

Дякую! Буду публікувати й біографії інших письменників. Мені здається, гарно було б за датою народження їх розміщувати. 

 04.12.2011 20:19  Тетяна Чорновіл для © ... 

Дуже цікаво написано! Уявляю, яких вершин досягла б людина, якби не пішла з життя так рано! ((( Дякую! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +51
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
01.04.2012 © Каранда Галина
12.04.2011 © Закохана
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.03.2015 © Вікторія Легль
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди