23.12.2011 10:29
193 views
Rating 5 | 1 users
 © Ярослава

Марення

І знову сам. І знову солодка заборонена думка про про білий тубус папіроси наповнений тютюном. Про жорстокий сизий дим, який заповнюючи нутро теплом зсередини так чудово заспокоює. Але ні. Я вищий цього. Воно того не варте. Чи ні? 

Я знову помилився... Десь прорахувався... Гадав, що так стане легше. Хоча б їй... Я не міг більше її мучити... Брехати їй... Цілувати холодні губи і шепотіти милі дурниці, так майстерно запудрюючи мізки... Я ж її не кохав. Ні. Ні. Не кохав. Я хотів забутися. Вийшло? Так. Але в голову запало щось нове. В голову запала вона. І міцно вросла. Цупко вцепилася корінням, міцно обвилася руками, впилася солодкими холодними губами і навіки вросла у серці. Закарбувалися вугільночорні очі до пам`яті і випливають з глибин підсвідомості щоранку на грані сну та реальності, тоді, коли ще все навкруги окутане пеленою чарівності та вірою в чудо... Гарячим тавром ліг відпечаток останнього поцілунку на лобі і нагадує про себе жаром кожної зустрічі з нею.  

Скільки разів приходила до мене уві сні. Тільки потім мені почали снитися сни. Щось таке мутне та сіре. Туман та дощ. І її мокре холодне волосся, яке як чорні гадюки сичало і спадало на бліді плечі. Очі... Пекельні чорні відьомські очі... Затягли і заманили... І тепер спокою не дають... 

Чому я не можу про неї забути? Чому не можу викинути зі своєї памяті, вирвати спомини, як виривають гнилий почорнівший зуб? Тому що спомини світлі. Мабуть, найкращі від усіх. І вона найкраща. Але не моя. Більше не моя. І, мабуть, вже й не буде. 

Знову дощ пішов. За такої погоди не можна знаходитися самому. Потрібно лежати під тягарем теплої ковдри і притискати до себе її тепле тіло. Чому сам? Гадав, що підійде будь-яке тіло... Знову прорахувався. Воно холодне. Воно чуже. І запах чужий. Не пахне так медом та польовими квітами. І голос інший. Не оксамитовий з високою ноткою. І губи не мають смаку. І очі пусті. І слова безсенсовні... Як і все життя. Пусте і без краплину сенсу. І без неї... 

Навіщо я зробив це? Гадав що стане легше. Навіть спробував іншу. Але на її фоні контраст відчувся ще різкіше. І тепер знову повернувся до точки відліку. І знову заплутався.  

Я не знаю... 

Одеса 7 грудня 2011року



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Мініатюра, Для дорослих, Про кохання, Про розлуку

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Новела про любов - Півонії | Ярослава». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Лист до тих, хто колись кохав | Ярослава». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Ярослава.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.02.2012 23:50  Каранда Галина => © 

буває... 

Публікації автора Ярослава

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо